Чи вирішить заміна Єрмака на Буданова системну проблему?

Закінчення політичного року всередині країни ознаменувалося й кінцем епохи Єрмака. Ця подія стала приводом для свята як серед опонентів президента, так і для значної частини його власної команди. І в цьому немає нічого дивного, оскільки обсяг тіньового впливу, який мав колишній голова Офісу президента України, створював загрозу і політичним гравцям, і самій демократії в країні. 

Впродовж тривалого часу саме через те, що процеси ухвалення рішень були надміру централізовані в ОПУ, парламент обмежено здійснював свою провідну функцію — парламентський контроль над діяльністю уряду та виконавчої влади. А це позначалося на якості парламентаризму в цілому. 

Однак варто вкотре нагадати, що відставка однієї посадової особи зазвичай не призводить до зміни інституції, яку вона представляла. Чи тим більше до переформатування всієї владної системи. Навіть заміна Андрія Єрмака на Кирила Буданова автоматично не гарантує, що надмірна концентрація впливу в Офісі президента зійде нанівець. Тож імовірність, що наступник заповнить собою всі ті ж сфери, на які мав вплив його попередник, є доволі високою.

Так може статися через дві глобальні проблеми української влади, які існують практично від початку сучасної української державності. Йдеться про відсутність балансу влади та неефективність системи стримувань і противаг, особливо в тому, що стосується контролю за виконавчою владою, який мав би забезпечувати парламент. 

Першу проблему в умовах війни та воєнного стану вирішити неможливо, адже це питання врегульоване Конституцією, а, як відомо, в умовах воєнного стану її не можна змінювати. Тому остаточно визначитися, куди ми прямуємо — до парламентської чи президентської республіки, — ми зможемо лише після війни. А от другий недолік у функціонуванні системи влади можна почати виправляти вже тут і зараз. 

Схоже на те, що саме час надати українському парламенту трошки більшої ролі в житті суспільства, ніж натискання на кнопку за командою з Банкової. Свідченням цього є ініціативи про інтерпеляцію та звітування міністрів. Обидві ідеї є правильними та потрібними, але контроль за діяльністю міністрів вже після їхнього звільнення є за визначенням слабо ефективним. 

Мабуть, будь-яку справу логічно починати з початку, а не з кінця. Тобто контролювати те, кого призначають на посади у виконавчій владі, ще до того, як депутатський палець ляже на зелену кнопку, і так само в межах основного закону запитувати в уряду, а що він збирається робити. Тобто вимагати в Кабміну представлятияти свою програму дій, проводити її розгляд у Верховній Раді та здійснювати систематичний контроль її виконання в разі затвердження парламентом. Тоді й під час відставки прем’єра чи міністра буде про що звітувати. Бо станом на зараз вимога звітувати перед відставкою виглядає, м’яко кажучи, дивакувато. Адже люди, які перебували на посадах міністрів, ніколи офіційно не оголошували, що вони збираються роботи. 

Водночас у 2025 році було зроблено кілька важливих кроків для того, щоб хоч частково відновити прозорість та інституційну роль парламенту. Зокрема відновлено онлайн-трансляції пленарних засідань Верховної Ради та засідань парламентських комітетів. 

Незважаючи на це, рівень суспільної довіри до парламенту залишається критично низьким і продовжує знижуватися. Це лише підкреслює важливість реального парламентського контролю як ключової умови для того, щоб відновити довіру та просувати євроінтеграційний порядок денний, який для України має не лише політичне, а й стратегічне значення. 

Загалом шести років перебування в парламенті більш ніж достатньо для того, щоб депутати навчилися їздити на парламентському велосипеді, а не намагалися вкотре вигадати якийсь новий. На жаль, натяків на здатність вчитися за цей час було обмаль. 

Тому наостанок хочеться нагадати, що там, де не працюють механізми представницької демократії, в гру входить пряма демократія. Йдеться про те, що рано чи пізно війна завершиться і перед українськими виборцями має постати дуже чітке і логічне питання: навіщо ще раз обирати збірну статистів, не здатних виконувати ті функції, без яких влада в державі не може бути ефективною, раціональною та чесною.