Галина Третьякова: “Бюрократія для ветеранів — це приниження гідності”

***

Популізм починається там, де обіцяють гроші, яких у бюджеті немає

— За підсумками 2025 року ви посіли друге місце за кількістю поданих законопроєктів. Також у вас один із найвищих відсотків прохідності ініціатив. Така тенденція трималася й у попередні роки цього скликання. Безперечно, це пов'язано з актуальністю тематики самого комітету, особливо за часів повномасштабного вторгнення. Якщо стисло окреслити ініціативи комітету протягом скликання, що, на вашу думку, було найважливіше? 

— У нас три політики: зайнятість, ветеранська і соціальна політики. У зайнятості ми ввели поняття “домашня праця”. Більше того, ми ініціювали зміну назви. У нас була “домашня прислуга”. В реєстрі була назва, яка принижувала людину, яка займається домашньою працею. 

Ми ввели дистанційну роботу. Сьогодні на дистанційній роботі, думаю, перебуває більше як третина українців, і є можливість це обирати. Це дуже важливо для демографічної політики, для тих, хто доглядає за дитиною. Ми зробили дослідження, опитали понад 7 тисяч осіб і більше ніж тисячу підприємців, і підприємство переважно вважає, що це позитивно вплинуло на українців і на бізнес взагалі.

Реформа соціального страхування не доведена ще до кінця, але ми практично за 5 місяців об'єднали Фонд соціального страхування, Пенсійний фонд, який приніс одразу більше ніж 5–7 мільярдів доходу в бюджет тільки за рахунок об'єднання цих колективів. Потрібне ще об'єднання з Фондом безробіття. 

Щодо соціального страхування, ми зробили можливість докуповувати стаж. Почала діяти реформа, яка була прийнята в 2017–2018 роках попереднім парламентом. Для того, щоб отримати пенсію за формулою, потрібно мати через 2 роки стаж 35 років. І той, хто не має його, не може розраховувати на вихід на пенсію в 60 років. У кого стаж від 25 до 35 років, той виходить на пенсію в 63. Зараз результати цієї реформи буде відчувати кожен українець. Таким чином можливість докуповувати стаж була надзвичайно корисна. 

Внесений у цьому році законопроєкт про справедливу систему оплати праці. Він про те, що всі заробітні плати в Україні мають бути градуйовані від президента до найменшого державного службовця, і розбіг між заробітними платами в 5–6 разів бути не може.

У ветеранській політиці ми визначили три пріоритети: здоров'я, пошана до людей, які воювали і захищали нас, а також економічна незалежність. У нас колосальні проблеми щодо працевлаштування після війська. Я б навіть закцентувала увагу на працевлаштуванні ветеранів на високооплачувані посади, які сьогодні зайняті людьми, дуже часто в державному секторі, які заброньовані. Я нагадаю досвід Ізраїлю, де людина не може піти на держслужбу, якщо вона щонайменше не проходила БЗВП. 

Ми внесли законопроєкт від комітету, щоб при конкурсах на посади державної служби і в органах місцевого самоврядування не було співбесід для військових. Тести вони мають здати, а співбесіду вони не проходять, бо їхня співбесіда — це захист кордонів зі зброєю в руках. 

Була ініціаторкою того, що в секретаріат нашого комітету були прийняті учасники бойових дій на високі заробітні плати. Один 6, другий 9 місяців лікувались після поранення в шпиталі і, відповідно, були комісовані. 

Розмовляла нещодавно з цього приводу з головою Комітету нацбезпеки Олександром Завітневичем. Він також хоче, щоб у секретаріаті його комітету з'являлися такі хлопці. Боремося з керівником Апарату ВРУ за ці посади для учасників бойових дій. 

— Чому боретесь з головою Апарату? 

— Щоб посади були високооплачувані. Наприклад, у вас є штатний розклад, у якому є люди, які переважно заброньовані, і вони в кар'єрному зростанні займають посади. Коли повертаються учасники бойових дій, то високооплачувані чи навіть середньооплачувані посади вже зайняті. В цьому основна проблема присутності учасників бойових дій у державній вертикалі та органах місцевого самоврядування. Це можна ховати за слоганами, що вони не мають досвіду. Але це неправда, бо досвід набувається.

