— Я завжди кажу, що нові вибори починаються наступного дня після завершення попередніх. Якщо хтось гадає, що полежить на дивані, а за півроку до виборів почне активно працювати з громадою, то це не спрацює. Звісно, у місті є люди, які не задоволені, в опозиції, і такі люди будуть завжди. Але на диво ніхто з них не подав своєї кандидатури.

Перед виборами приїздив Андрій Садовий агітувати за "Самопоміч". Поспілкувалися з ним 5 хвилин. Я йому кажу: ви знаєте, що рейтинг "Самопомочі" в Тростянці нульовий, бо його очолюють люди, які взагалі нічого не роблять, а якщо й роблять, то погано? Люди помалу починають розбиратися, де політика національна, а де – місцева. У результаті місцева "Самопоміч" на виборах нічого не отримала – нулі.

— Згідно з перспективним планом, у нас 13 сільських рад, це приблизно 20 сіл. На жаль, у більшості сільрад сільські голови зараз виконують функцію середньовічного феодала, тому об'єднання руйнує їхній стиль життя. У нас поряд, наприклад, є село Білка, що має 2 тисячі населення – це одне з великих сіл. Я з цікавості переглянув декларацію сільського голови за минулий рік: зарплата – 280 тис. грн. І це в очільника села, де немає ні дитячого садочка, ні комунального господарства, ні комунального транспорту. Він ставить собі 300% премії. І ти думаєш: як так? Я уявляю його робочий день. Що він робить? Ким керує? Тому ці голови не дуже поспішають об'єднуватися. Їх усе влаштовує, і вони розуміють, що такої зарплати більше не буде.

— До нас приєдналися 2 сільські ради, до яких входять 4 села. Причому цього хотіла саме громада, попри те, що людям активно насаджували думку, що не буде школи, закриють ФАПи, заберуть людські паї тощо.

Спершу ми почали апелювати до депутатів місцевих рад, потім – до сільських голів. Голови одразу сказали "ні" – вони були проти об'єднання. Але більшість депутатів поставилися з розумінням. Ми взялися проводити зустрічі з мешканцями та депутатами на вулицях. Провели понад десяток: детально роз'яснили нашу позицію та запропонували дуже цікаву форму співпраці.

— Селяни побоювалися, що місто забере в них усі гроші й розпоряджатиметься їхнім бюджетом на власний розсуд. Ми запропонували порахувати все, що є в селі. До того ж вже не потрібно віддавати кошти району, тож фактично буде збільшення бюджету. Наприклад, у Кам'янській сільській раді бюджет становив 3,2 млн грн, а наразі – 4,6 млн грн.

Ми запропонували їм управляти цим бюджетом самостійно: самим визначати, на які цілі витрачати кошти. Яким чином? Основну владу в селі мають мешканці через голів вуличних комітетів, і саме вони на загальних зборах вирішують, на які потреби та скільки грошей спрямувати.

У нашому місті вже 4 роки поспіль діє така унікальна формула громадського бюджету, коли частину бюджету ми віддаємо людям. Наприклад, 1,2 млн грн – це ті кошти, які громада самостійно розподіляє, куди їх витрачати на своїх вулицях і в районах.

Місто поділене на сім мікрорайонів. На кожній вулиці є голова вуличного комітету. Загалом десь 20 осіб. Вони збираються у своєму районі й вирішують, що потрібно для нього зробити. Ідеться виключно про щось новеньке, а не ремонт доріг чи тротуарів, освітлення тощо.

Так само ми запропонували вчинити й у селах. Тільки їм сказали: це необов'язково має бути нове, а взагалі весь бюджет ваш, і ви самі вирішуєте, на що його витрачати.

Тож збираємось у будинку культури та визначаємось. Почали розбиратись із зарплатою старости. Вони питають: а що, ми можемо на неї впливати? Я кажу: а хто? Сам староста? То він собі поставить ого-го. Загальним голосуванням вирішили, що 7 тис. грн буде досить.

