Ціна мандату: як фінансували кампанію новоспечені нардепи та їхні конкуренти

🕐 15:26, 5 вересня 2016

Автор:

команда ЧЕСНО

Вже у вівторок, 6 вересня розпочнеться чергове засідання Верховної Ради, яке для семи депутатів стане першим у цьому скликанні.


В середньому мандат народного обранця на липневих довиборах коштував трохи менше 950 тис. грн. Рух ЧЕСНО пропонує докладніше розібратися з фінансовою частиною виборчої кампанії.

Загалом вибори у всіх семи округах офіційно обійшлися кандидатам у 21,6 млн грн, при цьому до ЦВК надійшли звіти 78,26% звітів усіх основних кандидатів (перша десятка за кількістю отриманих голосів у кожному окрузі). Найдорожчими виявилися кампанії у Дніпрі та Чернігові, де було витрачено по 6,5 млн грн. На Франківщині та Полтавщині витратили приблизно по 2,5 млн грн, трохи менше 2 млн грн у Херсоні.

Спокійний Волинський округ опинився на передостанньому місці з 1,1 млн грн, а цифри по Луганську виглядають зовсім вже неправдоподібно - вочевидь, близькість воєнних дій створює сіру зону і для політичних фінансів. Зрештою, з 10 звітів на Луганському окрузі вдалося отримати лише три - абсолютно найгірший результат на цих довиборах.

Тенденція витрат за округами загалом проста - більше витрачають грошей там, де боротьба є запеклішою. Суттєвим винятком є Франківський округ: Сергій Насалик, розраховуючи на власний політичний авторитет та авторитет брата-міністра, вирішив особливо не витрачатися і зрештою програв боротьбу заїжджому конкурентові з УКРОПу.

Без суттєвої суми на виборчому рахунку виграти вибори в мажоритарному окрузі нереально. Втім, великі гроші не завжди гарантують перемогу. У трьох із семи випадків кандидат, що витратив найбільше, в кінцевому підсумку програвав кампанію. У Полтаві Олексій Рябоконь зазнав поразки від Руслана Богдана, який спирався на сильний у цьому регіоні бренд “Батьківщини”. Загід Краснов у Дніпрі витратив лише трохи більше за волонтерку Тетяну Ричкову, але слід пам’ятати, що на користь останньої зняла свою кандидатуру одна з фавориток - представниця УКРОПу Оксана Томчук, кампанія якої була однією з найактивніших у окрузі.

Натисніть для збільшення

Донедавна гроші на рахунки кандидатів у мажоритарних округах зазвичай надходили від партій - це був оптимальний спосіб приховувати реальні джерела походження коштів, адже самі партії звітувати про свою фінансову активність були де-факто не зобов’язані. Цього року, коли вступили в дію нові норми фінансової прозорості партій, тактика залучення коштів принципово змінилася.

Більшість кандидатів (48,15% від загальної кількості тих, хто подав не нульові звіти) вирішила не ризикувати і прямо показала надходження на рахунок переважно власних коштів. Власник курорту “Буковель” Віктор Шевченко лише офіційно вклав у свою кампанію 787 тис. грн, і це не враховуючи коштів, які до звіту не потрапили, - зокрема, організації поїздок у “Буковель” жителям округу. Основні кандидати на Херсонщині, Юрій Одарченко із “Батьківщини” та Андрій Путілов із БПП також вкладалися у кампанію із власної кишені (504 і 415 тис. грн відповідно). Приблизно стільки ж (487 тис. грн) перерахував на власний виборчий рахунок “простий” кандидат від Капліна на Полтавщині Сергій Мамоян.

Рекордсменом за обсягами вкладених особистих коштів став бізнесмен із капіталом родом із 90-х Загід Краснов - на кампанію у Дніпровському окрузі він витратив 2,87 млн грн власних заощаджень. У той же час незрозуміло, звідки взявся 1,85 млн грн у кандидата від “Батьківщини” на Чернігівщині Юрія Власенка, який протягом останніх двох років працював начальником управління юстиції області, а у 2013 р. задекларував всього 120 тис. грн доходу і 200 тис. грн заощаджень.

