Чистий аркуш чи згаяний час. Як відкликання урядових законопроєктів гальмує євроінтеграцію

Чому це відбувається

Стаття 105 Регламенту ВРУ передбачає, що урядові законопроєкти існують доти, доки працює уряд, який їх подав. 

Логіка проста: якщо немає міністрів, які відповідають за свою політику, нікому адвокатувати реформи, тож їхні законодавчі ініціативи у парламенті недоцільні. Така норма гарантує, що новий Кабмін відповідає за власну програму, а не тягне “шлейф” попередників.

Традиція відкликати урядові законопроєкти після зміни Кабміну для України не нова. Будь-яка ротація в Кабінеті міністрів неминуче тягне за собою хвилю технічних відкликань.

Отже, в цьому сенсі нинішня ситуація не є унікальною. Вона лише продовжує усталений шаблон: зміна політичної конфігурації “з’їдає” десятки документів, над якими працювали і депутати, і урядові експерти. 

Втім, є одна важлива відмінність. Уряд Дениса Шмигаля працював найдовше в історії незалежної України — понад п'ять років. І саме тому некоректно механічно порівнювати кількість відкликаних законопроєктів з коротшими каденціями його попередників. У нього банально було більше часу для продукування ініціатив.

Втім, тенденція залишається сталою: кожна зміна уряду не тільки оновлює обличчя, а й фактично ставить під сумнів те, що було напрацьовано раніше, створюючи відчуття нестійкості та тимчасовості державної політики.

Проте для парламенту це зручно: порядок денний очищується, і можна почати формувати його з нуля — вже з урахуванням нових пріоритетів.

Що ми втрачаємо

Серед відкликаних законопроєктів є такі, що роками (деякі з 2020-го) очікували розгляду, а також ініціативи, подані попереднім урядом нещодавно, але так і не прийняті за основу. Йдеться, зокрема, про законопроєкти щодо мобілізаційної відстрочки для студентів віком 25+ років, збільшення виплати при народженні дитини до 50 тисяч гривень, запровадження звітності зі сталого розвитку чи посилення відповідальності за незаконне звільнення працівників. 

Проблема в тому, що “зрізають” не лише сирі чи другорядні документи. Серед відкликаних ініціатив часто є ті, що пройшли погодження в парламентських комітетах і навіть мали шанс швидко пройти зал. Тепер їх доведеться подавати заново, а це означає додаткові місяці процедур.

Для суспільства це виглядає як затримка реформ. Там, де потрібна швидкість, ми знову повертаємося до старту. 

Особливо боляче це б’є по тих законопроєктах, які напряму пов’язані з євроінтеграційними зобов’язаннями України. Зокрема йдеться про ініціативи, які вже пройшли попередній відбір, отримали позитивний висновок профільного комітету, а отже, мали шанс найближчим часом стати законом.

Саме тому зупинимося детальніше на тих євроінтеграційних ініціативах, які вже отримали схвальний висновок профільного комітету, однак нині вирушають на нове коло розгляду.

Наприклад, 3 липня 2025 року Комітет Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики розглянув і рекомендував взяти за основу урядовий законопроєкт про внесення змін до законодавства для забезпечення відповідності праву Євросоюзу та критеріям Європейської платіжної ради, необхідним для приєднання України до Єдиної зони платежів у євро (SEPA). Це класичний приклад євроінтеграційного законодавства, яке вже було в роботі, але тепер мусить проходити шлях заново лише через зміну складу уряду.

Така ж ситуація з проєктом закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо адаптації законодавства до окремих стандартів Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). Ще 2 вересня 2024 року профільний комітет Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики рекомендував ухвалити його за основу, однак тепер і цей документ анульовано автоматично. Йдеться про ключові євроінтеграційні реформи, які мають значення для фінансової стабільності та міжнародної довіри до України.

Серед секторних ініціатив є також законопроєкт про внесення змін до Закону України “Про дорожній рух” щодо імплементації європейського законодавства. Його зареєстрували ще в 2022 році. Профільний Комітет ВРУ з питань транспорту та інфраструктури надав позитивний висновок про його внесення до порядку денного та ухвалення за основу. Лише з другої спроби документ вдалося внести до порядку денного, проте він так і не дійшов до голосування в сесійній залі. Тепер і цей документ стартує спочатку.

Схожа ситуація склалася з проєктом закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу щодо боротьби з проявами дискримінації. Зареєстрований у 2021 році, з 2023 року він мав позитивний висновок комітету і рекомендацію взяти за основу, але тепер мусить проходити процедури заново.

Ще один приклад — законопроєкт про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розвитку системи пробації, збільшення альтернатив позбавленню волі та створення умов для того, щоб знизити рецидивну злочинність. Зареєстрований у 2021 році та рекомендований профільним Комітетом з питань правової політики для внесення до порядку денного того ж року. Він також потрапив під автоматичне відкликання і починає шлях із самого початку.

Усі ці випадки ілюструють, що автоматичне відкликання урядових законопроєктів — це не лише формальна процедура. Воно відтерміновує на невизначений термін важливі соціальні, євроінтеграційні та реформаторські ініціативи, які вже пройшли значну підготовчу роботу в парламенті, і змушує його починати розгляд заново, втрачаючи дорогоцінний час для країни.

Читайте також: Прострочені дедлайни — втрачена допомога.

Це вже було

Українська політика знає десятки таких “перезавантажень”. Кожна зміна уряду автоматично означала обнулення старих ініціатив. Питання лише в тому, чи навчилися ми проходити цей етап без втрати темпу. Бо демократія — це не лише право змінювати уряди, а й відповідальність зберігати інституційну пам’ять і тяглість реформ.

Перезапуск урядових ініціатив — це можливість і випробування, чи зможе нова команда не лише заново подати законопроєкти, а й довести їх до результату. Адже не в тому сила, щоб закреслити попередників, а в тому, щоб швидше й ефективніше втілювати реформи.