Мирний договір і референдум: Громадськість закликає владу діяти виключно в межах Конституції

СПРОБИ НАВ’ЯЗАТИ УКРАЇНІ НЕЗАКОННИЙ РЕФЕРЕНДУМ Є НЕБЕЗПЕЧНИМИ І НЕПРИЙНЯТНИМИ 

Відкрите звернення

Незважаючи на триваючу злочинну війну Росії проти України, яка є викликом усьому вільному світу, на міжнародному рівні не припиняються спроби замість спільного тиску на загарбників для забезпечення сталого миру вдатися до "умиротворення" агресора і спонукання України до територіальних та інших поступок. Такий підхід до врегулювання проблеми, що передбачає відповідальність та обмеження жертви агресії, фактично виправдовує і заохочує агресора. 

Особливу небезпеку в цьому контексті становлять розмови про буцімто необхідність затвердження результатів можливого мирного договору через всеукраїнський референдум. 

Спроба нав’язати українцям легітимацію мирних домовленостей через референдум є протиправною і неприйнятною, суперечить Конституції та законам України, загрожує національним інтересам нашої держави. 

Процедура укладення та схвалення міжнародних договорів України визначена Конституцією, українським та  міжнародним законодавством і не передбачає проведення референдуму. Схвалення міжнародних договорів належить до виключних повноважень Верховної Ради України. 

Єдиний випадок, коли Верховна Рада має призначати референдум, – це схвалення договору про зміну території України. Водночас ми не можемо допустити, що Президент України чи уповноважені ним особи укладуть договір, який зазіхатиме на територіальну цілісність нашої держави і передбачатиме відмову від частини її суверенної території. 

Президент України відповідно до Конституції має право призначати референдум лише у випадку внесення змін до розділів І, III, XIII Основного Закону (після схвалення цих змін 300 голосами в Верховній Раді) або проголошувати референдум за народною ініціативою (коли громадяни за визначеною законом процедурою зберуть 3 мільйони підписів під питанням, яке сформулюють вони самі, а не Президент, підписанти міжнародного договору чи будь-хто інший). 

Україна має досвід результативного проведення референдуму лише один раз, коли йшлося про підтвердження Акту проголошення незалежності України. Ідея референдуму полягала в тому, щоб зафіксувати це історичне рішення раз і назавжди,  це було виправданою ініціативою. Референдум 1 грудня 1991 року був актом об’єднання України й утвердження її свободи та незалежності. Спроби ж затверджувати через референдум компромісний і завідомо нерівноправний договір, який має стати лише тимчасовим рішенням, та ще у завідомо антиконституційний спосіб, навпаки, підривають наш суверенітет і національну єдність. 

Особливої уваги заслуговує прогнозоване російське втручання в процес обговорення та вплив на голосування референдуму. Використовуючи простір відкритої суспільної дискусії та застосовуючи інструменти збройного шантажу, росіяни неминуче скористаються референдумом для ескалації конфронтації в українському суспільстві. 

Для збереження демократії в Україні у повоєнний період насамперед держава має підготувати та після настання необхідних правових і безпекових умов провести вкрай складні і президентські, і парламентські, і місцеві вибори, що відповідно до Закону України “Про всеукраїнський референдум” не можна поєднувати з проведенням референдуму. 

Виходячи з інтересів захисту правового ладу, національної безпеки й громадянського миру в нашій державі й нагадуючи, що відповідно до статті 19 Конституції органи державної влади та посадові особи “зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”, ми закликаємо: 

• зняти з порядку денного тему схвалення мирного договору на референдумі; 
• не допускати погодження та підписання представниками України положень міжнародних угод, які суперечать Конституції і законам України, у т.ч. зобов’язань про проведення будь-яких референдумів. 

Застерігаємо Президента та Верховну Раду України від будь-яких спроб проголосити референдум з порушенням вимог статті 72 Конституції України, оскільки такі спроби мали б відверто протиправний характер і непередбачувані руйнівні наслідки.

