Таміла Ташева: “Не можна розкидатися людьми направо і наліво — у нас немає лави запасних для державної служби”

***

“Якщо говоримо про якість депутатів цього скликання, тоді треба говорити, що це зріз народу”

— Ви приєдналися до цього скликання парламенту в 2024-му році. Чи було щось відтоді незвичне або навпаки, можливо, вам щось сподобалось у Раді?

— До парламентської роботи з парламентарями я достатньо багато працювала. Коли ще була на посаді представниці президента в Криму, ми і законопроєкти адвокатували, захищали їх на комітетах, коли це було потрібно, реєстрували постанови.

Але одна справа, коли ти зовні комунікуєш з нардепами, інша — зсередини. Звісно, відгуки, які я чула від друзів-депутатів, що це великий мурашник, який живе своє життя, де проходять якісь домовленості, хтось щось тягне або утягує навпаки з парламенту — це дуже цікаво спостерігати навіть з антропологічної точки зору. 

Я не знала цієї “кухні” з депутатськими групами, про фракції приблизно розуміла, на яких засадах працюють. Як, наприклад, групи до якихось голосувань приєднуються, цього не знала. Як відбуваються домовленості щодо голосування за той чи інший проєкт закону — теж було незрозуміло. 

Вперше побачила, як ухвалювали бюджет, минулого року. Тому це дуже цікаво спостерігати. Крім того, в мене робоче місце у фракції “Голос” фактично ззаду, і, відповідно, ти можеш дивитися на те, хто з ким спілкується, що відбувається спереду і збоку. 

— Про ІХ скликання Верховної Ради найбільше говорять, що воно втратило суб’єктність у політичній системі держави, і йому відводять виключно технічну роль ухвалення потрібних рішень для Банкової. На ваш погляд, з цього короткого періоду, поки ви в парламенті, з чим це може бути пов'язано? 

— Давайте чесно, якщо говоримо про якість депутатів цього скликання, тоді треба говорити, що це зріз народу. І, відповідно, найбільша фракція “Слуга народу” або інші фракції фактично показали, що в нас є умовні фотографи, водії, люди, які працювали в якихось більш інтелектуальних сферах і так далі. Це фактично зріз нашого населення. 

Я не кажу, що попередні скликання були набагато кращими, ніж це. В кожному скликанні парламенту є умовно 40% пахарів, які працюють у комітетах, в усі дні сесійного тижня працюють у сесійній залі, на міжнародній арені. А є ті, які не працюють або використовують депутатський мандат у своїх цілях.

Я співпрацювала з депутатами з різних фракцій, але скажу так — можливо, це буде непопулярна думка: відсоток людей, які зголошувались просувати кримські ініціативи, був більший серед парламентської більшості, аніж, на жаль, здавалось би, як прийнято говорити серед патріотичних політичних сил. 

Зрозуміло, що я з “Голосом” співпрацювала і ряд народних депутатів реєстрували законопроєкти про відміну вільної економічної зони “Крим” та низку інших ініціатив. Але якщо брати відсотково, то людей, які підписались під ініціативами або брали активну участь у Кримській платформі, серед “слуг” було більше.

Звичайно, можна говорити про відсотки, що їх більше загалом у парламенті. Але рубати з плеча, що депутати цього скликання менш кваліфіковані, я би не стала. 

Кожен президент, уряд, або представники інших гілок влади завжди намагалися будь-який парламент все одно приборкати. Це ж не перший парламент, у якому є ця боротьба за суб'єктність. З того, що я чую від низки нардепів, що ми самі віддали свою суб'єктність, в тому числі посилаються і на відміну недоторканності. 

Нас стали набагато менше поважати серед державних органів. Умовно, коли звертається народний депутат до представника уряду, то, на жаль, на його звернення реагують набагато менше, ніж це було в попередніх скликаннях. 

У принципі народні депутати не відчувають, що до них сильно прислухаються представники центральних органів виконавчої влади. І це, знаєте, не сталося одномоментно, а відбувалося поступово, можливо, навіть до 2019 року. Хоча, звісно, опору таким спробам до 2019-го, напевно, було більше.

— З чим пов'язано, що саме представники “Слуги народу” підтримували кримські ініціативи? 

— Не знаю. Напевно, з тим, що президент ініціював Кримську платформу, і це їхня політична відповідальність. 

Не скажу, що “Слуги народу” менш кваліфіковані. Повторюсь ще раз: є відсоток людей, які суперкваліфіковані, багато роблять, щодня реально працюють і на округах, і за кордоном. А є ті з них, які не працюють. 

