Комунікація комітетів Верховної Ради України: погляд зсередини

П’ятий рік Рух ЧЕСНО проводить моніторинг прозорості комітетів Верховної Ради. Завдяки цьому як громадськість, так і парламент України можуть простежити прогрес у висвітленні діяльності комітетів, та, головне, створюється майданчик для дискусії на тему: як комунікують комітети, що добре працює, а що можна змінити. 

Пропоную подивитись на зв’язки з громадськістю з погляду людей, які безпосередньо виконують ці обов’язки. Хоч комунікації комітетів великою мірою залежать від публічної активності їхніх керівників, комунікаційники теж впливають на багато речей, зокрема на те, як вони напишуть і подадуть інформацію, наскільки оперативно її оприлюднять, яким буде дизайн платформ комітету, які теми охоплюватимуть комунікації, крім діяльності на засіданнях. 

У Комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики ми акцентуємо на якості, доступності та змістовності, тому намагаємось публікувати новини, що передають не лише перелік розглянутих чи ухвалених проєктів, а й суть документів, доповнюємо матеріали цитатами парламентаріїв, позиціями учасників обговорень.

Водночас є інформація, яку комітети повинні публікувати згідно з Законом України “Про комітети Верховної Ради України”: акти комітетів, протоколи і стенограми засідань, анонси тощо. Додатково на сайтах комітетів є опція публікувати аудіозаписи.

Ми прагнемо оприлюднювати всі відеозаписи засідань за сесію, але можемо 1–2 пропустити. Іноді, з огляду на чутливу тематику (наприклад, демонстрування фото місць перебування депортованих дітей), частина відео може бути непублічною. 

Утім, загалом із технічного боку публікування відео зараз стало значно простішим: завдяки відеоконференціям через ZOOM можна записувати засідання без додаткових витрат. Знову ж таки: треба зважати на предмети відання комітетів та інформацію, яка може містити державну таємницю. Не нашкодити не менш важливо. 

Тож публічні канали комунікації комітету мають такий вигляд (на прикладі Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики): 

— сайт і соціальні мережі Комітету, YouTube-канал;

— сайт і соціальні мережі парламенту;

— організація заходів і участь у них;

— інтерв'ю та коментарі депутатів, соціальні мережі депутатів;

— медіа + парламентський телеканал “Рада”, офіційне парламентське видання “Голос України”.

Крім цього, комітети публікують звіти про свою діяльність протягом сесії. Такий звіт якнайкраще може написати саме комунікаційник / комунікаційниця комітету, адже ця посада передбачає, що ти маєш бути своєрідною “колективною пам’яттю” і відстежувати публічну діяльність всіх депутатів – членів комітету за всіма напрямами. Рекомендую такі звіти також додати в моніторинг, оскільки вони якраз містять узагальнену інформацію за сесію та статистику.

За висвітлення роботи комітетів відповідальні держслужбовці, які зазвичай мають низку інших завдань, крім комунікаційних. Вважаю, це теж дещо створює неоднорідність у комунікаціях, адже державна служба — це про чіткість обов’язків, документацію і підпорядкування. Тобто, по-перше, є пріоритизація завдань, що може впливати на оперативність висвітлення. По-друге, у кожної людини різний рівень креативності та ініціативності: комітет може обмежуватися лише необхідними актами або ж активно і творчо комунікувати з громадськістю. Я підтримую все, що стосується творчої свободи. Ба більше, з огляду на те, що Комітет гуманітарної та інформаційної політики опікується культурною сферою, він і сам доєднується до цікавих просвітніх проєктів: інформаційних кампаній тощо. Проте є і спільна “канва” у всіх комітетів, як-от єдиний дизайн сайтів.

І зміст, і форма мають значення, адже сьогодні онлайновий простір переповнений інформацією. Державні сайти є першоджерелом (йдеться про заяви, рішення тощо), проте і верифіковані новини не всі готові будуть шукати на полотні нескінченного тексту і в надто загальних формулюваннях.

Сайт українського парламенту — один із найпопулярніших серед сайтів парламентів світу. У грудні 2024 року сайт Верховної Ради України посів третє місце серед усіх парламентських сайтів світу за кількістю переглядів — 7,5 мільйона на місяць. У 2024 році отримав понад 138 мільйонів переглядів і опинився на першому місці серед сайтів парламентів європейських країн. Якщо згадувати соцмережі, то нещодавнє дослідження від Reuters Institute показало, що соціальні мережі як джерело новин випереджають телебачення і сайти. Це виклик для традиційних медіа, але це наша реальність. 