— Так, ми приблизно порахували. І сказали, що от, дивіться: орієнтовно це будуть такі й такі цифри, але, крім цього, у вас іще буде певний розвиток. Звісно, наше завдання – продумати робочі місця, обміркувати, як правильно використовувати земельні ресурси.

Перевірити, чи є таємне використання земель, що не дає доходів громаді. Наше завдання – наповнити ваш бюджет, але головне – ви самі вирішуватимете, яким чином управляти цією територію. І, певна річ, не останню роль відіграло те, що держава дає стимули – інфраструктурну субвенцію на розвиток села. Ми також запропонували транспортне сполучення між селами та Тростянцем і ремонт дороги. За рік ми це зробили: на сьогодні курсує автобус, дорогу відремонтовано.

— Ми разом з людьми вирішили, що робити з приміщенням сільради. Це двоповерхова будівля, і ми домовилися, що там буде будинок культури, який до того тулився в одній кімнаті в раді. Бібліотеку залишили й заклали до бюджету певну суму коштів на її ремонт та оновлення читацького фонду. Також купили комп'ютер, провели Інтернет, бо раніше його в селі не було. Далі почали ремонтувати приміщення сільської ради, вхідну групу, засклили двері, перед будівлею створили парк, облаштували там дитячий і спортивний майданчики, зробили освітлення.

Дуже багато коштів вони запланували на підсипання доріг щебенем, адже вулиці в селі переважно ґрунтові. Ми провели освітлення там, де його не було.

У будинку культури започаткували гуртки для дітей – з появою автобусного сполучення до села почали їздити педагоги. Після завершення ремонту запрацювали театральний, вокальний гуртки, а також з рукоділля.

— Якщо проаналізувати бюджети сіл, які ще не приєдналися до ОТГ, то десь 40% – це витрати на утримання апарату ради. Якщо в селі є дитсадок, то решта коштів іде на нього або на вуличне освітлення, де воно є. Може, ще щось лишається на ямковий ремонт. Після приєднання сіл до ОТГ ми фактично забрали з районного бюджету 80% доходів. Тепер у них залишається 10 млн надходжень.

Існувала чітка домовленість: якщо створюється ОТГ, то ми забираємо собі майже всі соціальні установи, які має район.

Приміром, велика лікарня на 12 тис. кв.м, 8 відділень. Протягом року ми вже зробили ремонт у терапевтичному відділенні, почали – у пологовому. Закупили все нове: меблі, обладнання. Там лікуються мешканці з усього району. Харчування безкоштовне. Щойно ми отримали лікарню, одразу заборонили там будь-які благодійні внески. До речі, такі внески в нас заборонені й у дитсадках та школах на території ОТГ. Жодних "здайте на канцтовари, папір, мийні засоби тощо".

— Одна влада дуже рідко відрізняється від іншої влади. Зазвичай вертикаль прагне підчепити бюджетників і всіх, кого тільки можна, для того, аби згодом забезпечити собі комфортні вибори тощо. Коли я прийшов до влади, ця вертикаль почала стрімко будуватись, усіх міських голів змушували вступати до "Партії регіонів".

— Ні, устояв. Я мав піти на певні поступки. Вони хотіли поставити свого секретаря в міській раді, і я зрозумів, що це півкроку до того, аби з якихось причин усунути голову, і тоді керуватиме секретар. Я їм відмовив. У мене не було більшості в депутатському корпусі, а він був таким різнорідним, і як поведуться депутати завтра, було не відомо. Тоді вони: давай заступників наших. Я відповідаю: добре, якщо це професіонали, надайте мені їхні резюме, якщо людина десь працювала, то на якому підприємстві, бо це мають бути виконавці, а не політики. А мені кажуть: оцей раніше очолював штаб "Партії регіонів" – його треба зробити заступником. Я заперечую: ні, цього не буде. Паралельно вони вели роботу з депутатами: когось залякували, декого переконували, а когось зацікавлювали фінансово. І ця різнорідна аудиторія, зрештою, стала чітко орієнтуватися на "Партію регіонів".