Ми всі, наприклад, спостерігаємо “годину запитань до уряду”, на якій присутні дуже мало депутатів — 30–20% наповненості сесійної зали. Або, коли в четвер вже починають від'їжджати на округи, їх збирати в принципі складно. Фактично повноцінні робочі дні — вівторок і середа, а четвер — це вже в порядку денному бачимо різні ратифікаційні документи, постанови, але не щось суперважливе, умовно не Ukraine Facility чи законопроєкти, які пов'язані з військовим блоком питань.

Тому тут питання до всіх насправді. Звичайно, що більше до “Слуг народу”, бо вони більшість і мають бути присутніми на “годині запитань до уряду”. Тобто і “Голос” ходить наполовину, і “ЄС”, “Батьківщина”, і всі ці “Відновлення” та уламки ОПЗЖ. 

Це двосторонній процес — з одного боку, народні депутати вимагають, щоб урядовці приходили і звітували, але у звітний день самі ж не приходять. Кабмін, дивлячись на це, відповідно й реагує.

Або коли задають дуже фахові питання, а є просто емоції, або максимально нефахові чи запитання не до доповідача. Зрозуміло, що нардепи вибирають задавати питання будь-кому, кому хочуть — це право, безперечно. Але тоді давайте знімемо цю традицію кликати по напрямках державних політик, хай стоїть лише прем'єр-міністр і відповідає абсолютно за все. Має бути дотримана якась логіка, а її зараз немає.

“Це скликання Верховної Ради вже увійшло в історію”

— Ви згадали про важливу тему депутатської недоторканності. Найбільше, звісно, помічають кількість підозр, які отримали народні депутати ІХ скликання. І начебто через це серед іншого відбулась девальвація мандату народного депутата, якого раніше всі прагнули, а зараз він фактично нічого не вирішує. На ваш погляд, зняття недоторканності в 2019 році — це було правильне рішення чи все-таки завчасне? 

— Складно сказати. Суспільство це дуже підтримувало на той момент. Все одно частина народних депутатів досі буде говорити, що це було правильно. Питання ж не лише в недоторканності. Скажу крамолу, але це й питання пепства (політично значущі особи або РЕР від англ. Politically Exposed Person, — ред.). До 2024 року, коли я фактично працювала в президентській вертикалі, пепом я не була. Зараз бачу, наскільки вимиваються кадри з державної служби. Не говоримо про головних спеціалістів, а про керівні посади — заступники та міністри. Фактично ми маємо законсервованість державного апарату, вищої управлінської ланки, коли туди просто не хочуть йти люди чи то з бізнесу, чи з громадського сектору. Одна з причин — це питання невисоких зарплат, а друга — пожиттєве пепство. 

Дискусія про це в парламенті йде і зараз. Дуже важливо пепство зберегти, але не пожиттєве. Коли люди, які мають дуже далеке відношення до державного апарату, але їхні родичі є нардепами, міністрами або колишніми заступниками, вони мають проблеми і навіть їхні батьки.

Чи правильне і збалансоване це було рішення на пожиттєве пепство? Маю великі сумніви. Звичайно, 3–5 років обов'язково треба робити. Хоча в деяких країнах, наприклад, я спілкувалася з колегами з дипломатичного корпусу Чехії, вони розповіли, коли каденція посла завершується, то вже фактично наступного дня він не є пепом. 

У нашій країні, яка є достатньо корумпованою, наступного дня не можна знімати пепство. Збалансованим було би рішення 3–5 років. Але це питання до тодішнього нашого міністра, який позицію в перемовинах з міжнародними партнерами не захистив. Бо вони говорили про пожиттєве, і ми на це закрили очі, а народні депутати це проголосували. 

Зараз мандат народного депутата максимально девальвований. Є багато депутатів, які хочуть скласти мандат, але їх не готові відпускати. Це стосується, до речі, не списочників, а мажоритарників, яких просто не відпускають, бо добору не буде, і з цим, відповідно, величезна проблема. Те саме стосується осіб, у яких є або вже вручені підозри, або які знають, що їм можуть вручити підозру. Це достатньо велика кількість на даний момент людей.

Чому в нас провалюється зараз багато голосувань? Це ж не секрет, і я не кажу якусь закриту інформацію. Багато з них не ходять в Раду або приходять і не голосують за переважну більшість порядку денного, крім безпекових питань. 

— Згадали про парламентський контроль. З вашого досвіду, які найбільш ефективні інструменти парламентського контролю є і якими ви особисто користуєтесь? 

