— Якщо йдеться про спогади, то слід розпочати з 1996 року, коли ухвалили нову Конституцію й відколи вже можна повноцінно говорити про Україну як державу, а про Київ – як столицю держави Україна.

Ми все прирівнюємо до світової валюти – долара. За такого оцінювання нашої національної валюти щодо долара бюджет Києва сягав близько 1,5 млрд доларів. На той час це був середній рівень.

Якщо казати про розвиток Києва як столиці, то у 2004-му і 2005 роках бюджет міста становив (знов-таки щодо твердої валюти) 2,5 млрд доларів.

На сьогодні, на жаль, за курсу 28 грн/долар ми досягли рівня 2 млрд у доларах, або 57 млрд грн. Це при тому, що гривня впала майже у 6 разів – з 5 грн/долар до 28 грн, а інфляція, яку впродовж останніх чотирьох років уряд щороку планує в бюджеті на рівні 7%, фактично дорівнює 11-12%. Так і цьогоріч ми завершуємо листопад з інфляцією 11%. У грудні вона буде вже 12%. І тому, хоч це й неприємно напередодні новорічних свят, але доводиться згадувати про негативи. Бо вони реальні. Це гірка правда, та вона краща за солодку брехню.

Якщо проаналізувати бюджет Києва останніх років, то це не був бюджет розвитку. Адже зростання на 2-3 млрд грн, починаючи з 2015 року, відбувалося тільки завдяки одному показникові – ПДФО (податку на доходи фізичних осіб). Та якби ж ці доходи фізичних осіб були в національній валюті твердо до долара! Щоб підвищувалася заробітна плата на 30-40% за інфляції 10-15%, тобто соціальне зростання доходів людини та її сім'ї вдвічі перевищувало інфляцію. Проте, на жаль, у нас усе навпаки. Інфляція втричі перевищує зростання доходів щодо прожиткового мінімуму, середньої зарплати лікаря, службовця, учителя, чиновника.

Ось конкретний приклад. За 2018 рік ми очікуємо виконання бюджету близько 57 млрд грн. І нинішня влада, КМДА, вихвалятиметься, що, мовляв, перевиконала його майже на 2 млрд. Але це неправда. Він був занижений на ті самі 2 млрд. Торік під час затвердження бюджету фракція "Єдність" принципово домоглася його збільшення майже на 2 млрд, бо загалом його занизили на 4 млрд. І не тому, що наші фінансисти малограмотні. Вони надзвичайно грамотні, але не в кращий бік, аби його реально збільшувати напруженою працею.

Приміром, очікуємо близько 57 млрд грн надходжень і плануємо у проекті бюджету на 2019 рік 54,9 млрд – менше, ніж фактично досягнуто 2018 року. Тому ми, 15 депутатів із фракції "Єдність", тиждень тому вивчили за всіма напрямками проект бюджету на 2019 рік і принципово подали письмову пропозицію щодо збільшення очікуваних надходжень на 2 млрд 600 млн грн. Учора відбулося засідання бюджетної комісії, у якій поміж 21-го члена комісії від різних фракцій є аж 4 депутати від "Єдності". І ми свого домоглися. Щоправда, не всього, але пропозиції, де було 54,9 млрд, доповнили на 1,7 млрд, і тепер розглядатимуть цифру 56 млрд 700 млн. Виконавча влада з цим частково наче погодилася.

— Занижуючи статті доходів, чиновники КМДА забезпечують собі легку роботу.

Розвиток промисловості в Києві протягом останніх чотирьох років відсутній: жодного нового цеху, технологічного процесу, жодної станції метрополітену за 5 років, жодної масштабної розв'язки. Сміттєпереробного заводу, украй необхідного місту, також немає, і його навіть не проектують.

Тому ми запропонували переглянути позицію київської виконавчої влади щодо порядку розвитку Києва чітко згідно із затвердженим Генпланом міста до 2020 року. Він чинний, але не виконується, бо кожна нова влада – Леоніда Черновецького, Олександра Попова, Віталія Кличка – починала розробляти так званий новий Генплан. А це популізм, і він дуже шкідливий у житті. Не виконуючи програми розвитку Києва до 2020 року, цинічно вигадувати новий Генплан.

Тому питання перше. У бюджеті на 2019 рік відсутнє будівництво пільгового житла для людей з інвалідністю, багатодітних сімей, учасників та інвалідів АТО. Його не було передбачено й у 2016-2018 роках. Маючи такий потужний будівельний комплекс, який є в Києві, КМДА купує квартири для учасників АТО. Не будує й надає, а залишки реалізовує, аби заробити грошей, а купує! Чудо?