Ганна Гопко, голова комітету у закордонних справах ВР VIII скликання, голова АНТС;

Володимир Огризко, Міністр закордонних справ України (2007-2009 рр.), Керівник Центру досліджень росії;

Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ;

Андрій Магера, заступник Голови Центральної виборчої комісії (2007-2018 рр), заслужений юрист України; 

Євген Захаров, директор ГО “Харківська правозахисна група”;

Віта Думанська, голова “Руху ЧЕСНО”;

Наталія Лигачова, ГО “Детектор медіа”;

Тарас Шамайда, співкоординатор руху “Простір свободи”;

Валерій Пекар, ГО Деколонізація;

Михайло Гончар, президент Центру “Стратегія ХХІ”;

Андріана Арехта, голова ГО “Жіночий ветеранський рух”;

Олена Галушка, керівниця Міжнародного центру Української перемоги;

Сергій Мокренюк, ветеран, представник Крайової Ради Українців Криму;

Станіслав Федорчук, голова правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини»;

Андрій Щекун, керівник стратегічних комунікацій і розвитку ГО “Кримський центр ділового та культурного співробітництва “Український дім”;

Роман Сон, голова Міжнародного центру досліджень України «Пряма Ініціатива»;

Наталія Склярська, координаторка проєктів ГО “Соціальний Капітал”;

Олексій Панич, український ПЕН;  

Євген Бистрицький, Український філософський фонд; 

Володимир Горбач, виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії;

Олексій Ковжун, медіа ҐРУНТ; 

Олена Кравченко, директор МБО “Екологія - Право - Людина”;

Вікторія Войціцька, народна депутатка ВРУ (2014-2019), членкиня наглядової ради аналітичного центру «We Build Ukraine”;

Богдан Панкевич, дипломат, громадський діяч;

Святослав Літинський, голова ГО “Незалежні”;

Ольга Попенко, голова ГО “Міць Азова”;

Наталія Чорногуб, голова Асоціації відкритих даних;

Андрій Гінкул, Центр реформ та місцевого розвитку;

Катерина Приймак, голова БФ “Veteranka”;

Микола Сіома, директор ВБО “Українська фундація правової допомоги”;

Андрій Поданенко, директор ITCare LLC, CxO EnergyCitizen;

Оксана Гуйда, голова ГО “Кременчуцький антикорупційний центр”;

Дмитро Кузнєцов, Голова правління ГО “СТАН”;

Оксана Нестеренко, Виконавчий директор ГО Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції в Україні (ACREC);

Лариса Вербицька, CEO, співзасновниця UkarineNow org;

Анастасія Розлуцька, керівниця ГО “Український світ”;

Сергій Стуканов, голова ГО “Інститут соборності”;

Наталя Соколенко, журналістка, членкиня правління ГО "Інститут соборності";

Наталія Заболотна, ГО “Народний Захист”;

Наталя Старинська, голова правління ГО “Вище”;

Галина Бахматова, менеджер проєктів КВУ, Херсон;

Віталій Овчаренко, солдат ЗСУ, голова ГО “Рух переселенців України”;

Олексій Бурмак, волонтер, режисер фільму "Російська загроза", військовослужбовець, ГО "Нова Єдність";

Олександр Цегольник, голова ГО Perfect Art Group;

Олександра Кирюшина, голова ГО Культурна Асамблея;

Олександра Пецкович, ВГО “Бойківське етнологічне товариство»;

Едуард Чізмар, Засновник ГО “ЗОРАКС”;

Олег Слабоспицький, член наглядової ради "Національного українського молодіжного об'єднання";

Володимир Березін, ГО "Бахмат";

Максим Лациба, керівник Програми розвитку громадянського суспільства УНЦПД;

Сергій Ісмагілов, екс муфтій, офіцер Збройних сил України