Ветеранське лідерство і нова політична культура України

Цей феномен вкотре продемонстрував, що в Україні сформувався новий тип суспільного лідерства — ветеранське лідерство.

Зі зверненням про початок протестів виступив бойовий медик батальйону “Вовки Да Вінчі” Дмитро Козятинський — випускник Програми ветеранського лідерства, яку Рух ЧЕСНО реалізує разом зі Школою публічного управління УКУ. На його прикладі хочу пояснити, чому ветерани дедалі частіше стають тими людьми, до яких суспільство прислухається більше, ніж до політиків.

Козятинський не обіймає високої посади, не був у політиці. Проте має репутацію людини, яка воювала, а також послідовну й чітку громадянську позицію. У 2025 році він також закликав громадян вийти на захист незалежності НАБУ і САП. 

Цьогоріч люди знову прийшли з картонками, як і рік тому — в Києві, Львові, Дніпрі та багатьох інших містах. Це свідчить, як на мене, не про силу однієї людини, а стало наслідком втрати державою формату діалогу зі своїми громадянами.

Одразу після протесту з'явилася теза, що начебто вулиця тепер керує війною, натовп обирає Головнокомандувача, а такі протести призведуть до політичного та суспільного хаосу. Особливо насторожують меседжі, що влада “прогнулася” під вимоги протестувальників. 

Мирні люди з картонними плакатами не диктують правила, не блокують установи, не намагаються перехопити управління. Вони лише реалізують право не погоджуватися з тим, що держава робить від їхнього імені. Право сказати вголос: ми з цим не згодні і хочемо пояснення рішень.

Здатність системи витримати такий сигнал і врахувати його — це ознака міцності, а не слабкості. Держава, яка переглядає власне рішення після суспільної реакції, є демократичною державою.

Маємо розуміти, що проблема не в тому, що люди вийшли на вулицю, а в тому, що інших шляхів достукатися до влади у них не залишилося.

Суспільство згуртувалося на заклик ветерана, адже довіра до ветеранської спільноти вища за довіру до партій, парламенту, уряду й окремих політиків. Вона стабільно висока вже кілька років поспіль і не показує ознак спаду.

Питання в тому, що ми з цією довірою робимо. Поки що ми до неї апелюємо в критичні моменти — коли треба зібрати майдани, голосно заявити про позицію, привернути увагу чиновників чи політиків. 

Такий рівень довіри можна й треба спрямовувати на розв’язання конкретних проблем. Ветерани здатні бути амбасадорами змін не тільки тоді, коли щось пішло не так, а й у щоденній роботі: в реформі медичної системи, в місцевих бюджетах, у політиці зайнятості, в реабілітації, в реінтеграції сотень тисяч людей, що повернуться з війни.

Для цього самої лише довіри недостатньо. Потрібне розуміння, як влаштована система, де в ній розміщені точки впливу і як розмовляти з інституціями їхньою мовою.

І тут важливо наголосити, що ветеранське лідерство ширше за політичне представництво. Розмова про ветеранів у політиці майже завжди зводиться до мандатів, списків і майбутніх виборів. Скільки ветеранів буде в парламенті, хто очолить ветеранську партію, у кого є шанси потрапити в прохідну частину списку — важливі питання, але вони не вичерпні.

Читайте також: Ветерани мають стати частиною нової політичної системи України — підсумки Форуму ветеранського лідерства

Випускники нашої програми працюють у місцевих радах, в громадських організаціях, у бізнесі, представлені в експертних середовищах. Хтось розв’язує конкретну проблему своєї громади чи формує локальні ветеранські програми. Дмитро, наприклад, збирає людей на площі, коли треба вказати політичному керівництву, що суспільство не підтримує обраного ним курсу. 

Мандат — це один з інструментів впливу, далеко не єдиний і не завжди найефективніший. Ветеранська спільнота — це люди, які бачили ціну неправильних кроків зблизька і знають, що буває, коли рішення ухвалюють без зворотного зв'язку. 

Ми в ЧЕСНО працюємо з цією спільнотою третій рік і бачимо, скільки людей готові братися за зміни просто зараз, тому що вони вважають це продовженням тієї ж роботи, яку виконували на фронті.

Питання не в тому, чи є в Україні ветеранські лідери — їх багато. Важливо, чи готова держава з ними працювати.