Друге питання. Побудова муніципальних квартир, які б здавали в оренду. Ринок орендованого житла в Києві доволі дорогий. Цивілізована Європа – Німеччина, Фінляндія, Швеція, Норвегія тощо – має орендоване муніципальне житло від 40% до 60%. А в нас тільки вторинний ринок. І влада цим не переймається. Третє питання. Комплексна забудова міста. Висотки гонять масово. А де при цьому школи й дитячі садочки, торговельні та спортивні точки, соціальні об'єкти? Зараз у Києві щороку народжується менше діток, але порядок такий, що, тільки-но молода мама народила в пологовому будинку й виписалась, одразу має стати в чергу до дитячого садочка, аби її дитя за 3 роки могло туди потрапити! А школи? На Дарниці, наприклад, по 40 учнів у класі. Першачки навчаються в коридорах. І я вже не кажу про відсутність підручників та необхідного обладнання. У транспортній системі за п'ять років жодної копійки не витрачено на метрополітен. Останні чотири станції ввели в експлуатацію в листопаді 2013 року. Протягом п'яти років не будують метро на Виноградар, на Троєщину ні міст, ні метро не будують, а розмови ведуть.

— У бюджеті на 2018 рік справді передбачено понад мільярд гривень на метро на Виноградар. Але ж тендер іще не проведено! І гривню не освоєно. А влада обіцяла відкрити ці дві станції метрополітену 2019 року.

Міст з Подолу на Троєщину починали споруджувати ще за мерства Олександра Омельченка – був тоді такий міський голова. Ялинку ми поставили 2002 року й забили першу палю для моста. І вже протягом 16 років (будівництво зупинилося, коли змінилася влада і прийшла "молода команда" Леоніда Черновецького) ніхто нічого не робить. Проте зараз ідеться про нинішню владу, якій уже 4 роки. Віталій Володимирович теж давав обіцянки… Та обіцянка-цяцянка, на жаль, часто є політичною, аби сподобатися виборцю. Але ж потім потрібно її виконувати.

— Кабінет Міністрів пишається деякими реформами в Києві.

Приміром, реформа освіти в Києві. Фактично всі школи та дитсадки централізовано передали профільному департаменту КМДА. Районні адміністрації реальної участі в цьому практично не беруть, бо немає районних рад, а отже, немає районних бюджетів – планових і фактичних. Коли були районні ради, то до 22% саме райони наповнювали загальноміський бюджет. Їм передали дитячі садки, школи, усі напівпідвальні й підвальні приміщення.

До вересня 2018 року не встигли забезпечити підручники для 6-го та 8-го класів, оскільки поліграфія не надрукувала їх вчасно. А ще в деяких школах були передбачені нові парти. Старенькі парти хутенько вивезли на склад, а потім вертали назад, бо, як кажуть, у нас обмаль заводів, що виробляють меблі. Ліс-кругляк законно й незаконно тисячами кубометрів можуть вивозити з України, а меблі виготовляти ми не навчилися. Чому? Тому що позакривали підприємства. У Києві деревообробний комбінат (ДОК) №6 не працює, ДОК на Теличці так само. А загалом в Україні таких сотні. От вам і успіх реформи.

На превеликий жаль, про реформу освіти не можу сказати нічого позитивного. Є тільки популізм. "Хвалять, куме, люди нас. То ви мене, то я вас" – отак у нас сьогодні міністерство освіти вихваляється освітянськими реформами.

Що ж стосується медичної реформи, то уряд пишається тим, що нібито завдяки децентралізації за останні 2-3 роки місцеві бюджети зросли на 32%. А децентралізації немає! Вона лише на папері для Міжнародного валютного фонду, аби позичати гроші. Наголошую, позичати, бо їх же ще треба віддавати з відсотками.

Медпрепарати в лікарнях, окрім крапельниць, купують і приносять родичі: батьки – дітям, діти – батькам. А в Конституції написано, що медицина в Україні безкоштовна. Реформа може бути реальною, коли вона підкріплена фінансами.

Якщо ж унаслідок децентралізації всі школи та садочки передали місцевій владі, а фінансовий супровід забезпечили заледве на зарплату й оплату комуналки. А на розвиток? Нема!

12 років тому ми затвердили проект нового Центру крові. Де він? На папері залишився. І таких прикладів можна назвати чимало.

Я, як громадянин і житель Києва, дивуюся. Бо був особисто знайомий із видатними лікарями України. Де наша медична школа Миколи Амосова, олександра Шалімова, Олександра Возіанова? Як можна було дійти до такого? При всій повазі як можна так не шанувати медичної еліти України, щоб не мати свого міністра охорони здоров'я?

Щодо транспортної реформи. Я не користуюся швидкісним транспортом "Київ-Бориспіль". Протягом останніх двох років не літав за кордон. Але, скажіть, як так можна, щоб міністр транспорту України все підготував, запросив Президента та прем'єра на відкриття, а потім цей транспорт ламається на половині шляху, і пасажири стрибають у ліс?