Якщо ви прийшли з армії, де отримували 80–100 тисяч гривень, і вам пропонують 12 тисяч окладу, ну, можливо, ще якусь міфічну премію, то людина 10 разів подумає, чи зможе вона при такому падінні доходів для родини існувати, чи їй потрібно шукати іншу роботу. 

Данило Гетманцев, до речі, подав законопроєкт про квоти для ветеранів на державній службі, в тому числі на приватних підприємствах. Я проти таких квот. Ми провели слухання, і переважно ветерани теж казали, що проти цього. Водночас проблематика існує. 

Для адаптації військових ми запропонували на перші три роки їхньої роботи стипендії, якщо вони займають такі посади, за рахунок держбюджету. Така система субсидіювання в Європі є для осіб з інвалідністю. 

В політиці інклюзії осіб з інвалідністю, в тому числі серед ветеранів, ми йшли до того, що спочатку допоміжні засоби реабілітації, можливість за рахунок ДЗРів підняти той функціонал, який втратили наші дівчата та хлопці. Якщо втрачена кінцівка, то має бути найкращий протез. Не один звичайний, а й для спортивних занять. 

Ми також врегулювали питання комбатантів, які захищали саме українську територіальну цінність, адже за визначенням це той, хто захищає свою домівку. Ми жорстко дискутували, чи ті люди, які на сході України захищають свою домівку на користь Росії, вони комбатанти чи ні.

Також врегулювали статус УБД цивільним особам, які у взаємодії з армією проводили якісь бойові дії. 

Особисте розпорядження — це також ініціатива нашого комітету, адже раніше саме Міністерство оборони в разі загибелі воїна розпоряджалося, що робити з тими коштами, які залишаються для родини. Насправді воїн має сам визначати, скільки він хоче виділити дитині, жінці чи чоловікові, батькам та тим, хто в нього на утриманні. Він має сам визначити, як вважає за потрібне, цей розподіл. 

Внесений зараз у парламент на друге читання законопроєкт щодо найбільш болючої проблеми — транспортні пільги. Чекаємо його прийняття, але це важливо.

В соціальній сфері ми перейшли від суто виплат до тріади — виплата, соціальні послуги та інфраструктура. 

— Де пролягає межа між соціальним популізмом і реальною державною відповідальністю?

— Для мене межа одна — наявність грошей у державному бюджеті.

— Але їх у нас завжди немає. Точніше завжди є дефіцит. 

— Ні, такого не буває. У нас вони завжди є. Державний бюджет — це найбільша страхова компанія, яка завжди має фонди наповнення. Не буває такого періоду, що вони не наповнюються, але вони можуть наповнюватися більше чи менше. Бюджет наповнюється і за рахунок займів, і донорської допомоги. Сьогодні у нас весь бюджет країни, крім військової кампанії, наповнюється таким чином.

Але популізм закінчується там, де розподіляються кошти, на наповнення яких грошей немає. Тобто якщо суспільство не готове наповнювати бюджет у тому обсязі, в якому потребує реципієнт, то в цьому випадку це вже популізм.

Чітко популізм був, наприклад, коли рішення Конституційного суду після прийняття законів про те, що верхня межа пенсійного забезпечення має бути обмежена 10-ма прожитковими мінімумами. У нас є загальне правило для всіх, але є 700 тисяч осіб, які звернулися до суду і оцю верхню межу пенсійного забезпечення зривають. 

Це не дає можливості підвищити пенсії найбіднішим пенсіонерам, хоча 46-та стаття Конституції чітко каже, що ніхто в Україні не може отримувати пенсію менше, ніж прожитковий мінімум. Це призводить до того, що уряд хронічно занижує розмір прожиткового мінімуму і за рахунок бідних пенсіонерів забезпечує багатих. 

Розрив пенсійного забезпечення України сягає від 2361, зараз 2500 (підняли прожитковий мінімум) до 150–160 тисяч. Таких розривів ніде в світі немає. Це наслідок розбалансованої політики оплати праці за рахунок державного бюджету на публічній службі. 

