Льовочкін Сергій Володимирович

Народний депутат 9-го скликання від забороненої партії ОПЗЖ. Екснардеп 8-го та 6-го скликань. Фігурант шести антикорупційних розслідувань. 

Поширення проросійської пропаганди, фігурував у справі про фінансування тероризму.

Згідно з аналітикою Руху ЧЕСНО, Сергій Льовочкін увійшов до списку прогульників серед народних депутатів Верховної Ради 9 скликання. За даними дослідження Сергій Льовочкін пропустив 40% голосувань в проміжку від початку 2022 року і до травня 2023 року. На додачу у депутатській групі ПЗЖМ (колишня ОПЗЖ), до якої входить нардеп, найбільший відсоток прогульників серед парламентарів.

У 2023 році написав звернення до голови Верховної Ради, в якому попросив погодити переведення його до комітету молоді і спорту.

Того ж року ВРУ підтримала виключення Сергія Льовочкіна з комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

У 2022 році пропустив всі засідання Ради під час війни, щодо яких є дані. 

Перед початком повномасштабного вторгнення вилетів у Венецію, після цього зник з публічної площини, жодного разу не виступив із засудженням агресії рф. 

Ненадовго повертався в Україну, проте, потім знову поїхав і був помічений в Польщі на матчі з футболу у компанії Суркіса, Пузанова та Гереги.

У 2021 році не потрапив до рейтингу 100 найбагатших українців від Forbes.ua.

Того ж року росія наклала санкції на Льовочкіна та його сестру Юлію Льовочкіну. 

У 2020 році статки Сергія Льовочкіна збільшилися на 27% до $168 млн. Але він залишився на 46 місці в рейтингу топ-100 найбагатших українців від Dragon Capital і НВ.

Разом із Бойком був лідером однієї з двох груп впливу всередині ОПЗЖ у парламенті.

Став одним із ініціаторів подання до Конституційного Суду щодо відповідності Конституції низки положень антикорупційного законодавства. В результаті КСУ оприлюднив скандальне рішення, згідно з яким скасовувалося відповідальність за недостовірне декларування та саме електронне декларування.

Через рішення КСУ всі справи щодо недостовірного декларування мали бути закриті. 

У 2019 році обраний народним депутатом 9 скликання від партії "Опозиційна платформа - За життя" номером 5 у списку як член партії. Член однойменної фракції. Член Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. Член Стратегічної Ради та Голова виконавчого комітету партії "ОПЗЖ".

Також він профінансував партію "ОПЗЖ" на 1,6 млн грн.

Того ж року CNN повідомило, що Льовочкін і Рінат Ахметов переказували гроші екс-голові передвиборної кампанії президента США Дональда Трампа Полу Манафорту. 

У 2018 році його виключили із фракції Опоблоку. Це сталося після того, як Сергій Льовочкін та Юрій Бойко підписали угоду про співпрацю з партією "За життя" на президентських та парламентських виборах. Партія "Опоблок" розцінила це як зраду і виключила Льовочкіна та Бойка з партії.

Був одним з 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.

У 2017 році САП порушила справу за фактом можливого незаконного збагачення. Льовочкін задекларував 8 млн гривень доходів за 2016 рік. 5 млн з цієї суми, як зазначено в декларації, депутат позичив у своєї матері.

Також МВС прокоментували, що Льовочкін мав у власності акції компанії на суму, що у понад сім тисяч разів перевищувало його офіційно задекларовані доходи за попередні три роки.

У 2016 році журналістським розслідуванням було встановлено, що Льовочкін причетний до приватизації Укртелекому без конкурентів. Тоді ж з'явилися докази причетності Льовочкіна до скандального газового посередника RosUkrEnergo, власниками якої разом із російською групою "Газпромбанк" (а згодом і "Газпромом") були Дмитро Фірташ та Іван Фурсін.

Також стало відомо, що Льовочкін має незадекларовану віллу на узбережжі Франції, яку оформлено на датську компанію.