Для мене це великий негатив, що впродовж чотирьох років нічого не зроблено для поновлення чинності Закону України "Про столицю України – місто Київ", який діяв з 1999-го до 2010 року. У ньому були передбачені для Києва субвенції та 100% ПДФО.

— То дають на вибори, щоб підкуповувати виборців і ганьбити. Бо це приниження людини, коли їй дають гроші, аби вона проголосувала.

— Це округи яких депутатів? Дай Боже, якщо в окремих випадках субвенції використовують не для піару. Але ми ведемо мову про закон "Про столицю України – місто Київ", за яким Київ отримував 100% податків на доходи фізичних осіб. А останніми роками одержує 40%, тоді як решта міст України отримують 60%. У чому обґрунтування? Київ останніми роками жебракує порівняно навіть з Обуховом, Васильковом. Поїдьте до Борисполя, Броварів, Обухова, і ви побачите, що розвиток цих міст обласного значення випереджає столицю.

Інше питання, хто позбавив киян права обирати районні ради? Під час опитування 70% містян були за районні ради. То що ж це за децентралізація, коли в Києві 120 депутатів на тримільйонну громаду?

Я не був задоволений жодним бюджетом за останні чотири роки, але ми вносили посильні поправки, з якими частково погоджувались, і тому наша фракція голосувала. Бо краще щось, ніж нічого.

— Ще будемо завтра вносити правки. Фракція збереться на півгодинки перед сесійним засіданням, і ще з голосу вноситимемо. Але залишати місто без бюджету несправедливо.

— Які я можу назвати здобутки? Три, мабуть, ні. Перший позитив – озеленення Києва, наприклад у плані скверів, парку "Наталка". Але слід додати, що бажано поливати влітку те, що посіяли й посадили. Бо до 30% насаджень засихають і гинуть.

Щодо доріг можу сказати тільки про обсяги покриття асфальтом. А якість – ніяка. Подивіться, зроблені 3-4 роки тому дороги вже латають. Приклади – площа Лесі Українки, Південний міст.

— На превеликий жаль, про нові траси й розв'язки не йдеться. Можемо говорити лише про заміну асфальтового покриття, а це не капітальний ремонт і не нові дороги, це поточний ремонт. Тому кількість – позитив, а якість – ні. Освітлення в Києві почали робити, але якось дуже повільно триває цей процес. На дорогах замінюють покриття на нове, а залізобетонні опори ще радянських часів так і стоять.

Проживемо 2019 рік – може, буде більше позитивних прикладів. Виплати субсидій у Києві можна назвати позитивом як соціальний захист людей, не спроможних оплачувати комунальні послуги за непосильними тарифами. Але як можна вважати це за позитив, коли від травня до вересня не було гарячої води в жодній столичній квартирі?

Не знаю жодного міста обласного значення в Україні, де протягом 5-6 місяців не було теплої чи гарячої води в будинках. А ненадання послуг є порушенням прав людей.

Як можна назвати позитивом підготовку до зими, коли сотні будинків у Києві в листопаді в мороз були без тепла через масові пориви труб? Постає питання, а чому влітку труби не перевірили за 18 атмосфер, як належить?

Хоча опалення подається щонайбільше за 12-14 атмосфер, до 16-ти, улітку дається тиск 18 атмосфер, аби перевірити систему на слабкі місця. Списувати всі негаразди на непрості відносини з "Київенерго" та "Київгазом", шукати причини для пояснення легко. А потрібно шукати шляхи розв'язання складних питань.

Я об'єктивно й реально це кажу. Якщо хтось уважає, що я десь трошки перебрав, то хай мене спростують. Я не проти. Я вже й не згадую про необґрунтоване підвищення тарифів на проїзд у транспорті. Ніякого ж обґрунтування не було. Які підстави?

Уся заможна цивілізована Європа має дотаційний громадський транспорт. То чому ми в Києві хочемо, аби громадський транспорт був прибутковим?

Я нічого зайвого не сказав, але багато чого недомовив через стриманість.

— Не знаю, як розпоряджаються в інших фракціях, а в нашій практично всі депутати використовують ці кошти суто у своєму окрузі в інтересах людей. І, крім подяк, я, як голова фракції та партії "Єдність", за 4 роки не отримав жодної скарги.

Що ж до мене особисто, то я не поділяю думки, що ті 500 чи 700 тисяч гривень, які дають депутатам, потрібно витрачати на заміну вікон, парадних дверей або на дах, що тече. Я всі до копійки гроші віддаю на допомогу найбіднішим (хай пробачать на слові), недужим членам багатодітних сімей. По 1000 грн, по 2000 грн, по 1200 грн, по 800 грн. Упродовж чотирьох років усе до копійки – тільки на допомогу там, де крапає сльоза. Є реєстр, люди приходять й отримують гроші своєчасно.