— Не скажу, що я суперактивно їх використовую. Звернення — це зрозуміло. Запити здебільшого я використовувала до президента щодо присвоєння Героя України. 

— Але ми бачимо, що вони не працюють. 

— Не всі і не завжди. Один із запитів, який я направляла до президента — дякую колегам, які його підтримали, — це було на звання Героя України Геннадію Афанасьєву, кримчанину, який загинув у 2022-му році. 

До народних депутатів звертаються, фактично як до останньої інстанції, за допомогою. Є петиційна кампанія на сайті президента, збір підписів, звернення і так далі. Звернення — це стандартна штука, якою користуються і нардепи, і громадські об'єднання. Це ефективний, як на мене, інструмент. 

Хоча, з іншого боку, бачу дуже багато відписок на відповідь. Я більше використовую все ж таки звернення, в тому числі особисте. В мене, наприклад, є ряд звернень щодо повернення з-за кордону українців, у яких немає документів, які ідентифікують їх як громадян України з окупованих територій. Я часто звертаюся до МЗС і консульських установ, дипломатів. Це принаймні хоч якась ефективність роботи, коли я можу витягнути і повернути в Україну кількох молодих людей, у яких, на жаль, немає паспортів, а їм 18–19 років виповнилось. 

— Є ще одна проблема, яка пов'язана із запитами та зверненнями. Запити оголошуються, а звернення нардепів непублічні, і суспільство навіть не знає, чим цікавиться нардеп, кому він їх надсилає, які відповіді отримує.

— Ви ж знаєте, що зверненнями торгували в попередніх каденціях. Я не знаю розцінки, але я працювала помічницею народного депутата (у Верховній Раді VIII скликання була помічницею Мустафи Джемілєва від БПП, у Верховній Раді VI скликання помічницею депутатки Лесі Оробець від НУНС, — ред.), ми цим, звісно, не займалися, але чули, що умовно одне звернення нардепа щодо якихось питань, наприклад, пов'язаних із прокуратурою, коштувало 1000 доларів.

— Поки рано підбивати підсумки, адже каденція ще триває, але все одно, на ваш погляд, що найважливішого Раді ІХ скликання вдалося зробити?

— Це скликання Верховної Ради вже увійшло в історію. Я не знаю, як би реагували депутати минулих скликань, окрім, можливо, першого скликання, на події, які відбулися в лютому 2022-го року.

Що не кажіть, але народні депутати приїхали і проголосували за воєнний стан і мобілізацію. Цей склад Верховної Ради багато і євроінтеграційних законів ухвалив, антикорупційних. Голосував за обмеження цих органів, але потім все ж відкотив назад рішення.

Це також і реформа військової служби, що є найбільш важливим зараз для країни, яка живе в умовах війни. Багато рішень, якими я займаюсь — тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. За кількістю прийнятих важливих законів, зокрема, євроінтеграційних, мені здається, цей парламент випереджає попередні скликання. 

“З виборчим законопроєктом буде поправковий спам 100%”

— Ви очолюєте парламентську підгрупу з питань ВПО, тимчасово окупованих та прифронтових територій. Нещодавно вона презентувала свої напрацювання. Серед іншого визначили, що альтернативних форм голосування на майбутніх повоєнних виборах не буде. Можете ще розповісти про те, в чому є консенсус? 

— Консенсус був, що жодних виборів на окупованих територіях бути не може — лише на підконтрольній території або за кордоном. Що стосується альтернативних видів голосування, по них дійсно не зійшлася жодна з підгруп. Це небезпечно і не забезпечить вільного волевиявлення громадян.

Єдине, що активно обговорювали, це питання продовження часу роботи дільниці на дві години плюс. Але потім все одно зійшлись на тому, що, скоріш за все, цього не буде, бо це питання навантаженості на дільничні виборчі комісії та ряд інших моментів. 

Що стосується ВПО, більш-менш консенсус був, що ми можемо на підготовчому етапі виборів змінити автоматично адресу голосування для осіб, виборча адреса яких зареєстрована на ТОТ. Якщо в тебе, наприклад, виборча адреса АР Крим чи Донецьк, то місце твого переміщення і довідка переміщеної особи в Києві або Львові, то її автоматично міняють на ці міста.

Питання було в тому — найбільш дискусійно і серед громадських організацій правозахисних, — що частіше за все адреса переміщеної особи не відповідає реальній адресі проживання. Саме тому ми говорили, що це лише підготовчий період, а потім вони все одно мають можливість змінити адресу на більш відповідну, де люди проживають.