А потім розпочалася історія з моїм відстороненням. Приїжджаю я з відрядження, а мені вручають протоколи про правопорушення через те, що 1993 року я заснував підприємство. Так, заснував, але я там не керую, керує моя дружина, а в мене з ним немає жодних зв'язків. Це магазинчик продовольчих товарів. І почалися різноманітні публікації, зробили з мене корупціонера. Місцевий суд визнав мене винним. Одразу ж були спроби провести сесію й усунути мене з посади. Депутати без мого відома зібрались у приміщенні адміністрації та проголосували. Нібито була депутатська більшість, але поіменного списку не було. Потім увечері прийшли до мого кабінету в супроводі правоохоронців, принесли три папірці з підписами й кажуть: ось рішення – відправити у відставку міського голову, припинити повноваження секретаря міської ради, обрати нового секретаря. От новий секретар. Передайте йому, будь ласка, печатки, ключі, документи та йдіть звідси.

Якимось чином я вмовив їх почекати до ранку, бо вже було пізно, а вранці я мав дати їм відповідь. Вони пішли. Усю ніч ми з моєю командою думали, що робити. Вирішили звернутися до людей, пояснити їм ситуацію. Швидко надрукували листівки, за ніч розклеїли скрізь у місті із закликом: виходьте й чиніть опір цьому свавіллю, тому що фактично відбувається захоплення влади. Наступного ранку під будівлею міської ради стояли десь 300 осіб. Абсолютно різновікові: бабусі, дідусі, молодь. Вони стали живою стіною й не впустили до приміщення ради так звану нову владу. Була зима, лютий місяць, сніг, мороз. Таке протистояння тривало аж до кінця літа.

— Ні, сесії не збирались аж до серпня. Депутати не визнавали нас за легітимну владу. Нам потрібно було запустити юридичні процеси, визначитись, що робити з тими папірцями – їхніми рішеннями. Якщо ми подаємо до суду, отже, визнаємо законність цих папірців, якщо ж не визнаємо, то судовий орган тут ні до чого. Робота полягала в тому, як себе захистити. Щодня група людей намагалася прорватися до міської ради, але їх не пускали.

Тим часом у газетах поширювали публікації, де прокурор області казав, що Бові краще було б піти, бо він корупціонер. Було складно протистояти системі, коли розумієш, що тобі нікуди йти, немає в кого просити про допомогу, окрім громади, але завдяки тому, що сюди приїздили представники посольства США, журналісти, телерепортери, ми вистояли.

Згодом вони подали до суду, аби суд зобов'язав мене передати їм документи. Місцевий суд ухвалив рішення на їхню користь. Ми подали апеляцію. Й апеляційний суд виніс ухвалу на нашу користь. Ми перемогли, але після цього треба було якось налагодити відносини з депутатським корпусом. Бо більшості ми не мали. І ми вирішили піти шляхом індивідуальних зустрічей з кожним депутатом.

— Лише в серпні відбулася сесія, на якій проголосували за бюджет. Як нам це вдалося? Ми почали вивчати інтереси кожного депутата й побачили, що всередині більшості існує конфлікт інтересів. Завдяки цьому ми просто розділили їх у такий витончений спосіб. Нам не потрібні були всі, нам потрібна була своя більшість. Зрештою, нам таки вдалося розбити регіональний моноблок, і люди почали приходити до зали, брати участь у сесіях, і скажу вам, що сьогодні ті депутати, яких ми відокремили від того регіонального моноблоку, кажуть: слава Богу, що ми звідти пішли.