Ефективна і відкрита комунікація є питанням не лише прозорості, а й довіри. Парламент як державна інституція є місцем, де зустрічаються новації з традиціями, і ця взаємодія неминуче позначається і на комунікаціях, які мають шукати баланс між збереженням формальностей та залученням нових підходів для якісного діалогу із суспільством. Комітети — частина цього процесу. 

Як комунікує Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики?

Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики працює на перетині важливих сфер: медіа, культури, захисту прав сім’ї та дітей, захисту державної мови тощо. Така тематика неначе вимагає від комунікаційника комітету особливої уваги до змісту, контексту і тону повідомлень, відповідальності за слово, грамотності й ретельного фактчекінгу. 

Базою є майже щоденна комунікація, “залученість” у теми роботи (чи то культура, чи то права дітей), записи засідань, оприлюднення документів. Завдяки цьому протягом усього періоду діяльності Комітет гуманітарної та інформаційної політики тримав високі показники відкритості та прозорості.

Проте ми не обмежуємось так званим мінімумом. Саме на це я б сьогодні хотіла спрямувати “лінзу”. У комунікаціях важливо вміти підтримати, захистити, висловити позицію. 

Тема культури має бути на ресурсах парламенту постійно, бо це теж символ. Підтримати моральний дух, показати, скільки діячів культури, журналістів захищають державу зі зброєю і скільки, на жаль, гинуть на війні, показати, як впливає культура і мистецтво на міжнародну підтримку — кожен такий пазл дозволяє скласти картину із назвою “культура важлива” і апелювати до цієї тези. 

Наголошую, що зараз я не звітую про роботу Комітету, а розповідаю радше про внесок комунікаційника, про додаткову цінність, про те, що ми намагались зробити в тих умовах, які є. 

Ми співпрацювали і тримаємо контакт із митцями, культурними закладами, міністерствами, відомствами. 

Серед ініціатив:

• 2019 — спільно з МОЗ підготували інформаційну пам’ятку про COVID-19;

• 2021 — разом із Освітнім центром Верховної Ради України провели всеукраїнську акцію для школярів про парламентаризм і законодавство. Майже 200 подарунків вручили діткам;

• 2022 — спільно з Держмистецтвом (Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти) і Педагогічним музеєм України створили візуальні матеріали до 300-ліття Григорія Сковороди;

• 2023 — з Центром протидії дезінформації при РНБО підготували інформаційну добірку до 9 травня щодо культу “побєдобєсія”;

• 2024 — провели флешмоб #РозмоваЗКобзарем спільно з Українським інститутом книги та МКІП з нагоди ювілею Тараса Шевченка.

У нас були інформаційні проєкти безпосередньо з пресслужбою Парламенту та Музеєм історії України у Другій світовій війні. Схожі акції може ініціювати комунікаційник, і це не відвертатиме увагу парламентарів від законотворчої роботи. 

Я моніторю більшість заходів, у яких беруть участь народні депутати, адже на круглих столах, конференціях, різноманітних зустрічах також можуть обговорювати законопроєкти. Це, до речі, європейська практика. У Хорватії, наприклад, парламентська бібліотека фіксує публічні згадки про законопроєкти. Загалом за сесію в Комітеті гуманітарної та інформаційної політики це понад 50 подій на тематику Комітету. 

Ми також запрошуємо громадян брати участь в обговореннях та надавати свої пропозиції.

Теми, з якими люди стикаються щодня, природно викликають найсильнішу реакцію. Наприклад, коли йдеться про заборону навʼязливої музики в громадському транспорті (так зване акустичне насильство) — це резонує, адже кожен хоч раз був у ситуації, коли аудіовізуальний контент дратував або створював небезпеку. Люди відгукуються на те, що їм близьке та зрозуміле.

Національна памʼять: постаті української культури, науки, історії, герої сьогодення — це теж частина нашої комунікації. Це форма вшанування, яку Комітет системно підтримує. Такі дописи формують сенс, зв’язок поколінь і спільну відповідальність за памʼять. Нехай 20 / 80 чи 30 / 70 відсотків, але усе це має бути висвітлено, адже ти проживаєш історичні події разом із усіма українцями і відчуваєш, що потрібно сказати зараз. 

Комунікація — це не просто супровід діяльності державних органів. Це інструмент, який дозволяє пояснити ухвалені рішення, донести позицію, отримати зворотний зв’язок. Саме завдяки комунікаціям суспільство розуміє, із чим працюють народні обранці та чому це важливо. Комунікації не можуть бути на периферії, оскільки це місток між владними структурами та громадянами.