Питання, щодо якого найбільше дискутували, це обмеження пасивного виборчого права для осіб, які себе дискредитували, співпрацюючи з окупаційними адміністраціями або з Російською Федерацією. Був консенсус загалом, що обмеження має бути — це фактично така виборча люстрація. Але якщо подивитися на міжнародний досвід, то з виборчою люстрацією там завжди набагато складніше. Багато хто вважає, що не можна обмежувати пасивно виборче право для людей, що це не відповідає міжнародним нормам.

Ми все ж таки зійшлися, що потрібно зберегти баланс національних інтересів і прав людини, ми маємо це рішення збалансувати і маємо право на обмеження пасивного виборчого права.

— Ще одне чутливе питання в контексті повоєнних виборів — ценз осілості. Чи буде він застосований і в якому форматі? Чи буде держава розцінювати виїзд українців за кордон як вимушений крок, чи ні?

— Одне з питань, яке не отримало консенсусу в рамках робочої підгрупи і, в тому числі, групи — це питання цензу осілості. Особливо, якщо говорити про партії з досвідом і лідерів цих партій, які присутні в українському парламенті, які виступають з категоричною точкою зору, що не можна розширювати мережу пунктів, де можна проголосувати. Вони стоять на позиції, що це можна робити лише в консульських установах. 

Друге питання — це щодо цензу осілості, щоб обмежити право громадян бути обраними. У мене самої двояке до цього ставлення, якщо дуже щиро говорити. З одного боку, я розумію, що права людини — це універсальний принцип і підхід. Але є питання справедливості, до якого дуже часто апелюють наші громадяни і політики, є питання законності виїзду. 

Пам'ятаєте скандали в 2023–2024 роках, коли те чи інше міністерство давало дозвіл на виїзд, особливо це, до речі, журналістів стосувалося або культурних діячів. Формально особа мала право на виїзд за кордон, але одноразовий із зобов'язанням повернутися в Україну, але вона цього не робила.

І, звичайно, наші громадяни і політики говорять, якщо особа порушила, а ми ще будемо їй давати можливість бути обраною на перших повоєнних виборах. Чи це справедливо по відношенню до тих людей, які, або в Силах оборони воюють, або просто живуть під масованими ракетними ударами і так далі.

Що стосується жінок, то у нас немає питань, а щодо чоловіків вони є. Але як це правильно виписати згідно із законодавством — обмежувати в пасивному праві тільки чоловіків, які виїхали? Є безліч технічних та етичних нюансів, які потрібно буде в будь-якому випадку вирішити. 

Ключове — робота робочої групи ще триває, ми плануємо тематичні обговорення. Я інколи, коли читаю ці вкиди окремих політиків про те, що вже все, документ готовий, його будуть виносити в сесійну залу… І це звучить від людей, які самі є членами цієї загальної робочої групи — це дуже дивно виглядає.

Робота не завершена, незважаючи на те, що плани були перший драфт документу ЦВК після обговорень отримати в кінці лютого. Але там дуже багато питань, нюансів і так далі. І це реально перші повоєнні вибори, яких в нас не було, і ми не зіштовхувались з такими викликами. 

Відповідно, поспіх — не є хорошою історією на перших повоєнних виборах: зробити щось, а потім вигрібати, в тому числі від наших міжнародних партнерів, які, не дай Боже, не визнають результати цих виборів.

— Наскільки реальним є ризик, на ваш погляд, що організаційні та технічні напрацювання підгруп у кінцевому підсумку на політичному рівні не врахують? 

— Дуже складно сказати. Поки я бачу максимальну інклюзію і залучення як громадського сектору, так і різних політичних фракцій і груп. 

За основу брався драфт законопроєкту ЦВК, була окрема постанова, яка мала дуже ґрунтовний і широкий погляд на багато питань, зокрема щодо обмеження пасивного виборчого права для осіб, які себе скомпрометували. 

Насправді я дуже вдячна ЦВК, яка фактично першою започаткувала цю дискусію. Бо коли я ще була на посаді представниці, ми спільно з громадськими організаціями та нардепами почали дискусію щодо люстраційних заходів не лише на окупованих територіях, а широкої люстрації для осіб, які себе скомпрометували цією співпрацею. І от тоді ця дискусія всередині парламентських груп була дуже складною. Всі нам говорили, що це не на часі або нереально до прийняття і так далі.