— Так. Було районне комунальне підприємство "Комунгосп", яке надавало послуги теплопостачання. Зазвичай це така монополія, яка нічого не віддає просто так. Але слід було щось робити. Ми були першопрохідцями. Розробили проект, переобладнали будинки, провели зустрічі з мешканцями. Причому в кожному будинку було по 2-3 бабусі, які не хотіли скидатися на ремонт, не приходили на збори. Ми запропонували їм фінансову допомогу від міської ради, застосовували різні механізми: комусь узагалі ремонтували квартиру коштом міськради, комусь давали по 1000-5000 грн допомоги з міського бюджету для переобладнання помешкання. Економія вийшла разючою: у 2005-2007 роках, перед переходом на "автономку", оплата за комунальне теплопостачання для двокімнатної квартири у Тростянці сягала близько 800-900 грн на місяць, після запровадження в місті індивідуального опалення вартість зменшилася до 200-250 грн.

— Приблизно 130 будинків. Якби містяни були задоволені комунальними послугами, вони б не переходили на індивідуальне опалення. Комунальне підприємство не давало належного тепла, а тарифи були дуже високими. На подвір'ях часто траплялися розриті ями, постійно парувала гаряча вода. Старт опалювального сезону завжди затримувався, мешканці мерзли. Але спротив з боку комунальників таки був. Пригадую, як міськгаз не давав нам дозволу. У будинку вже все зроблене, система повністю готова до під'єднання, потрібно ввімкнути газове устаткування в районі, опломбувати його – інспектор зайнятий. А коли буде? Через місяць. А за місяць уже зима. Районна газета пише: 328 квартир без опалення, люди замерзають, чим думав міський голова, Бова зриває опалювальний сезон. Я їду до адміністрації, кажу: поставте пломбу та зробіть пуск газу. І все. А там тривала нарада про те, що Бова зриває опалювальний сезон. Це все дуже виснажує морально. Проте ми не зупинилися, робили далі. Не знаю, як це вийшло, але вийшло.

Що стосується ситуації з опаленням у Смілі та Шепетівці, то, знаєте, я не вникав глобально в ті питання, хто там має чи не має рації, бо мені вже ця історія з опаленням не цікава, я дивлюся на неї й навіть не хочу згадувати. Можливо, і там якісь олігархічні групи протидіють міським головам, як було в мене, тому й виникла така ситуація. Вони нічим не гребують, особливо якщо мають певний адміністративний або партійний вплив.

— У нашому місті були приватні маршрутники. Вони диктували ціни. Вартість проїзду в Тростянці завжди була однією з найвищих у Сумській області. Тому що конкуренції не було. Два роки тому вони прийшли до міськради й кажуть: буде 7 грн, або взагалі зупинимо рух маршруток.

Я зібрав тоді свою фракцію ("Сила людей" – прим. ЧЕСНО), що є найбільшою в раді, і кажу: проведемо позачергову сесію, знімемо гроші з тротуарів, ще з якихось статей бюджету та спрямуємо на закупівлю автобусів. Оголосили тендер і за місяць уже придбали два автобуси. До статуту водоканалу внесли розділ щодо транспортних перевезень і запустили свій комунальний транспорт. Спочатку були два автобуси, зараз уже чотири їздять. Вартість квитка – 5 грн. Підприємці залишилися, але відмовилися від найвіддаленіших маршрутів.

— Картку ми створили, аби знати, скільки саме пільговиків реально користуються комунальним транспортом. Відшкодування вартості пільгового проїзду існувало завжди. Але як це робилося раніше в районі? Збиралася комісія, виїжджала на маршрут, рахувала, скільки пільговиків проїхали на ньому цього дня, і за цією кількістю визначалася загальна сума компенсації. Тобто таке відшкодування було фактично зі стелі. Бо сьогодні, приміром, дощить – їде більше людей, завтра світить сонце – люди йдуть пішки.

