— Перше, що нам потрібно зробити, – завершити ті роботи, які ми розпочали цього року та які не були профінансовані в повному обсязі, оскільки в нас не вистачає грошей. На це необхідно 80 мільйонів гривень. Цьогоріч чимало коштів ми витратили на закупівлю комунального транспорту. Тому змушені були домовлятися з тими компаніями, які виконують різні будівельні роботи, аби для їхнього фінансування вони скористалися частково власними можливостями, а наступного року ми їм компенсуємо.

Будемо далі купувати комунальний транспорт, але вже домовлятимемося з банками про кредити, щоб не платити живі гроші. З-поміж таких глобальних проектів (у нас на багато проектів бракує коштів) – часткова заміна системи очищення води. Ужгород має два види водопостачання: перше – з підземних джерел, а правобережна частина міста отримує воду з каналу, фактично з річки, яка, звісно, очищується. Проте в нас застосовується застаріла система хлорування. Можна ж частково перейти на новітні системи, інші способи очищення.

— Цього року "Громадський бюджет" у нас затверджували двічі. Бо ми отримали заяви від тих мешканців або громад, які програли, про те, що було зловживання з боку певної групи людей, які хотіли, аби їхній проект виграв, і через Інтернет надсилали з одного місця до 500 чи 1000 голосів. Ми звернулися до поліції, щоб провели розслідування, чи масово відбувалося голосування. Тому подали "Громадський бюджет" на повторний розгляд.

— Знов-таки через те, що оголошували якісь закупівлі й не було учасників або виконавців. Тому ми пересунули ці проекти на наступний рік.

— Цього року ми створили комунальне підприємство, придбали перші 10 автобусів. Досі в нас був лише приватний транспорт, і постійно тривали дискусії, що він неякісно возив у години пік. До того ж він не має великої пасажиромісткості. Сьогоднішня вартість проїзду відповідає тим витратам, які мають чи то приватні, чи то комунальні структури. Та форма відшкодування, що в нас діє зараз, є неефективною, оскільки державні гарантії щодо безкоштовного проїзду пільговиків переклали на місцеві ради. А ті вже десь компенсують, а десь ні. Основний складник вартості перевезень – це пальне. Якщо ціна на нього зросте ще на 10%, ми зобов'язані переглянути тариф. Це тривала процедура, доцільність підвищення тарифу вивчає АМКУ тощо.

— Люди, які користуються громадським транспортом, повинні платити за проїзд у повному обсязі. Аби ті фірми, що здійснюють перевезення, мали рентабельність.

— Ми провели тендер на визначення компанії, яка ставитиме у транспорті валідатори. У першу чергу виготовлятимемо картки для пільгових категорій громадян, щоб вони могли з допомогою картки зайти до автобуса через PayPass. Умовно кажучи, пройшла Алла Петрівна, і якщо вона має право на пільговий проїзд, то ми потім компенсуємо ці кошти з бюджету міста. Робитимемо таку систему.

— Не боюся. Чого мені боятися? Я що, у когось щось забираю? Я дію відповідно до чинного законодавства. Є рішення, обґрунтували, затвердили. Чого боятися? От вам продають солярку на заправці за 20 грн? Не продають. А чому перевізники мають у збиток працювати?

— У Відні, приміром, проїзд коштує 2 з чимось євро, тобто близько 70 грн, за вартості пального, як у нас. От така різниця. А в нас усі хочуть їхати безоплатно. А як за таких умов ми можемо вимагати в перевізника, щоб він придбав сучасний автобус? Якщо автобус, який він зараз купить, коштує 5 млн грн, а за кредитом потрібно платити щонайменше 17%, то з таким тарифом йому не вистачить ані на сплату тіла кредиту, ані на виплату відсотків, ані на ремонт. Тому це утопія. Має бути ринкова вартість проїзду. А ми все регулюємо. І, як казав Леонід Кравчук, "маємо те, що маємо".

— Моя родина на сьогодні не має жодного стосунку до перевезення мешканців нашого міста. Усе продали. Якби це був високорентабельний бізнес, то в наших містах – і в Києві, й у Вінниці, і в Хмельницькому – їздили "Мерседеси" та "МАНи", а не ті розвалюхи, що зараз їздять. Тому нині в містах купують комунальний транспорт, бо приватний себе не виправдав.