Тут ми бачимо, що ЦВК фактично дає орієнтир для роздумів, щоб провести виборчу люстрацію осіб, які або скомпрометували себе співпрацею з Росією у вигляді заборонених партій, або діяли на окупованих територіях.

Вважаю, що така новела в нашому законодавстві — це дуже добре, якщо вона буде ухвалена. Чи буде це — не факт, бо бачимо, що є ряд нюансів, на які хтось зголошується, а хтось ні. Наприклад, є питання конституційності, обвинувального вироку. Можна обмежити пасивне виборче право, якщо обвинувальний вирок вступив у силу, але в іншому разі — не можна.

Чи отримана підозра у вчиненні найтяжчого міжнародного злочину або злочину згідно міжнародного гуманітарного прав та Женевських конвенцій? Її достатньо для того, щоб обмежити це пасивне право виборче? Чи ні? Те саме стосується санкційних моментів. Ці нюанси дуже важливі.

Дуже складно щось поки говорити. Після того, як отримаємо драфт документу після кіл обговорень, треба буде окремо провести парламентську дискусію в середині всіх груп. 

Проєкт, який не набирає підтримки, сумніваюсь, що його більшість буде просувати в стінах парламенту, бо він може бути просто неприйнятий. Зараз скільки законопроєктів просто провалюється, бо більшість не дає потрібну кількість голосів, і не завжди вони є у різних груп. На такий дуже складний проєкт закону теж буде дуже складно, як кажуть, “наколядувати” голосів. 

— Чи бачите ви різницю в підходах до законодавчих напрацювань щодо виборів між опозицією і владою?

— Бачу. Я казала про ці нюанси, вони ніби юридичного характеру, але коли їх починаєш виписувати, то розумієш, чому та політична сила відстоює певні формулювання.

Але найважливіше, що я бачу, на жаль, що частіше за все опозиційні представники (хоча я теж є опозиційною) займають позицію групи як трибуни. Це мені дуже не подобається, бо ми ввійшли в робочу групу для роботи. Політичні баталії можна залишити в рамках парламентської дискусії з трибуни, з місця чи перейти в медіа. Але коли приходить представник тої чи іншої політичної партії і починає говорити лозунгами замість того, щоб говорити про конкретні речі, заради яких ми зібрались, в мене це викликає, чесно, подив.

Тому в рамках нашої робочої групи ми йшли по конкретних питаннях. Брали блок питань і концентрувалися лише на ньому. Але коли йде засідання великої робочої групи, то там трибуна для спічів політичних сил. Мені здається, це не є ок, не є нормально.

— Як ви реагуєте як співголова підгрупи, коли виходять подібні матеріали, як на Financial Times? Можливо, до вас зверталися по коментарі іноземні журналісти? Як ви це коментуєте?

— Коли до мене звертаються off the record для роз'яснення… Не так давно я на конференції спілкувалась з індійським журналістом і він мене питав: "Поясніть мені, яка логіка?" — він теж посилався на Financial Times. Я пояснила: "Ну, дивіться, те, як зараз іде робота в рамках групи, я не бачу, що ми можемо це організувати".

Бо консенсус робочої групи і підгруп в тому, що вибори можна організувати щонайменше через пів року після завершення воєнного стану. Якщо ми в лютому місяці знаходимось без проєкту закону, який був би зареєстрований, який мав би пройти перше та друге читання, про які вибори на травень місяць може йти мова? Це нереально. 

Всі ми б хотіли, щоб був ceasefire (припинення вогню, — ред.), завершення періоду воєнного стану і через деякий час організації виборів. Але ти не можеш їх раніше ніж через пів року просто фізично організувати, бо Реєстр виборців абсолютно не оновлений, зруйнована виборча інфраструктура, багато людей, які працювали на дільничних виборчих комісіях роками, їх навчали міжнародні партнери і в тому числі ЦВК, багато з них просто зараз знаходяться за кордоном. Як цей процес організувати?

Якщо за кордоном проживає 5–6 млн людей, яким чином організувати там вибори, якщо багато країн поки не погоджуються на те, щоб розгорнути мережу дільниць за кордоном не в межах консульських установ. Як ми це зробимо? У них на рівні законодавства є обмеження. Як це зробити — я просто не розумію.

Міністерство закордонних справ є співголовою робочої підгрупи по виборах за кордоном. Одне з їхніх завдань — робота з міжнародними партнерами. Тому я не розумію, коли читаю такі заголовки в дуже фахових виданнях. Мене дивує і викликає посмішку.