Комунікації комітетів: що залишається за кадром

Гарна державна комунікація — це про відкритість. Про готовність не лише інформувати, а й пояснювати, слухати, реагувати. Про щире бажання бути у взаємодії з людьми, а не просто “транслювати” рішення.

Але чи так все просто в комунікаціях комітетів, як може здатися? Хочу поділитись своєю думкою, базованою на професійному досвіді. 

Комітет — це колегіальний орган, у складі якого працюють депутати з різних політичних партій. І хоч завжди є питання, що об’єднують, як-от підтримка культури чи захист прав дітей, не рідкість — засідання з палкими дискусіями. Члени Комітету можуть мати різні погляди, полемізувати. І висвітлити таке засідання об’єктивно — це завдання “із зірочкою”. Колеги іноді дорікають мені, що я пишу “стенограму”, але, по суті, я не бачу іншого варіанту передати дискусію чесно і прозоро (тут відеозапис виручає). 

Крім того, не завжди рішення ухвалюють на самому засіданні, а оприлюднити постреліз треба вже зараз. І така інформація не має бути “порожньою” — не люблю писати “ні про що”, так звані відписки. Важливо вміти виокремити і сформувати суттєве. Комунікації комітетів — це пошук максимально можливої форми висвітлення. 

Різниця є і в активності парламентарів у питаннях, що стосуються предметів відання комітету: логічно, що про депутатів, які постійно спілкуються з пресою, беруть участь у багатьох робочих групах, публічних заходах, ти писатимеш більше. Тобто це не буде 10 публікацій на місяць про кожного члена комітету, але це буде більш-менш релевантно діяльності політика в питаннях, якими опікується комітет. 

Одне з основних завдань комунікаційника — бути “перекладачем” з юридичної мови на публіцистичну, але водночас він є редактором, дизайнером, фотографом, SMM-ником, організатором подій, модератором, адміністратором сайту тощо. 

Ось чому я обстоюю ідею, що це робота для людей з профільною освітою, необхідними вміннями та знаннями або ж щонайменше з великим бажанням розвиватись у сфері комунікацій. Є і більш складні речі, які варто знати, працюючи в комунікаціях, починаючи від дотримання авторських прав до тонких етичних моментів висвітлення світлин / даних про загиблих людей тощо.

Канцеляризми. Теж їх не люблю, але коли щодня працюєш з багатьма текстами, написаних такою мовою (бо вона популярна у діловому стилі), то фізично не можеш креативити над усіма текстами. “У межах”, “згідно з…” та інші конструкції можуть не подобатись, але їх не уникнути повністю, як показує досвід. 

Робота комунікаційника потребує глибокого занурення в той чи інший дискурс. Це допомагає описати не лише тяглість питання, а й уникнути дискусійних моментів. Йдеться, наприклад, про “культурний фронт”, “інформаційний фронт”: хоч слово “фронт” засвідчене у словнику як синонім до ділянки, галузі діяльності, знаю, що люди зараз гостро реагують на такі словосполучення. Тому за можливості намагаюсь їх перефразовувати, адже розумію суспільство — для людей це може бути болісним моментом. 

Головне — ідейно підтримувати те, про що пишеш. Заборона РПЦ, заборона на ввезення російської літератури, підтримка читання, суспільного мовлення, формування політики національної пам'яті, деколонізація, обстоювання бюджету на культуру — це все мені близьке. Я вважаю, більшість рішень Комітету є правильними. 

Та для мене досі залишається відкритим запитання, чи мають комунікації комітетів зводитись до публікації рішень, документів і записів, чи все ж таки вони можуть бути ширшими — містити контекст, емоції, іноді навіть суб’єктивну оптику? За кожним повідомленням стоїть не лише факт, а й певне ставлення — до події, до теми, до персоналії. Саме тому ціна помилки — надто велика.

Для нашого Комітету нині працює наявна схема комунікації — вона виправдала себе і допомагає бути ефективними. Але це не означає, що вона універсальна або ідеальна. Все залежить від команди, внутрішніх процесів, контенту і, звісно, ресурсів, які я не можу оцінити. Потрібно також памʼятати, що ми працюємо в умовах воєнного стану.

Тож, як і писала раніше, усе повертається до пошуку золотої середини. Оскільки якісна комунікація є елементом інформаційної політики. А інформаційна сфера лишається однією з головних у протидії дезінформації та формуванні ставлення до держави.