Фейкові внески: що сталося, реакція Тимошенко, чи проблема лише в "Батьківщині"?

Інформпростір сколихнуло розслідування Максима Опанасенка (Bihus.info) про фейкових донорів ВО "Батьківщина", які протягом 7 місяців перерахували партії понад 150 мільйонів гривень. Фактично ці гроші пішли не на партійну діяльність, а на рекламу Юлії Тимошенко, її "Нового курсу" та обіцянки знизити ціну на газ. Левову частку цих коштів витратили на рекламу на телебаченні та зовнішню рекламу. 

У правовій державі кампанію, що тривала з червня 2018 року й аж до моменту офіційної реєстрації Тимошенко кандидаткою в Президенти, мали б визнати дочасною агітацією, але зараз мова не про це.

Сумніватися в результатах розслідування я не можу з низки причин:

  • Чудовий фактаж з "поля", свідчення фігурантів фінзвіту та їхня реакція.

  • Редакція програми "Схеми" того самого дня опублікувала власне розслідування щодо донорів "Батьківщини" й дійшла аналогічних висновків.

  • "Батьківщина" вже застосовувала цю схему кілька років тому, коли в такий самий спосіб завела на свій партійний рахунок скромні, як тепер видається, 7,5 мільйона. Це розслідування опублікував Рух ЧЕСНО, і я є його автором. У цій справі надзусиллями, через суд, відкрито 3 кримінальні провадження (заслуга юристів Bihus.info та Ігоря Білашенка, чиї персональні дані без його відома використали для фінансування "Батьківщини").

  • До схожої махінації в партії вдалися на довиборах до парламенту 2016 року. Тоді кандидат від "Батьківщини" в Чернігові Юрій Власенко перерахував у виборчий фонд 1,75 млн грн. Згідно з його ж декларацією, такий внесок він зробити просто не зміг би.

  • Великі однакові суми внесків, так само по 149 тисяч (банківські перерахунки до 150 тисяч не підпадають під процедуру спеціальної перевірки), масово переказували у виборчий фонд ВО "Батьківщина" та Юлії Тимошенко й на виборах 2014 року. Ці суми надходили на рахунок в одні й ті самі дні від людей, котрі мешкали в одних регіонах. Таку аномалію 2015 року під час аналізу виборчих фінзвітів виявила "ОПОРА".

  • На рівні фінансування місцевих осередків у "Батьківщини" схожа ситуація. Наприклад, львівську парторганізацію "Батьківщини" на сотні тисяч гривень фінансувала її ж бухгалтерка. Вона перераховувала нібито не власні гроші, а кошти партійців.

  • Юлія Тимошенко у прямому ефірі програми "Право на владу" сама визнала факт використання посередників під час переказу коштів. Так начебто вчиняли малі й середні бізнесмени для того, щоб уникнути тиску з боку правоохоронців і "знущань".

Тож ідеться не про поодинокі випадки, а системне явище, яке триває вже не один рік. Ця система "обкатана" багатьма виборчими кампаніями.

Чи вагомі аргументи Юлії Тимошенко про нібито тиск на бізнес, який фінансує її кампанію?

З правового погляду, вчорашнє зізнання Тимошенко, на мою думку, вже є підставою для відкриття нових кримінальних проваджень щодо підроблення фінзвітності, легалізації грошей, незаконного використання персональних даних, порушення порядку переказу коштів, імовірне перевищення лімітів на суму внесків тощо.

З "людської" точки зору, можна було б погодитися з аргументами Тимошенко про ймовірні репресії бізнесу, який її фінансує, з боку правоохоронців. Ба більше, це цілком типова реакція політиків у випадках, коли їх ловлять на підставних донорах або ж приховуванні внесків як таких. Дуже зручна позиція з погляду самозахисту, однак ідеться про системну модель фінансування партії. Крім того, останніми роками не було ще жодної заяви від жодного підприємства чи партії про тиск через фінансування партій.

А хто, як не Юлія Тимошенко та "Батьківщина", знають, як тиск на підприємців можна було б обернути на свою користь в інформаційному полі?

За версією Тимошенко, у "Батьківщині" вирішили перестрахуватися від можливого тиску, якого не було. Але ж міг бути. Мабуть. Може. Береженого Бог береже.

Тому в партії, рятуючи від репресій підприємців, поставили під удар найуразливіших – пересічних громадян, касирів, освітян, пенсіонерів тощо. Та й сама "Батьківщина" теж себе підставила. Ще й у такий відповідальний момент, як вибори.