— Ще одне проблемне питання — черговість виборів. Передусім говорять, звісно, про президентські, але хтось водночас пропонує поєднати їх і зекономити гроші, час, ресурси і так далі. На ваш погляд, це реально чи це теоретичні моделі? 

— Це дуже теоретичні моделі. В драфті ЦВК, який є основою обговорень, йшла мова про модель, що спочатку проводимо президентські вибори, а потім парламентські. Є ще історія про референдум, яку вкидають. Але я не знаю, як цей процес організувати згідно із законодавством, бо в нас є виключний перелік питань для всеукраїнського референдуму і хто має бути ініціатором. 

Крім того, є законодавче обмеження, що вони не можуть бути в той самий день із загальнонаціональними виборами. Відповідно, потрібно вносити зміни до законодавства про всеукраїнський референдум. Ну і питання, як організувати для нього збір підписів там і так далі. 

— Ви згадали про важливий аспект — голосування напрацьованого законопроєкту у Верховній Раді. Є величезний ризик, що для його ухвалення не буде голосів. Як, на ваш погляд, запобігти такій ситуації та гарантовано отримати підтримку в парламенті, щоб напрацювання задовольняли як опозицію, так і владу? 

— Спроби є. Запропонований формат з колами обговорень і максимальним залученням партій та групи, експертного середовища, проведення конференцій та заходів. 

Проблема, на жаль, часто буває, що після обговорення і можливості надати свої пропозиції в підсумку ми будемо мати ситуацію, коли хтось не захоче за це голосувати. Але думаю, що цей проєкт має бути дуже консенсусним. Він, скоріш за все, не буде задовольняти абсолютно всіх — я не маю ілюзій. Але треба принаймні такі спроби робити. Коли ми будемо мати певний документ після кількамісячних кіл обговорень, то почнеться кулуарна робота з політичними силами.

— На ваш погляд, між читаннями не буде валу правок? 

— Буде. Мене дуже негативно вражає цей поправковий спам і потім, вибачте на слові, торгівля цими правками. Коли хтось каже: "Я не поставлю свої 1000 правок, а ви мені дайте пів години з трибуни” або “Ті правки я обміняю, якщо ви проголосуєте за мій якийсь закон або поставте його в порядок денний”. 

Це така дуже дивна історія, бо між читаннями депутати подають шквал поправок — 500 і навіть 1000, а потім починають шантажувати, навіть за такі проєкти, які інколи здаються максимально безобідними, вибачте за русизм.Це мурашник, про який я раніше говорила і який тягне ці всі речі. 

Думаю, що з виборчим законопроєктом буде абсолютно така ж історія — буде поправочний спам 100%. 

— Що найважче в темі голосування військових станом на сьогодні, на ваш погляд, залишилось? 

— Я не є членом цієї робочої підгрупи і детально не можу це коментувати. Від нас був Роман Лозинський, він голова та співкоординатор цієї підгрупи. Одне з питань — чи брати відпустку на час агітаційної кампанії чи ні. Чи ця відпустка має бути за рахунок військовослужбовця, чи вона буде оплачена, чи вона не буде оплачена?

Питання спецдільниць, якщо вона на території військової частини, то тоді нікого з цивільних не можуть допустити спостерігачами, значить це мали би бути представники штабів чи корпусів і так далі. Багато таких моментів, є сенситивний елемент, пов'язаний із безпекою.

Колеги, наскільки мені відомо, презентували вже результати цієї робочої підгрупи, але по багатьох питаннях і включно з питанням права бути обраними, можливої відпустки, здається, консенсусу досі не досягли. 

***

“У нас лави запасних немає, на превеликий жаль”

— Запитання від підписників. Чому обрали депутатство, а не далі працювали постійною представницею президента в Криму? Що було причиною, чому змінили думку? 

— Для мене це був складний вибір, я вагалась. Пам'ятаю ефір, Вадим Карп'як на ICTV заскочив мене зненацька. Я кажу: "Навряд, бо є багато роботи, яку я зараз роблю". На той момент я ще розмірковувала. Це був складний вибір. Треба розуміти, що в представництві я працювала з 2019 року, і все, що могла зробити, я в принципі зробила. Спочатку на посаді заступниці, а потім як представниця. І в 2022-му році це було, повірте, дуже непросто. 

Крим максимально зник з порядку денного, його взагалі не було би, і це логічно, бо повномасштабне вторгнення. Треба було Крим якимось чином повертати в порядок денний, щоб про нього не забували і говорили. Тому перша реакція була такою. Друга реакція — я все ж таки обміркувала, що це дійсно великий і цікавий досвід. Незважаючи на те, що в представництві через зрозумілість мені працювати було легше. 

