Дружба з Москвою, страх перед Заходом і атака на легітимність. Як Росія впливала на голосування у Вірменії

Легітимність виборів

7 червня 2026 року Вірменія обирала новий парламент, і голосування перетворилося на обрання геополітичного курсу країни: прозахідний прем'єр Нікол Пашинян проти проросійської опозиції, яка обіцяла повернути теплі відносини з Москвою. Перемогла партія Пашиняна “Громадянський договір”, здобувши майже 50% голосів; блок мільярдера Самвела Карапетяна “Сильна Вірменія” став другим — близько 23%, а блок експрезидента Роберта Кочаряна “Айастан” не дотягнув і до 10%.

Опозиція результати не визнала. Вже 12 червня, попри величезний розрив, “Сильна Вірменія” подала до Центральної виборчої комісії скаргу з вимогою анулювати підсумки волевиявлення, посилаючись на “порушення під час голосування”. Міжнародні спостерігачі тим часом оцінили виборчий процес як загалом спокійний, вільний та добре організований. Водночас партія, що програла з відривом більш як удвічі, вимагає скасувати вибори повністю.

Вимога визнати вибори нелегітимними не виникла на порожньому місці, бо найцікавіше відбувалося не біля дільниць, а в соціальних мережах. Ще в день голосування, 7 червня, у Telegram розгорнулася скоординована атака, спрямована саме на легітимність виборів: десятки каналів синхронно публікували свій паралельний підрахунок голосів, який вказував на нібито перемогу опозиції. Хоч офіційний результат виявився протилежним, однак на цей заздалегідь підготовлений ґрунт згодом лягло й юридичне оскарження.

Зауважимо, що саме соцмережі давно випередили телебачення як головне джерело політичної інформації у Вірменії, і саме в цей простір перемістився російський вплив. Ключовою платформою став Telegram, а саме проросійські канали із сотнями тисяч або навіть мільйонами підписників. 

Кампанія проти результатів

Щоб зрозуміти масштаб інформаційних кампаній на виборах у Вірменії, ми зібрали й проаналізували 425 тисяч повідомлень із майже 200 вірменських Telegram-каналів — і вірменомовних, і російськомовних (приблизно 58% повідомлень були вірменською та 42% — російською). 

Перше, що впадає в око: значна частина “громадської думки” тут не була схожа на органічну. Кожне сьоме повідомлення (близько 15%) виявилося дослівною копією, опублікованою одночасно на двох і більше каналах. Більшість дублікатів з'являлися синхронно, в межах кількох годин, а часто й хвилин. 

Протягом усієї передвиборчої кампанії в Telegram тривала активна кампанія проти чинного премʼєра Нікола Пашиняна. Тематичний кластер обурень навколо його постаті налічує понад 13 тисяч повідомлень, і це була не разова хвиля, а фон упродовж усієї кампанії — приблизно 500 повідомлень щотижня, з піком у середині травня. 

Зміст зводився до кількох стійких емоційних рамок зі звинуваченнями. Пашиняна змальовували як “капітулянта”, “диктатора, чий режим добігає кінця”, та “людину, що несе війну”.

Коли стало зрозуміло, що нашкодити рейтингу прем'єра не вдається, фокус змістився з постаті Пашиняна на самі вибори. У день голосування кількість скоординованих повідомлень підскочила вчетверо до пікового рівня — близько 3,5 тисячі однакових повідомлень на понад сотні каналів за добу. Переважно цей сплеск охоплював дві теми: результати виборів та порушення в день голосування.

Висновок про те, що атака була скоординованою, можна зробити одразу за кількома ознаками. По-перше, понад 40% дописів навколо теми результатів та нібито порушень під час виборів були “копіпастом”, тобто ідентичний текст публікувався одразу на декількох каналах. Для порівняння: загальний показник усіх скопійованих повідомлень у проаналізованих дописах становить усього 15%.

По-друге, ідентичні тексти розліталися десятками каналів за лічені хвилини. Повторні дописи з'являлися після першого з медіанною затримкою менш як дві хвилини, а 98% із них — у межах години. 

Значна частина цих дописів фактично стосувалася  “паралельного підрахунку”. Що цікаво, за твердженнями Telegram-каналів, які їх публікували, перемогти мала б обʼєднана опозиція. Крім того, цей “паралельний підрахунок” здійснювали майже виключно опозиційні канали. 

Паралельно лився потік повідомлень про порушення під час виборів — від нібито вкинутих бюлетенів до звинувачень провладних кандидатів у тиску на виборців. Причому підґрунтя готували заздалегідь: на різних каналах з'являлися майже ідентичні зведення про зловживання влади ще під час передвиборчої кампанії.

Найпоказовішим є те, що офіційний результат виявився протилежним до того, про що писали ці Telegram-канали, і замість того, щоб затихнути, обговорення легітимності виборів посилилося після голосування. Вже наступного дня частка дописів про фальсифікації, оскарження та невизнання зросла. Саме на цю заздалегідь підготовлену в соцмережах основу за кілька днів і лягла офіційна скарга з вимогою анулювати вибори.

Не легітимністю єдиною

Атака на хід та результати виборів була лише вершиною айсберга. Кампанія фактично складалася з декількох великих тем і довгого списку вужчих наративів. Зазначимо, що в місяці перед виборами, інформаційний потік у вірменських Telegram-каналах був надзвичайно політизованим.