Того ж року Льовочкін відкрив проросійський блог на французькому Huffington Post, в якому заявив, що "встановленню миру на Донбасі заважає виключно позиція України". Вирішення проблеми він бачив лише у неодмінному виконанні Україною Мінських угод -2.

Наприкінці року Аваков заявив, що розігнати Майдан наказав Льовочкін, але той назвав цю заяву провокацією.

У 2015 році ГПУ розслідувала факт фінансування тероризму компанією, яка належала олігарху Дмитру Фірташу і Сергію Льовочкіну. 

Під час розслідування встановлено, що підконтрольне ним GDF MEDIA LIMITED здійснили перерахування ста мільйонів доларів США на користь ВАТ "Перший канал" (рф) в якості оплати за удаваний правочин з придбання 29 відсотків акцій ПрАТ "Телеканал Інтер".

Також журналісти виявили у лісах Київщини забудову сім’ї Льовочкіних, під яку здійснювалася вирубка лісу.

У 2014 році створив "Партію розвитку України", яка влилась до "Опозиційного блоку". Того ж року відкрив власний фонд "Нова Україна" для фінансування проектів недержавних інститутів і аналітичних центрів, а також аналітичний центр "Інститут стратегічних досліджень "Нова Україна".

Того ж року Льовочкін став народним депутатом за списками Опоблоку (№12 у списку) у ВР 8-го скликання. Член Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. Був заступником голови фракції "Опозиційного блоку", членом Політвиконкому та Політради партії. Був прогульником пленарних засідань.

Також журналісти встановили, що з 2010 по 2013 приватні літаки Льовочкіна та Юрія Бойко літали за державні кошти, Нафтогаз щороку витрачав на це 5 мільйонів гривень.

У 2013 році подав у відставку, після розгону студентів на Майдані "Беркутом", але Янукович її не прийняв.

Не відобразив у своїй декларації придбання 20% акцій медіагрупи "Інтер".

У 2010 році був одним із керівників передвиборчого штабу Віктора Януковича. Після його перемоги очолював Адміністрацію Президента до 2014 року. Пізніше став радником президента.

У 2008 році став заступником голови Партії регіонів.

У 2007 році був обраний народним депутатом 6 скликання від Партії регіонів номером 46 у списку як член партії. Був заступником голови фракції Партії регіонів. Член Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

У 2006 році брав участь у виборах до парламенту за списком Народного блоку Литвина номером 13 як член Народної партії.

Того ж року був призначений керівником Апарату прем’єр-міністра України.

Після Помаранчевої революції став радником голови Верховної Ради Володимира Литвина.

З 2002 до 2005 року обіймав посаду першого помічника президента Леоніда Кучми. У 2004 році ЗМІ писали про ймовірну причетність Льовочкіна до фальсифікації виборів президента, сам політик ці звинувачення відкидав.

З 2003 до 2005 року був членом Ради Національного Банку України.

З 2003 року очолював наглядову раду ВАТ "Укртелеком".

У 1999 році призначений науковим консультантом президента Леоніда Кучми, з 2000 до 2001 року - референт президента, з 2001 до 2002 року - помічник.

У 1998 році балотувався до Верховної Ради як самовисуванець за 46 округом (Донецька область).

У 1996-1999 роках займався бізнесом, працював виконавчим директором Благодійного фонду сприяння соціально-економічному розвитку Донецької області.

Був заступником голови АКБ "Банкірський дім" (колишня назва — Банк "Аскольд").

Також Льовочкіна називали одним із засновників донецького ЗАТ "Візаві", яке в свою чергу є одним з основних засновників "Індустріального Союзу Донбасу".

Освіта вища.

Закінчив КНЕУ за спеціальністю "бухгалтерський облік, контроль та аналіз господарської діяльності" та Українську академію зовнішньої торгівлі за фахом "міжнародне право". Доктор економічних наук.

Народився 17 липня 1972 року у Києві.