— Так, витрачає. Наприклад, є в нас вулиця Шумна. Її капітальний ремонт, який ми почали цьогоріч, коштує 20 млн. Є також вулиця Можайського, це фактично в'їзд до міста з боку Чопа, – на неї зараз потрібно теж близько 20 млн. І велика сума необхідна ще на площу Петефі, де у другій її частині слід замінити всі інженерні мережі: каналізацію, водопостачання, газопостачання, електропостачання.

— Торік у вересні ми перекрили частину площі Петефі й розпочали там капітальний ремонт. Те, що пишуть у Facebook, то дурниці, це мої опоненти пишуть. Ми замінили там геть усі мережі, які ще за Австро-Угорщини робилися, у 20-х роках минулого століття. Навіть у вас, у Києві, немає такої площі, як наша площа Петефі. Але це не приватний сектор, де можна з кимось укласти угоду, знайти гарного виконавця робіт, домовитися з ним про певну суму оплати, і він виконує. Це процедура: проект, його експертиза, тендер і його переможець. Трапляється, що учасник тендера, який опинився на другому місці, оскаржує рішення, і тендер переноситься, проводиться заново.

— Цього року ми відійшли від посипання проїжджої частини мучкою, бо, по-перше, місто мало брудний вигляд, до того ж забруднювалася зливова каналізація. Цьогоріч ми перейшли виключно на білий пісок і сіль. Залишилося тільки кілька місць, зокрема біля міської лікарні та ще на одній вулиці – Кошицькій, де досі застосовуємо мучку, бо там бруківка й крутий підйом, а в інших місцях ми заборонили її використовувати.

— У нас із нею все гаразд: техніка зібрана, готова до роботи. Змінили технологію поводження з ожеледицею, замінили мучку на сіль і пісок.

— У нас закінчується місце і на полігоні, і на цвинтарі. Тому працюємо з навколишніми селами, щоб виділили нам земельні ділянки.

— Знаєте, яка в нас глобальна проблема в Україні? Лобісти не ухвалюють закон щодо поводження з побутовими відходами в частині їх спалювання, немає рішення про "зелений" тариф, щоб компанії, які збиратимуть сміття та спалюватимуть його, могли отримати за це гроші, бо на сьогодні утилізація твердих побутових відходів є збитковим видом діяльності. Що ж стосується сортування, яке існує в прогресивних європейських країнах, то я навіть не знаю, яким чином пояснити людям, що їм потрібно сортувати сміття, тому що це довга історія – уся ця переробка, простіше його спалити, частину перетворити на теплову енергію й опалювати будинки, а ще з частини виробити електроенергію та продати споживачам.

— Ми працюємо в обох напрямках. Поки що про сміттєспалювальний завод не йдеться, бо це невигідно. Найперше – питання земельної ділянки. Коли його владнаємо, тоді зможемо вести мову про те, яку саме форму господарства на цій ділянці робитимемо.

— Ми вже 1200 незаконних рекламоносіїв зняли. Мало не щодня ухвалюємо рішення про демонтаж незаконно розміщених конструкцій. А власники звертаються до суду. У нас 2019 року закінчується п'ятирічний термін наданих дозволів. І ми на сесії міськради вже ухвалили рішення про заборону розміщення зовнішньої реклами в історичній частині міста. Тому наступного року зобов'яжемо ті компанії, які працюють у цій галузі, привести її у відповідність до вимог: зробити належних розмірів, облаштувати лише в передбачених для цього місцях.

— Я дав розпорядження про створення робочої групи, яка опікуватиметься питанням зарахування історичної частини міста до спадщини ЮНЕСКО. На набережній Незалежності з 1980-х років є бетонна бруківка, яку ми зараз демонтуємо, а натомість вкладаємо гранітну. До нас приїжджали фахівців, і наші спеціалісти їздили спілкуватися до тих міст, де вже внесли до спадщини ЮНЕСКО певні об'єкти (це триває від 10 до 15 років). І жодним чином така реконструкція на це не вплинула.

— На місці друкарні буде друкарня. Тому що демонтується корпус позаду неї, який не використовується. Це допоміжні споруди: гаражі, бокси. Сама друкарня працює й далі працюватиме. А ту ділянку взяли в оренду приватні компанії й щось там робитимуть.

— Була оренда з покращенням. Згідно із законодавством, не має значення, чи здавати в оренду через аукціон, чи через покращення. Там викуплятимуть, і так само експерт визначатиме. Ще не відомо, що саме вони вирішать там зробити.

— Цей розділ розробляють. Ще мають погодити. Лишилися технічні питання: шрифт, розміщення тощо. Уже буквально цього тижня вся інформація має з'явитися на сайті.