Ми вирішили більше не відшкодовувати за цією схемою. Тому видали картки всім пільговикам: пенсіонерам, багатодітним родинам, афганцям, учасникам війни та іншим. У транспорті обладнали зчитувальні пристрої. Кількість пільговиків в одному автобусі не обмежується, як і кількість поїздок. Ми запропонували приватним перевізникам таку форму співпраці, але вони відмовилися, бо їм це нецікаво.

Наше завдання на 2019-2020 роки – придбати ще чотири автобуси, аби Тростянецьку ОТГ повністю обслуговував лише комунальний транспорт.

Ви не побачите зараз, наприклад, у Варшаві приватних маршруток. Це функція влади. Автобусні перевезення не повинні бути бізнесом, коли на маршрут ставлять старі страшні "газельки", щоб заробити.

— Наше місто має такі унікальні історичні будівлі, що гріх їх не ремонтувати. Це ж насамперед туристична привабливість. Більшість мешканців були на нашому боці. Ми починали власними силами. Коштів з бюджету майже не виділяли. Організовували різноманітні толоки, суботники, я сам там стелив лінолеум. Зараз виграли міжнародний грант на 8 млн грн, які вкладемо в реставрацію й розкопки підвалів Круглого двору та палацу Голіцина.

Я вважаю, що органи влади повинні помалу насаджувати культуру. Так, учора зустрічався з місцевою молоддю, запитував, що їм сподобалось у розвитку міста цього року та що цікавого для себе вони хотіли б побачити 2019-го. Ми розмовляли і про медіахаб, який плануємо створити, і про Круглий двір, про те, що саме там буде. І вони самі сказали, що, чим більше в місті буде таких цікавих об'єктів, тим частіше молодь відриватиметься від пива, а цікавитиметься історією тощо.

От, приміром, вони кажуть, що сподобався ремонт у бібліотеці, яку ми торік забрали в району. Вони почали там збиратися, проводити свій вільний час. Хоча це те саме приміщення, просто замінили світильники, зробили яскравіше світло, оновили стелажі, пофарбували, створили зону відпочинку – стало комфортно.

Але це лише маленький етап. Далі зробимо там громадський простір, соціальне кафе, актову залу перетворимо на коворкінг-центр, аби молоді було цікаво.

Ми щороку потроху виділяли гроші на цю сферу паралельно з ремонтом доріг, іншими потребами. Якби ми одразу кинули всі кошти на Круглий двір, на реставрацію, мене люди не зрозуміли б. Зараз молодь радіє, що в нас тут відбуваються фестивалі.

— Відповідно до статистики, за якою я досить уважно стежу, зараз у нас більше молоді приїздить до міста. Ця різниця є невеликою: протягом 11 місяців приїхало на 16 осіб більше, ніж виїхало. Але поїхали студенти на навчання, а приїхали молоді люди вже на постійне місце проживання.

— Щиро кажучи, мене штовхають у різні рухи, але я хочу закінчити розпочате тут. Побудувати дієві механізми, які працювали б, мов годинник, незалежно від особи управлінця, і тоді йти далі. З іншого боку, я бачу кандидатів, дивлюся на ці списки, і мені стає страшно. Балотуються люди, які геть не знають і не розуміють, що з цією країною робити.

Я вважаю, що на будь-якій посаді повинні перебувати професіонали. Тому зараз я більше працюють над тим, аби тут була команда фахівців і щоб у партії "Сила людей" була сильна команда.

Наша партія планує йти до Верховної Ради, ми активно до цього готуємося, але, скажу чесно, мені б там було некомфортно. Я не люблю писати закони. Я будівельник за фахом – інженер з будівництва аеродромів. Нас навчали виходити в чисте поле й будувати там аеродром. У мене найкраще з групи виходило це робити. Дайте мені нівелір, я кілки розіб'ю та зроблю рівнесенький майданчик, аби туди за деякий час міг сісти літак. Кожен має робити свою справу. Наразі моя справа – бути головою Тростянецької ОТГ. Люди мені довірились, і, гадаю, я не підведу.