Чи знищив штучний інтелект демократію? Уроки виборів 2024 у світі

Торік кожний третій виборець проживав у країні, де якість виборів погіршилась, за даними International IDEA. У ширшій перспективі — за останні чотири роки кожні пʼяті вибори у світі не були визнані місцевою опозицією або оскаржувались у суді. 

На це не останнім чином вплинули технології, які використовували як політики всередині країн, так й іноземні уряди для втручання у політичні процеси сусідів і не лише. Українців важко здивувати повідомленнями про російський слід у виборах, проте для низки країн актуальнішою стала загроза Китаю. Він втручався в політику не лише в азійському регіоні, а й, наприклад, у сусідній Польщі.

Рух ЧЕСНО взяв участь у конференції RightsCon, яка цьогоріч пройшла у столиці Тайваню Тайбеї. В рамках заходу ЧЕСНО організував круглий стіл, під час якого експерти з різних секторів і країн поділилися досвідом та основними уроками виборів 2024.

Штучний інтелект і дезінформація

На початку минулого року експерти, політики та науковці висловлювали побоювання, що зловживання штучним інтелектом відіграє катастрофічну роль у виборах по всьому світу. У дечому вони були праві — сучасну виборчу кампанію важко уявити без використання ШІ в тому чи іншому прояві. Проте загалом катастрофи не сталося.

Тоді ж на початку 2024 року десятки компаній, які займаються розробкою інструментів штучного інтелекту, підписалися під декларацією намірів доброчесного врегулювання ролі ШІ в політичних процесах. Чи допомогло це вберегти вибори від засилля дезінформації зі згенерованими зображеннями чи відео? Лише частково, адже важливішу роль все-таки відіграла урядова та громадська боротьба з фейками. 

Водночас надзвичайного впливу на самі результати виборів ШІ-дезінформація не мала. Наприклад, під час виборів на Тайвані Китай організував кампанію з використання дипфейків, які звинувачували одного з кандидатів у віцепрезиденти в наявності коханок. Це лише один приклад інформаційних атак Китаю, адже в реальності генерованих фейків поширювалось надзвичайно багато. 

Тайванська влада та громадянське суспільство при цьому мали проактивну позицію. Вони співпрацювали з онлайн-платформами та соціальними мережами для того, щоб відповідно промаркувати подібний контент як фейки. Влада навіть розробила власний інструмент ШІ, який допомагав виявляти китайську пропаганду.

В Індонезії штучний інтелект також став інструментом політичних маніпуляцій. Використовуючи дипфейки, зловмисники імітували відеозвернення кандидатів, обіцяючи громадянам соціальну допомогу та виманюючи їхні персональні дані. Крім того, технології ШІ застосовували для так званого "cute-washing" – змінюючи імідж суперечливого кандидата, його представляли як веселого дідуся, що любить танці.

Натомість у США виборці отримували дзвінки від бота, що імітував голос Джо Байдена, закликаючи людей не голосувати на місцевих праймеріз. В Індії дипфейки містили зображення політиків, які померли до виборів, проте нібито агітували за деяких кандидатів. 

Виявляти фейкові згенеровані новини стає важче — лише орієнтовно 10—30% подібного контенту видаляють з великих соціальних мереж (Facebook, X та інші). 

Війна наративів

Водночас фахівці переконані, що фейки в ході самих виборчих кампаній не можуть радикально вплинути на те, хто ж переможе. Важливішим є міжвиборчий період і довгостроковий вплив. 

Недостатньо просто створити декілька згенерованих зображень та опублікувати їх в інтернеті. Потрібно тривалий час систематично просувати наративи, які формують у виборців певну картину світу. 

Ці ідеї можуть бути дуже різними. Наприклад, може йтися про звинувачення обраного на демократичних виборах президента в тому, що він диктатор, та водночас ігнорування того, що в Росії справжніх демократичних виборів не було кілька десятиліть. Це також можуть бути твердження про те, що боротьба з фейками — це насправді утиски свободи слова. 

Крім того, це також може проявлятися в підтримці Росією радикально правих рухів, щоб дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в низці країн ЄС. Вибори у Польщі, Німеччині, Франції відбувалися саме в такій реальності.

Ця війна наративів та ідей не почалася з оголошенням старту виборів у певній країні. Вона триває давно — десь більш успішно, десь навпаки. Для України один із головних викликів полягає в тому, що влада однієї з найвпливовіших країн світу поширює наративи не на її користь. Одна з таких ідей — необхідність провести вибори під час повномасштабної війни. 

Якщо значна частина фейків під час виборчих кампаній була проявом передусім внутрішньополітичної боротьби, то довгострокові інформаційні атаки зазвичай є показником іноземного втручання. Іноді такі кампанії можуть здаватися абсурдними, проте все-таки вони чинять свій вплив.

Так, наприклад, сталося з дипфейк відео російської пропаганди, на якому актор грав нібито мобілізованого українського військового з синдромом Дауна. Воно було спрямоване на європейську аудиторію та навіть отримало відгук. Російське втручання при цьому не обмежується використанням новин чи телебачення. В Німеччині російська пропаганда, приміром, активно поширюється за допомогою розважальних і комедійних відео або дописів.

Що далі?

Цей текст почався з доволі сумної статистики, яка може навести на думки про відкат демократії по всьому світу. І досвід минулорічних виборів, з однієї сторони, це підтверджує. 

Однак це не означає, що демократичні країни безсилі перед загрозою маніпуляцій та іноземного впливу. Навпаки, успішний досвід деяких країн показує, що активна взаємодія уряду, громадянського суспільства та технологічних компаній може мінімізувати ризики.

При цьому чи не найважливішою є роль урядів. Торік ми спостерігали за двома прикладами російського втручання з абсолютно різними результатами — Молдовою та Грузією. У першому випадку влада проактивно протидіяла російським маніпуляціям, у другому — зовсім навпаки. 

Чи існує загроза свободі слова при проактивній позиції влади? Можливо, проте реальність змушує зважити ризики. Загроза того, що іноземні уряди або просто місцеві олігархи спробують втрутитись у вибори, іноді є вищою. Як показує практика, це може статися і зі значно старшою демократією, ніж Україна.

Боротьба за правду не має обмежуватися строком виборчої кампанії. Адже в такому разі будь-які дії будуть запізнілими. Точкова протидія інформаційним кампаніям має відбуватися паралельно з більш стійкими рішеннями. Частина з них звучать не інноваційно для нас, проте практика доводить, що вони ефективні. 

Серед таких прикладів — просвіта виборців і навчання медіаграмотності, розбудова мереж партнерств серед локальних громадських організацій та налагодження їхньої співпраці з місцевими урядами. Ця робота потребує часу, значних зусиль і грошей. Зі змінами у США робити її стало важче, проте необхідність нікуди не зникла.

В 2025 році у світі знову відбуватимуться вибори, деякі з них прямо впливатимуть і на майбутнє України на міжнародній арені. 

Востаннє вибори в Україні проходили майже п’ять років тому. Світ і виборчі технології за цей час змінились. Тому готуватися потрібно вже, враховуючи, зокрема, досвід інших країн. 

Вікторія Максимова для "Української Правди"