— Ужгород – це насамперед історичне місто. Цього року Ужгороду минуло 1125 років. У нас є замок, є історична спадщина. Для чого сюди люди приїздять? Є різні фестивалі: "Сакура Фест", "Ужгородська палачінта", свято молодого вина "Божоле", свято меду, гастрономічні заходи. Це фестивальний, тематичний та історичний туризм. Є в нас частина транзитних туристів, які їдуть до Європи власним транспортом і на день-два зупиняються в нашому місті.

У нас проблема міста – це відсутність нормального транспортного сполучення. Учора дивився інтерв'ю з Омеляном, то Президент поставив завдання до кінця року відновити авіаційне сполучення Ужгород-Київ. Те, що його немає, дуже відштовхує від нас туристів. Бо Ужгород – красиве місто. Є також проблема із залізничним сполученням. Тепер буде літак… У нас, на Закарпатті, існують санаторії, бази відпочинку, термальні води.

— Скажу таке: як в Україні загалом, так і на Закарпатті, і в інших містах лише гарно розповідають про інвестиційну привабливість. Але наразі в нас бракує робочих рук: медиків, середнього персоналу, водіїв, слюсарів тощо. Ми закупили транспортні засоби, заклали зарплату 10 тис. грн і не можемо набрати водіїв. У нас виїжджають п'ять автобусів, і на сьогодні там по 2 водії. Нема кому працювати. У сфері ЖКГ теж немає людей. У нас є 2 заводи, що виготовляють електрообладнання для автомобілів – джгути. То вони звозять працівників у радіусі 100 км від Ужгорода.

Тому близькість кордону потрібно використовувати передовсім з погляду туризму. До нас багато людей приїжджають зі Словаччини, Угорщини. Найбільша проблема в нас зараз – у кордонах. Ми і з дипломатами спілкуємося, але вони, на жаль, у чергах на кордонах не стоять. Більш дурного проведення часу, як стояти в черзі на кордоні, немає. Але на те ніхто не звертає уваги. Іноземцям кажу, щоб дали нам гроші побудувати пункти пропуску, однак проблема не в пунктах, а в людях, які там працюють. Тому нам із транскордонним співробітництвом складно. Є і партнери, і багато колег, але існує й проблема вільного пересування людей.

— На сьогодні ці кримінальні справи передано до суду. Їх порушили за зловживання службовим становищем щодо нецільового використання коштів з міського бюджету та за Програмою транскордонної співпраці. Інкримінують мені розкрадання в особливо великих розмірах. Ці кошти використано на реконструкцію пам'ятки архітектури "Совине гніздо". Наразі там на 100% завершено роботи. Навіть в обвинувальному акті зазначено, що під час розслідування компанією було виконано всі роботи. І до моєї компетенції не входить перевірка актів виконаних робіт. Адже для цього є виконавець – директор компанії, а також представник технагляду, який візує ці акти до того, як вони надходять до нас, а наша функція – їх підписати, погодити для подальшого фінансування. До моїх функцій не належить перевіряння кількості вікон, дверей, паркету тощо. Тому я не визнаю цього обвинувачення.

— Ніхто на поруки мене не брав. Я вніс заставу 440 тис. грн як запобіжний захід. На судовому засіданні було визначено, що немає підстав для усунення мене з посади міського голови на період судового розслідування. Бо я спілкуюся з усіма, не ухиляюсь і про справу, що її розслідують, знав уже три роки.

— У нас за останні кілька десятиліть не збудовано жодної школи й дитячого садочка. Хоча потреба є – у групах і в школах, і в дитсадках налічується понад 30 дітей. Є колишня територія компанії "Зеленгосп" площею близько 4 га, де плануємо побудувати школу та садочок. Зараз розробляється проект. Це серйозні капіталовкладення. До бюджету 2019 року можемо закласти хіба що проектні роботи.

Будемо змінювати систему очищення води. Наступна проблема – система "Безпечне місто". У нас на сьогодні розміщено 50 камер, а їх має бути 300 в нашому місті.

— Я не балотуватимусь. Мені комфортніше працювати в місті Ужгород, ніж у Верховній Раді.

— Я ще не вирішив.

— Він себе виправдовує, тому що це живе спілкування у прямому ефірі, без підготовлених заздалегідь запитань. І якщо міський голова обізнаний зі станом справ у місті, то він у змозі відповісти на всі питання, зручні чи незручні – це непринципово.

— Так, теж звітуватиму на "Суспільному". І вважаю це прогресом.