Бо робота нардепа — це максимально широкий спектр питань. Наприклад, зараз я займаюсь не лише питаннями тимчасово окупованого Криму, а й іншими тимчасово окупованими територіями. В рамках нашого комітету я очолила підкомітет, який займається питаннями окупованих територій, там я розширила коло питань міжнародного характеру. Можливості для впливу в хорошому сенсі все ж таки мандат народного депутата має ширші. 

— Не жалкуєте про рішення, зважаючи на пепство і зняття недоторканності?

— Якщо чесно, то дуже сподіваюсь, що все ж таки рішення щодо пепства колись буде переглянуто. Можливо, навіть нашим складом парламенту, не тому що я боюсь звітувати, у мене декларація відкрита і немає чого приховувати. Я бачу, що ми законсервували державний апарат. 

Коли були останні зміни в уряді, пам'ятаю тези про так зване “пересування ліжок”, і мені дивно чути і читати, десь навіть неприємно, бо це наш уряд — він не в персоналіях. Має бути повага все одно до інституту Кабінету міністрів, народного депутата, президента. 

А звідки взяти людей? Люди не хотіли йти на посади заступників міністрів або міністрів. Я не кажу про якість ряду міністрів, які себе абсолютно скомпрометували і по яких і зараз є підозри і розслідування, маю на увазі Германа Галущенка і Світлану Гринчук. 

Але все ж таки люди нізвідки не беруться. У нас лави запасних немає, на превеликий жаль. Коли в нас розкидаються людьми направо і наліво. В нас немає інших людей. Зазвичай є 3% людей пасіонарної меншості, яка бере на себе відповідальність, йде в нардепи, Кабмін, інші органи влади. Цих людей треба берегти. 

Щодо людей, які себе точно скомпрометували, має бути розслідування, притягнення до відповідальності і так далі.

Інститут репутації має працювати. Але не можна, якщо людина один раз помилилася… Навіть по мені з голосуванням по НАБУ, САПу — я бачила, що у вас були питання… Я вважаю, що це мене не визначає як людину, як професіонала. Була помилка, я за неї вибачилась і далі працюю. 

Коли бачу, що мене постійно повертають до цього, у мене теж викликає це питання, бо я з 18 років була в громадському секторі і багато що робила, потім пішла в держсектор, взяла на себе відповідальність. Так, я припустилися помилки, але набагато кращих людей, ніж Таміла Ташева, в принципі не так багато в Україні. І не тільки Ташева, не в іменах справа. 

Кажу, що лави запасних немає. Якщо люди припускаються помилки, в них треба запитати, чому вони її припустилися? Пройти далі, дати можливість виправити цю помилку або дати реалізувати кращі ініціативи для нашої держави. 

Тому пепство, я вважаю, що нам треба змінювати. Воно не має бути пожиттєвим, якщо ми хочемо, щоб у нас люди повернулися в державний сектор. Інакше ми будемо пересувати ліжка або просто пересувати людей з посади на посаду і максимально зконсервуємо державний апарат. 

— Яке ваше улюблене місце в Криму та Києві?

— В Криму це Бахчисарай, бо це місце моїх предків. Більшість із них народилися в Бахчисарайській долині, хоча після депортації, коли дозволили повертатися, то повернулись у Сімферополь. Кожного разу, починаючи з 2007 року, як я переїхала в Київ, коли приїжджала в Крим, я обов'язково їздила в Бахчисарай, і там є таке скелясте плато над Бахчисарайським ханським палацом. Це місце моєї сили, де я постійно буваю. 

Київ я люблю весь, але я більше центральна людина — так сталося, що я більше завжди жила в центральних районах. У Києві я люблю більше верхню частину міста: Золоті ворота, Десятинка, Пушкінська (перейменована на вулицю Євгена Чикаленка, ред.) або старі Липки, де знаходяться старі особняки. Мені ці місця дуже подобаються. 

— Яким ви бачите майбутнє деокупованого Криму в складі України — це буде автономія чи область?

— Дуже складне і дискусійне питання. Його нардепи намагаються не сильно обговорювати. Ключове — Крим має бути територією, де будуть поважати права всіх громадян, включно з корінними народами, бо це все ж таки специфічний регіон. Тому, коли обговорюється питання Криму, часто постає питання національно-територіальної автономії або зміни на область. 

Наразі в мене немає остаточного бачення. Ми маємо напрацювати його консолідовано і вже потім після завершення воєнного стану приймати якісь рішення, бо це в будь-якому випадку зміни до Конституції. 