Інший поширений спосіб фінансувати кампанію - використовувати кошти пов’язаних осіб, переважно родичів та партійців. Наприклад, таким чином надходили кошти на виборчий рахунок найбагатшого депутата минулого скликання Київради, забудовника Максима Микитася, який зрештою став нардепом від Чернігівщини. Окрім своїх коштів, він отримав на рахунок гроші від дружини, а також від Дмитра та Олени Рєзників, що ймовірно пов’язані з чинним міським головою Чернігова та колишнім нардепом від БПП Владиславом Атрошенком. Загальна сума - 1,4 млн грн пожертв від фізичних осіб.

Конкурент Микитася на окрузі, “радикал” Дмитро Блауш, отримав більше мільйона гривень “пожертв”, але всі його донори так чи інакше пов’язані з рідною Радикальною партією. Взагалі, фінансові звіти часто стають додатковим доказом підтримки партією самовисуванців. Наприклад, майже 400 тис. грн на кампанію самовисуванця-”соціаліста” Олексія Рябоконя внесли колишні кандидати до Лохвицької міськрад та райради від БПП Олександр Гладун та Людмила Погуляй (щоправда, остання переказала більшу частину грошей через свою компанію ТОВ “Перше Травня-2012”).

Найбільше грошей “назбирати” вдалося Тетяні Ричковій (Дніпро) - пожертви на її користь склали 2,5 млн грн, але й ці кошти не можна вважати внесками від звичайних прихильників. Найбільше, по 500 тис. грн, дали голова одного з місцевих осередків “Правого сектору” та довірена особа кандидатки Денис Розов, який каже, що вклав у фонд свої заощадження на купівлю будинку, а також Ігор Горб, родич двох інших технічних кандидатів, якому, за його ж словами, для того, аби зробити внесок на користь Ричкової, довелося витратити заощадження від продажу квартири.

Часом для внесків фізичних осіб могли використовуватись підставні особи. Так, коли журналіст ЧЕСНО Сергій Огородник подзвонив Юлії Качуренко, ФОП якої начебто здійснив пожертву на суму 45 тис. грн кандидатові від партії “Відродження” у Дніпрі Анатолію Крупському, то вона дуже здивувалася, сказавши, що не робила таких виплат.

Єдиним кандидатом, який намагався організувати низову кампанію збору коштів, став колишній нардеп від БПП Єгор Фірсов, який балотувався на Чернігівщині. Частина внесків на користь кандидата була здійснена членами його ж команди, однак цілком імовірно, що частина внесків дійсно надійшла від не пов’язаних із кандидатом прихильників. Ложку дьогтю до цієї ситуації вносить те, що досить великі внески на суму 10-20 тис. грн кожен надходили від осіб, що мають ідентичні ПІБ зі студентами-старшокурсниками Чернігівського державного інституту економіки і управління.

Лише двоє кандидатів - Ігор Андрійченко із ДемАльянсу (Чернігів) та “укропівець” Олександр Книга (Херсон) - наважилися фінансувати свою кампанію за кошти, надані безпосередньо партіями. Частково від партії отримувала гроші й представниця УКРОПу на полтавському окрузі Інна Авраменко. До слова, у своїх звітах обидві партії ці гроші показали.

Структура витрат на довиборах відрізнялася від витрат партій на виборах до ВР у 2014 р. та місцевих виборах у 2015 р., насамперед порівняно низькою часткою витрат на рекламні ролики по телебаченню. Витрати на телерекламу все ще залишаються основною статтею витрат, проте їхня частка є ледь не вдвічі нижчою за вибори 2014 та 2015 рр. - всього 37,4% або 8,08 млн грн. Це легко пояснюється, адже до кампанії не залучалися центральні телеканали, рекламний час на яких коштує в рази більше, ніж у регіонах.

