Питання рівня корупції у виборних органах влади часто пов'язують з вартістю виборчих кампаній на всіх рівнях, а коли йдеться про парламентські вибори - найбільше. Саме інвестицією прийнято називати вклад у виборчі перегони, від обсягу якої залежать плани на депутатську каденцію кандидата: всі учасники консультацій розуміють, що вартість кампанії учасники перегонів будуть намагатись "відпрацювати" під час каденції та "заробити" в рази більше. Втім, коли йдеться про парламентські вибори, більшість учасників консультацій пов'язують цю проблему також з мажоритарною складовою виборчої системи, яка уможливлює підкуп виборців і тим самим створює передумови для функціонування формули "гроші - вибори - ще більші гроші". В цьому випадку сподіватися на дієвість рішень, які не стосуватимуться зміни виборчої системи зі скасуванням мажоритарки, не можна. Рівень політичної освіти виборців є також важливим в цих процесах, адже якщо громадяни готові продавати голос за неспіврозмірні з обсягами бюджетів рад різних рівнів гроші, то вони також є співучасниками сформованого ринку купівлі-продажу голосів.

Позиція про повну заборону політичної реклами не користується популярністю у широкого загалу учасників публічних консультацій в регіонах та в Києві. Прихильники такої ідеї часто апелюють до того, що повну заборону політичної реклами буде легко контролювати. Втім, контраргументом, яким користуються опоненти, є імовірне перетікання політичних фінансів у масовий підкуп виборців. Ще деякі ризики - збільшення кількості джинси або прихованої політичної реклами і, як наслідок, ще більша тінізація грошей у виборчому процесі, а також неможливість прийняття такого рішення чинною політичною елітою. Більшість учасників консультацій прихильно ставляться до ідеї обмежити політичну рекламу: так нові політичні сили зможуть про себе заявити, а всі учасники перегонів мусять працювати в жорстких рамках - це можуть бути або часові обмеження роликів на телебаченні, або змістовні вимоги до того, що політична сила або кандидат транслює, чи заборона використовувати акторів при зйомках. В той же час, проблему політичної та медійної освіти виборців піднімали учасники консультацій в усіх регіонах країни: низький рівень медіаграмотності, нездатність мислити критично та аналізувати отриману інформацію приводять до того, що маніпулювати виборцями легко. Щоб змінити цю ситуацію, пропонують запровадити обов'язкові навчання основам політичних процесів для школярів, студентів та громадян у різних форматах - навчальних курсів, соціальної реклами, лекторіїв.

Проблема з тіньовою економікою зачіпає наскрізно усі сфери життя громадян, а в галузі партійних фінансів вона особливо актуальна. Втім, під час жодної консультації в різних регіонах країни ми жодного разу не чули заперечень щодо того, чи варто хоча б намагатись її вирішити - проблема є визначальною для таких перешкод рівному доступу до політики як заангажованість медіа та непрозоре адміністрування виборчого процесу. Ідеї щодо рішень рідко виходять за рамки усталених пропозицій контролювати виконання законодавства та посилено карати за порушення в цій сфері. Різноманітними бувають лише приклади на підтвердження наявності проблеми - неефективність правоохоронних та судових органів у різних проявах на конкретних прикладах, які наводять або колишні кандидати, або активісти та журналісти.

Залучення громадян до контролю за партійними фінансами могло б значною мірою упрозорити виборчий процес. Зараз громадяни можуть подавати до НАЗК інформацію про неспівпадіння даних у звітах політичних партій з реальними витратами, наприклад. Втім, тут ключову роль відіграє освіта виборців, які мусять розуміти як важливість відповідального фінансування партій, так і свою персональну роль в відслідковуванні цих процесів.

Переважна більшість учасників консультацій з рівного доступу до політики підтримують ідею державного фінансування партій. Втім, всі наголошують також на важливості персональних внесків громадян. Якщо другий елемент також буде забезпечено, роль великих фінансово-промислових груп у політичному процесі знизиться. Втім, для цього потрібно підвищити свідомість громадян, які іноді висловлювали думку щодо несправедливості державного фінансування партій, не те що підтримували важливість дофінансування їх діяльності з власної кишені.

На місцевому рівні є така практика, як певний поріг входу в партію. Якщо раніше це було велика сума в доларах, щоб зайняти якесь місце у списку, то зараз місце в списку, окрім першого, нічого не вирішує. Тому, це просто поріг у 50 – 100 тисяч гривень, який дозволяє взяти округ собі і на ньому працювати. Я знаю точно, що така практика була в "Солідарності", я знаю точно, що практикувалося це в УКРОПі, більш-менш, певною мірою практикувалося у "Самопомочі". Це не стільки вертикально скеровано, а більше самодіяльність така. Є локальні, скажімо так, мікроолігархи, які своє лоббі проштовхують у місцеві ради, і вони дають більш суттєві суми, теж чорним налом, на передвиборчу кампанію.

Класичні олігархічні партії українські, вони завідомо корупційні. Що найсмішніше, всередині цього фінансування незаконного також процвітає корупція. Ті "контролери", які на місцях передвиборчий процес курують, окрім гонорарів, чорних, ще крадуть у цьому всьому передвиборчому кошмарі.

Проблема адмінресурсу найчастіше виникає на етапі адміністрування виборів та на етапі голосування. У більшості громад активісти вказують на те, що варто переглянути принцип проведення виборів у приміщенні установ, які належать місту або державі та залучати до роботи на виборах тих, хто залежить від міста чи держави фінансово або адміністративно. В той же час, можуть виникнути нові проблеми - де знайти приміщення для проведення виборів та людей, які готові на них працювати. Відбір членів виборчих комісій на місцях - дільничних, наприклад, - є радше не відбором, а пошуком кандидатів. Щодо проявів адмінресурсу в частині голосування, то особливо жорстким є вплив на виборчу поведінку громадян в містах, де є мало бюджетоутворюючих підприємств: в процес агітації включені всі бюджетні установи, і контролювати його фактично неможливо. Рішенням може бути контроль за виконанням законів, які передбачають відповідне відмежування.

Коли почалося фінансування із держбюджету нашої партії, то це була дійсно досить вагома допомога. Ми змогли організувати той же офіс, ми змогли закупити меблі, оформити телефони, налагодити роботу громадської приймальні, юриста, який став надавати консультації людям. І це допомагає нам бути не пролісками, які з'являються за два місяці до виборів, а дійсно формувати комунікацію з людьми, які голосували за нас, та з новими прихильниками.

Партія сама приймає рішення з розподілу цих фінансів. У нас є чіткий розподіл, є квоти по областям у залежності від того, як у 2014 році голосували за "Самопоміч". Ця сума йде на обласну організацію, і ми вже прямо пропорційно ділимо ці фінанси залежно від кількості осередків, які є в області.

Найбільш поширеною пропозицією в частині співвідношення державного фінансування та діяльності партійних осередків є зобов'язати партії автоматично переспрямовувати частину отриманих з бюджету коштів на місця, і це пропонують прописати на рівні закону про державне фінансування партій. Аргументи за - це сприятиме розвитку партійної мережі. Аргументи проти - партіям варто залишити свободу розпоряджатися отриманими коштами, а навіть якщо відповідна зміна буде прийнята, ніхто не зможе проконтролювати її виконання.