Розбалансована системи оплати праці та повне ігнорування принципу рівної оплати праці й рівної цінності — ми повністю це не контролюємо, не судимося щодо цього принципу. Коли за рівну працю хтось отримує 600 тисяч на рік, а хтось 3 мільйони. І ця різниця призводить до того, що потім маємо розбалансовану пенсійну систему. І коли рішення судів для 700 тисяч осіб піднімають цю межу, то я завжди запитую: а половина пенсіонерів з 10 мільйонів, які у нас є сьогодні, якщо вони не судяться щодо заниженого прожиткового мінімуму, то вони мають бути дискриміновані? 

Ми забираємо у людей з нижнього рівня доходу, а потім кажемо, ти бідний чи не бідний, мінімальну заробітну плату поставимо 8500, а прожитковий мінімум на той час уже 9900. Тобто ми тобі кажемо, що мінімальну заробітну плату ти можеш отримати за просту працю, але ми з тебе ще 23% заберемо, 18% ПДФО і 5% військового збору. А що людині залишиться? Потім у цьому перерозподілі від бідних до багатих ми вважаємо, що у нас мусить бути якась справедливість. А потім посадовці, ще чиновники з уряду кажуть, а вони там ховають заробітну плату через ФОПи.

“Демократія починалася з тих, хто за неї воював і проливав кров”

— Що відповісти ветеранам, які кажуть: “Ми воювали, а після повернення держава нас губить бюрократією”?

— Це основне, про що кажуть ветерани. Приниження гідності. Вони вважають, що звернення до цивільних людей, які роблять соціальну політику, до ЦНАПів, це приниження їхньої гідності, і ти нічого з цим не зробиш.

Я була однією з ініціаторів запуску фахівців із супроводу. Цей фахівець із супроводу, на мій погляд, був фронтофісом від держави, який мав би допомогти кожному ветерану отримати ту чи іншу адміністративну послугу — медичну, соціальну, пенсійну. 

Цей інститут, до речі, довела до ума Наталія Калмикова. Вони з командою зробили в “Дії” можливість, якщо ви учасник бойових дій, зайти і подивитися фахівців із супроводу, їхнє місце дислокації, є зворотний зв'язок і система рейтингів. 

Фахівцями супроводу, за моїм задумом, мали б бути тільки учасники бойових дій. У нас, на жаль, ще не відбулася загальна демобілізація, щоб ними наповнити, але там мали б бути рівні — рівному. Професія “фахівець супроводу” перетворилася на патронатні служби. І це дуже добре, що вони супроводжують військового і членів їхніх родин. 

У центрі ветеранської політики всі гроші мусять бути в першу чергу направлені на поранених — це здоров'я, потім економічна незалежність. І якщо ветерани не можуть досягти рівня доходу після армії при переході до цивільного життя, то це катастрофа для домогосподарства, і ми мусимо робити компенсаторні механізми, і вони мають відчувати цю шану скрізь.

Знайти баланс почуття, що вони потрібні і що всі цивільні їм дуже сильно вдячні, незалежно від того, як вони себе ведуть, але ветерани були, є і будуть залишатися у центрі уваги. Римська демократія починалася з тих, хто боронив Рим із мечем. Загалом демократія починалася з тих, хто за неї воював і проливав кров. Я завжди кажу, що ветеран з УБД, який був на службі зі зброєю в руках і стріляв у ворога, захищав інших власним тілом і своїм життям, ця людина вже довела, що вона за цю демократію і цю країну.

— Частина ветеранів говорять, що політики їх не чують, їхнє долучення до політичного життя країни формальне, а їхні пропозиції не приймають. Як у комітеті організована робота з ветеранами, громадськістю та Мінветеранів? 

— Хто конкретно, кого ми не чуємо, і конкретно по якому питанню? Я в цьому сенсі дуже конкретна, тому що загальні фрази “нас не чують”, то ми з цього віку вже виросли, і мусимо приходити конкретно. 

Я не виїздила за кордон від початку широкомасштабного вторгнення. Я перебуваю в Україні. Але я знаю, як будується соціальна система в Німеччині. І коли ти приходиш за якоюсь соціальною виплатою там, вони кажуть наступне: у німців найкращі закони. Я можу сказати, що у нас в законах ветеран надзвичайно сильно захищений. Як каже німецький соціальний працівник: щоб твоє законне право було реалізовано, потрібно боротися. 