До речі, попереднього разу "Батьківщина" мала іншу версію. Нардеп Сергій Власенко у відповідь на наше розслідування почав бомбардувати Рух ЧЕСНО депутатськими запитами з питаннями щодо того, як ми знайшли людей, котрі фігурують у фінзвітах, та погрожував відповідальністю за незаконне збирання персональних даних. При цьому саме "Батьківщина" використала їхні персональні дані під час заповнення фінансового звіту з фейковими внесками.

Для чого ж тоді так безглуздо підставлятися?

По-перше, дуже потрібні гроші на ведення кампанії. Лише за півроку на рекламу й супутні послуги партія витратила 155 мільйонів гривень, а на кінець 2018 року ще й заборгувала 10 мільйонів. Президентська кампанія – це дорого. Якщо темпи збережуться, лише видима частина витрат Тимошенко на кампанію становитиме 300-400 мільйонів. Ставки високі, і соті відсотка можуть вирішити долю того, хто пройде чи не пройде до другого туру. Хтось вирішив, що ризик того вартий.

Після того, як Рух ЧЕСНО ще 2 роки тому викрив схему фінансування "Батьківщини", жодної відповідальності партія не зазнала. Кримінальні провадження, відкриті надзусиллями лише через суд, та й то не з першого разу, фактично саботуються Національною поліцією. У березні минулого року я свідчив в одній з цих справ. З моменту відкриття провадження щодо незаконного використання персональних даних Бориспільською поліцією минуло 8 місяців. На ту мить слідча не бачила ані фінансового звіту партії (він є у відкритому доступі на сайті НАЗК), ані статті Руху ЧЕСНО, яка розкриває суть історії. Тоді мені довелося пояснювати слідчій, що саме негаразд із внесками від людей, котрі не знали, що фінансують "Батьківщину", а також цитувати закон "Про політичні партії в Україні".

Наслідком виявлення цієї схеми могла стати втрата "Батьківщиною" державного фінансування. Однак НАЗК, яке уповноважене на це, не ухвалило такого рішення. Члени НАЗК тоді проголосували так: двоє – "за", двоє – "проти".

Схоже, що в НАЗК не бачили нічого дивного у звітах "Батьківщини" за II та III квартали 2018 року. Висновки щодо них затверджено. НАЗК виявило лише порушення, які стосуються здійснення внесків особами, котрі мають непогашений податковий борг. Це формальне порушення, за яке, утім, НАЗК виписує найбільше адмінпротоколів. Саме тому Тимошенко й апелює до того, що орган, уповноважений перевіряти фінзвітність, не виявив порушень, окрім дрібних, а отже, нічого поганого не трапилося. Варто додати, що, якби НАЗК і виявило ознаки кримінального порушення, воно б мало негайно передати ці матеріали до Національної поліції, оскільки має повноваження лише виписувати адмінпротоколи, рішення за якими ухвалює суд. Про те, що відбувається з такими справами в Нацполіції, я вже згадував. Ще один приклад їхньої "ефективної" роботи – закриття провадження стосовно фіктивних донорів "Опозиційного блоку".

Тому безкарність і багаторічні "традиції" фінансування партії та кампаній призвели до того, про що ми всі дізналися з чергового розслідування.

Чому лише "Батьківщина", хіба інші не такі самі?!

Більшість найпопулярніших партій такі самі, хоча "Батьківщина" з тих, хто підставляється найочевидніше й найнахабніше, а суми, які заводяться в такий спосіб на її рахунок, є найрекорднішими. Та, попри це, випадок з "Батьківщиною" – лише "один з", що розкриває перед нами значно масштабніше явище.

Загалом, у партій є низка причин шукати різні шляхи "прикривання" своїх донорів від очей виборців. І всі вони дуже вагомі.

1. Партія сама не хоче показувати, хто її реальний донор, оскільки це може бути людина із заплямованою репутацією або з бізнес-інтересами, які згодом партія обстоюватиме в парламенті чи місцевих радах. Адже журналістам потім буде дуууже легко порівняти, хто кого фінансує та в чиїх інтересах голосують обранці. Це як медіапросування Олега Ляшка й "Радикальної партії" на ахметовському ТРК "Україна" та голосування "Радикальної партії" у Верховній Раді за економічно вигідні Ахметову закони.

2. Донор сам не хоче, аби його ім’я світилося в офіційній фінзвітності. Причин – вагон: неможливість пояснити походження коштів, корупційне походження грошей, фінансування одразу кількох партій, які в публічній сфері конфронтують одна з одною. Інколи ці люди просто не хочуть публічності.