Хоча я більше прихильна до національно-територіальної автономії, тому що це не є питанням загрози територіальної цілісності, а навпаки її укріпленням. Бо якщо подивитися на історію незалежного Криму, саме корінні народи і найбільш суб'єктні кримські татари максимально відстоювали інтереси української держави. 

Автономія не означає, що питання національного значення мають прийматися в Криму. Тобто питання територіальної цілісності не може виноситись на якісь регіональні обговорення. Тому це питання лише захисту прав корінного народу. 

Умовно, щоб на місці сили кримських татар чи святих міст, які називаються азізами, не будували ринок, як це було в середині 2000-х, коли були великі потасовки між силовиками фактично російськими і кримськими татарами. 

Ці питання мають узгоджуватись з корінним народом, якщо вони його стосуються. Як ми зараз говоримо: “Нічого про Україну без України”. Такий самий принцип кримські татари завжди сповідували: “Нічого про кримських татар без кримських татар”. Тому національно-територіальна автономія, вона про це. Не про поділ мандатів, землі і точно не про питання територіальної цілісності, бо його не можуть виносити на якісь голосування, як це було в 14-му році. 

— Запитання від підписників у контексті нещодавнього Міжнародного дня боротьби за права жінок. Як ви ставитесь до святкування 8 березня — чи святкуєте і чи вітали вас цього року?

— Була приємно здивована, що було буквально кілька людей, які мене привітали з 8 березня, але так дуже обережно. Це не було в повідомленні про свято жіночності і краси чи з днем весни. А побажання щастя, щось таке. Було кілька таких повідомлень.

Я вітала на своїй Facebook-сторінці не з міжнародним днем просто жінок, а, власне, захисту прав жінок. Але читала публікацію одного з друзів, “пластуна” Юрка Юзича, який розвінчав чергові міфи, і про День захисту прав жінок теж. Якщо дуже коротко, то дійсно, в ООН була прийнята резолюція щодо встановлення Дня захисту прав жінок і миру — якось він так офіційно звучить. Але не було вказано, що це 8 березня, а його можна святкувати в залежності від традиції країни. Відповідно 8 березня святкується лише в країнах колишнього соцтабору або там, де були достатньо сильні ліві, якби, рухи — Франція, Німеччина.

Тому, можливо, я перегляну своє ставлення і до цього. Але тут мають правильно спрацювати державні інституції, зокрема і Інститут національної пам'яті, який мав би запропонувати більш релевантну для цього дату, щоб відійти максимально від совка і радянщини.

***

— Яку музику ви слухаєте? 

— Музику дуже люблю, бо колись нею займалася і трохи музичним продюсуванням. З виконавців українських дуже люблю Джамалу, бо це моя подруга і прекрасна виконавиця.

Всі альбоми, зокрема “Qırım”. Одна з її останніх пісень це “Обіймай” — дуже романтична історія. 

Із закордонної люблю дует пари Jay-Z і Beyoncé, дуже мені подобається їхній альбом “The Carters”.

Дуже люблю джаз і блюз. Я колекціоную платівки, тому в мене є велика колекція джазових виконавців. 

— Яку книгу порадите нашим глядачам і читачам? 

— Книга, яку зараз читаю “Аркан вовків” Павла Дерев'янка — це про козаків-характерників. Всім раджу, бо вважаю, що тема корінних народів і, зокрема, кримських татар має іти не окремими уроками в історії України або як досі — під час національно-визвольних змагань Богдана Хмельницького кримських татар показують не як союзників, а навпаки, як тих, хто зрадили. Мені дуже хотілося б, щоб у нас ці наративи нарешті почали мінятися. І ті, хто пишуть підручники для середньої школи, максимально про це теж подумали — як це може вплинути на емоцію дітей, які вчаться у школах, зокрема кримських татар. 

Книга дуже класно вплітає історію Криму — кримськотатарськими словами, іменами ханів із правлячої династій Ґераїв. У ній про те, як козаки-характерники дружили з кримськими татарами. Це дуже класний приклад, яким чином у сучасну українську літературу вплітати тему корінних народів як частини великої української політичної нації. 

— Який фільм порадите подивитись?

— Зараз дивилася дуже популярний мінісеріал “Історія кохання” про молодшого Кеннеді і його дружину. Це була дуже відома пара в США, яких переслідували і намагалися показати кожну сторінку їхнього життя. Історія закінчилась дуже трагічно насправді, бо вони розбилися в літаку, але історія дійсно дуже красива.