Я завжди кажу одне: давайте ми від загальних фраз про те, що у нас щось погано, будемо говорити конкретно де — в ЦНАПі або в Пенсійному фонді. Давайте подивимося, що ви зробили, хто конкретно вас обслуговував і в чому виникла проблема. Такий скрупульозний менеджмент. 

Без індивідуального підходу і скарги не знайдете, де провал в системі. Ще п'ять років тому, у нас не було паралельної лінії скарг. Тобто працівник, який відмовляв, наприклад, у Пенсійному фонді, він і відповідав на скаргу. Тобто арбітражне скарження має бути хоча б в одній структурі, краще, щоб це була інша структура, але якщо тобі цей працівник відмовив, а ти йому скаржишся, то потрібно надати іншому, або вищому, щоб він вивчив, а що ж там відбулося. 

Якщо не знайдете, в чому провал, то у вас будуть загальні фрази. Тому це потрібно вивчати конкретно кожного. І це все потрібно робити разом із ветеранами. Якщо такого зворотного зв'язку не буде, то в цьому випадку ми країну не покращимо. Будемо говорити загальними фразами. 

— Що має зробити держава, щоб змінити образ ветерана як людини “з простягнутою рукою” на успішну особу?

— Розповідаю. Ми зробили фахівців супроводу, субсидування ще не прийняли, але йдемо по закону. Якщо нам потрібно створити якийсь механізм, якого немає там, то створюємо механізми, яких у світі немає. 

Фронтофіс держави для ветерана, це не тільки стіл у ЦНАПі або фахівець у діджитал-інструменті, або на інформаційному порталі. Але є ще відвідування, яких у нас поки немає. 

В Ізраїлі, наприклад, якщо загинув воїн, то до родини прийде трійка — від Міністерства оборони, представник військової частини і психолог. І поки ця трійка не зайшла в квартиру чи в домівку, родині не повідомляють. Якщо це був цивільний мобілізований, то списки тих, хто загинув, публікують. А якщо цієї системи немає, і якщо ми не приходимо до родини, то ми отримуємо не просто негатив. 

Це ж горе, в цьому горі люди починають кидатися, вони розуміють, що десь їм держава допоможе, але вони не розуміють, куди звернутися, де забрати тіло, де його оплакати, як його поховати. Людині в такому випадку потрібно конкретно допомогти. І вона не піде в ЦНАП, в діджитал, бо в голові зовсім не те. В цей момент потрібно, щоб хтось прийшов. Ось цієї компоненти у нас немає. 

У нас немає компонентів маршрутування пораненого. Ми зараз тільки їх виписуємо. В четвер чекаю від Міністерства соціальної політики виписаного маршруту. Там працює міжвідомча група, більше ніж 80 осіб, куди залучені, до речі, ветерани.

Ветерани у нас, за законом, мають безоплатне та позачергове обслуговування. А це все прикметники, які нічого не кажуть виконавчій владі. Безоплатне — за рахунок чого? Хто має компенсувати? Ми почали викорінювати в комітеті цю практику. Ми пишемо, хто, за рахунок кого і скільки це коштує. Бо це все потрібно обрахувати — соціальну, медичну послугу. Це великі перебудови, їх потрібно робити і цьому потрібно вчитися.

У вас було питання, чим я не задоволена. Я не задоволена, що ми не доробили систему розумного пристосування, що люди з втраченими кінцівками отримують 8–10 тисяч гривень. Я хочу, щоб вони отримували на рівні середньої заробітної плати, щоб для них створювалися робочі місця і люди отримували високооплачувану посаду. І той, хто заброньований, розумів, що він винний по цій посаді тим, хто приходить з війська.

В першій частині інтерв’ю Галина Третьякова пояснює, чому голосувала за резонансні рішення щодо НАБУ і САП, а також чому вважає, що Україна створила інституції поза конституційною логікою. Крім того, розповідає про роботу ТСК Власенка – Бужанського, яка викликала критику з боку антикорупційних органів, судових інституцій та громадських організацій.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”. Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду “Відродження”.