3. У найгіршому разі може йти мова про фінансування українських партій іноземними державами – напряму чи через посередників. Тому це питання не лише фінансової прозорості, а й національної безпеки. І саме тому будь-які виправдання таких схем є не чим іншим, як виправданням злочину.

4. Закон. Не секрет, що є досить багато заможних людей, які готові вкладати в політику солідні бюджети. Тут відкинемо їхню мотивацію та поговоримо про законодавче регулювання. Для того, аби зменшити вплив олігархів на політичні партії, законом визначено ліміти на суму внеску протягом одного календарного року, який може здійснити одна фізична чи юридична особа. Ці ліміти досить низькі для грошовитих людей, але одні з найвищих серед країн, котрі мають такі обмеження. Ви, як фізична особа, можете перерахувати партії чи на передвиборчу кампанію 400 мінімальних заробітних плат. Як юридична – 800 мінімальних зарплат. Минулого року це було 1,5 та 3 млн грн для фізосіб і юросіб відповідно. Тому Сергій Тарута зафондував у свою партію "Основа" (офіційно) саме таку суму, а не 10 чи 100 млн. От і виходить, що, якщо хтось готовий давати більше й партія згодна прийняти ці гроші, то треба шукати підставних осіб для переказу цих грошей.

Інколи ці чотири причини можуть бути в комплексі, що найімовірніше.

А тепер приклади, які ми або наші колеги виявляли протягом останніх кількох років.

То що з усім цим робити?

Ми реально не знаємо, хто фінансує українську політику. Ми реально не знаємо, чиї інтереси обстоюють українські політики. Ми не знаємо, з якими мотивами народні обранці розподіляють наші ресурси. Масштаби проблеми потребують масштабних рішень.

Для того, щоб це виправити, потрібно насамперед внести зміни до закону "Про політичні партії в Україні":

  • Запровадити жорсткішу відповідальність партій та їхніх посадових осіб за фінансові махінації.

  • Запровадити відповідальність за посередництво під час фінансування партій і кампаній.

  • Імовірно, є сенс скасувати чи значно підвищити ліміти на суму внеску на користь партій і кампаній. Краще бачити, хто реально фінансує партії, які зараз мають стимули порушувати закон.

  • Натомість суму внеску від однієї особи обмежити її фактичними офіційними доходами за останні 2-3 роки перед здійсненням внеску.

  • Запровадити жорсткішу відповідальність за незаконне використання персональних даних.

  • Спростити порядок здійснення внеску на користь партії чи кандидата, що уможливить і стимулює кампанії збирання коштів з пересічних громадян, прихильників, партійців.

  • Розмежувати діяльність партій та припартійних ГО або дозволити їм вести кампанії за чи проти партії/кандидата за умови поширення правил щодо фінансування й контролю партій і на ГО.

Ці пункти можна доповнювати.

Важливо реорганізувати НАЗК, яке зазвичай не може виявити найсуттєвіші фінансові махінації, до яких вдаються політичні партії. Натомість цю роботу виконують журналісти й активісти. Негайно потрібно запровадити електронну форму звітування для політичних партій і змінити порядок подання цих звітів. Інформація про внески на користь партій має надаватися системно, а не раз на квартал, коли ці кошти партією вже витрачені. Водночас НАЗК потребує розширення повноважень і ресурсного підсилення.

Однак усі ці зміни матимуть сенс, якщо правоохоронні органи реально розслідуватимуть справи, пов’язані з фінансовими махінаціями партій, кандидатів та незалежних політиків. Ймовірно, є сенс передавати такі справи не в Нацполіцію, а до НАБУ. Лише негласними слідчими діями можна виявляти наймасштабніші схеми фінансування політики. Кінцевою ланкою мають стати незалежні суди, які будуть однаково справедливо ухвалювати рішення, не зважаючи на те, яке ім’я чи назва партії фігуруватимуть у матеріалах справ.

Здійснити всі ці перетворення можна лише через парламент, тому маємо якомога відповідальніше поставитися до вибору на найближчих весняних та осінніх виборах.

Але є те, що можна зробити вже зараз. Рух ЧЕСНО закликає всіх кандидатів на посаду Президента України оприлюднити дані про джерела фінансування їхньої виборчої кампанії й надалі робити це систематично та публічно. Закон до цього не зобов’язує, але в такий спосіб кандидати зможуть продемонструвати свою відкритість і готовність до системних змін.