Часто кандидати вкладалися у пропаганду через газети - 14,7% (3,17 млн грн) це витрати на рекламні матеріали у друкованих ЗМІ, а ще 5% витрат (1,07 млн) пішло на радіо. Чимала частка припадає на виготовлення друкованої агітації - 23,6% (5,1 млн грн), а також на розміщення зовнішньої реклами - 8,71% (1,88 млн грн). Решта задекларованих витрат, а це переважно виготовлення сувенірної продукції та оренда приміщень для проведення агітаційних заходів, складає 10,6% (2,2 млн грн). Робота агітаторів зазвичай у звіти не потрапляє, як “волонтерська”, хоча за неї просто платять готівкою.

Натисніть для збільшення

Залежно від округу виборча тактика кандидатів також змінюється. У більш сільських округах, на Волині та на Полтавщині, суттєво менше використовується телебачення (17,25% та 5,34% витрат відповідно), зате активно поширюється друкована агітація, як через друковані медіа, так і через роздаткові агітаційні матеріали. Витрати на зовнішню рекламу були непропорційно високими у Дніпрі - 18,5% від усіх витрат, тоді як у інших округах на білборди йшло менше 10% виборчого бюджету.

Найпростішим і найбільш звичним способом витратити гроші для кандидатів є реклама у ЗМІ. Більше половини (53%) кандидатів серед тих, хто показав витрати у звітах, витрачали свої гроші переважно у такий спосіб. Спілкуванню з виборцями через мас-медіа надали перевагу четверо з п’яти кандидатів з найбільшими витратами. Тетяна Ричкова, яка у цьому випадку є винятком з правила, витратила на ЗМІ ненабагато менше половини виборчого фонду - 44,7%, зате рекордна для цих виборів сума - 950 тис. грн, або 42,23% від усіх її витрат - пішла на використання бігбордів.

Переможець виборів на Полтавщині, Руслан Богдан із “Батьківщини” зосередив свої зусилля на друкованій агітації, витративши на неї 62% своїх виборчих коштів. Тактика виготовлення і поширення власної друкованої продукції була особливо поширена саме на його окрузі - окрім Богдана, її обрали ще четверо основних кандидатів із семи, які взагалі подали звіти.

Представниця УКРОПу Ірина Констанкевич, що в умовах відсутності конкуренції “взяла” волинський округ, розподілила свої витрати досить рівномірно - 43,5% виборчого фонду пішло на ЗМІ, 26,3% пішло на друковану агітацію, ще 30,2% на інші витрати. Як ми й передбачали, витрат на зовнішню рекламу кандидатка не показала, незважаючи на активне використання бігбордів - цю частину кампанії було оплачено за рахунок коштів афілійованого фонду Ігоря Палиці “Тільки разом”, в якому Констанкевич є заступницею голови.

Фото громадської мережі “Опора”

Довибори на семи округах показали, що українські політичні сили досі не готові до того, щоб бути прозороми. Партії, що висували своїх кандидатів, шукали будь-яких способів, аби уникнути звітування за новими правилами - гроші проводилися або через пов’язаних осіб, або через пов’язані громадські організації, що дозволяє взагалі не показувати реальні витрати.

Вибори на мажоритарних округах залишаються задоволенням для багатих - вирішальну роль у більшості округів відіграли гроші самих кандидатів, або підтримка великих спонсорів. У трьох округах (Івано-Франківщина, Луганщина і Чернігівщина) перемогли люди, що мають власний бізнес, а ще у двох (Волинь та Дніпро) - люди, що мають підтримку місцевого великого бізнесу. Лише у двох випадках (Полтава та Херсон) вартість кампанії вдалося дещо знизити за рахунок використання популярного партійного бренду.

Залежність партії від пожертв великих донорів чи державного фінансування є ознакою кризи політичної системи у багатьох країнах світу, в тому числі і найрозвинутіших. Тим не менше, у Європі та Сполучених Штатах спостерігаються важливі спроби відновити довіру виборців і спиратися на низове фінансування - згадати хоча б феєричного кандидата американської Демократичної партії Берні Сандерса, якому під час праймеріз вдалося зібрати $134 млн дрібними пожертвами (до $200). В той же час на українських виборах лише один кандидат намагався організувати збір коштів на низовому рівні, але й цьому випадку до кінця не зрозуміло, чи багато донорів були справді незалежними.

Аналітика зі спільними тегами

Уся аналітика

Новини зі спільними тегами

Усі новини