Найпопулярніші теми за кількістю дописів — безпека Вірменії та Близького Сходу (понад 61 тисяча публікацій), сутички під час передвиборчої кампанії (понад 20 тисяч), обурення навколо постаті Нікола Пашиняна (13,6 тисячі), а також обговорення російсько-української війни та ядерної загрози (13 тисяч). 

Тематика обговорень і дописів також була тісно повʼязана з мовою публікацій. Майже повністю російською писали про міжнародну політику та фактично нав’язували кремлівський порядок денний. Так, абсолютна більшість дописів на тему війни в Україні публікувалася російською мовою. 

Натомість вірменомовними були дописи щодо внутрішньої політики. Наприклад, прямі атаки на Пашиняна публікувалися переважно вірменською мовою, а пояснення, чому він “поганий”, зі згадками геополітики, “загрози Заходу” та вихваляння Росії — переважно російською.

Варто виокремити спроби проросійських сил вплинути на інформаційне поле у Вірменії — спочатку вони стосувалися не легітимності виборів, а культурних й економічних тем. Так, російськомовні канали активно поширювали дописи про “вірмено-російську культурну спадщину”. Мова йшла про спільне радянське минуле, збереження спадку Другої світової та необхідність єдності з Москвою. 

Деякі вірменські канали навіть активно поширювали інтервʼю одного з головних ідеологів “руського міра” й “філософа” Алєксандра Дугіна про те, що “видавати доступ в інтернет” слід як форму заохочення.

Доволі прямолінійним був інформаційний тиск в економічному вимірі. До прикладу, Telegram-канали активно поширювали дописи на тему того, що американські станції не зможуть замінити Вірменської АЕС. Водночас для контрасту в цих публікаціях наводилася “вигідна” російська пропозиція співпраці. 

Політизували не лише тему енергетичної безпеки. Також писали про успіх “грузинської моделі”. Мовляв, Грузія, відмовившись від “порад Брюсселя”, врятувала економіку. 

Ще однією важливою темою передвиборчої кампанії стала релігія. Конфлікт влади з Вірменською апостольською церквою тягнувся з 2025 року: Пашинян публічно вимагав відставки Католікоса Гарегіна ІІ, проти третини архієпископів розпочали провадження, а архієпископа Баграта Галстаняна заарештували за звинуваченням у підготовці перевороту. 

У Telegram цю тему “розганяли” саме проросійські канали — кластер “конфлікту церкви та влади” налічує майже 7 тисяч дописів, він на 71% російськомовний, зі значним охопленням (близько 15 млн переглядів) і високою часткою однакових дописів і репостів. 

Логіка цих дописів була такою: дії влади — це не правосуддя, а переслідування й війна проти своїх. Звідси й теза “рішення Католікоса не підлягають судовому контролю”, і обурення з приводу того, що “служба священників, які відмовилися підтримати Пашиняна була зупинена”. 

Паралельно тривала відверта мобілізація — “Вірмени, час стати в один стрій!”. А тих священників, які ставали на бік влади, називали зрадниками, що “порушують обітницю Святого Престолу”.

Вибори 2026. Між Москвою та Заходом

Щоб зрозуміти виборчу кампанію 2026 року, треба нагадати, з якої точки Вірменія до неї рушила. Ще у вересні 2023 року Азербайджан за один день встановив контроль над Нагірним Карабахом — до кінця місяця регіон залишили близько ста тисяч людей, тобто майже все вірменське населення. Для частини суспільства це стало травмою й приводом звинуватити прем'єра Нікола Пашиняна в здачі територій.

Сам Пашинян взяв курс на Захід і дистанціювання від Москви — аж до того, що у серпні 2025 року на саміті в Білому домі підписав із Баку спільну декларацію про “коридор TRIPP” (Trump Route for International Peace and Prosperity) з ексклюзивними правами США на транзитний маршрут через вірменський Сюнік. Кремль це розлютило.

Проросійську опозицію уособлювали дві фігури. Роберт Кочарян — представник “карабаського клану”, перший президент невизнаної Нагірно-Карабаської Республіки (НКР) та другий президент Вірменії, що керував країною до 2008 року. Його блок “Айастан” фактично наполягав на тіснішій координації з Москвою. 

Окремо варто зазначити про використання теми Карабаху у передвиборчій кампанії. У Вірменії виникла мережа карабаських Telegram каналів, на кшталт “Моя Родина — Арцах”, “Миацум” чи “АрцахИнфо”. Сама мережа виявилася майже повністю російськомовною: зі 121 каналу, повʼязаного цими репостами, суто російськомовних — 97, а вірменомовних лише вісім.

Мережа репостів навколо теми Карабаху. Колір вузла — мова каналу. Розмір — інтенсивність репостів

Це не дивно, адже серед найбільших джерел, чиї дописи поширювала карабаська мережа, — проросійські канали (“Армянская вендетта”, Alpha News, російськомовний “Yerevan Today Rus”) і, що показово, особистий канал Роберта Кочаряна.

Окремої уваги також заслуговує канал AnnaNews, який, судячи з мережі репостів, повʼязаний із мережею дезінформаційних каналів у сусідніх країнах, в тому числі із мережею міських каналів для українських міст "На самом деле в…" (Донецьку, Києві, Дніпрі, Запоріжжі, Херсоні). Дописи AnnaNews активно репостили карабаські канали.

Також на цьогорічних вірменських виборах зʼявилася нова фігура — Самвел Карапетян, російсько-вірменський мільярдер, якого ще влітку 2025-го заарештували за “публічні заклики до захоплення влади” після того, як він обрав бік церкви. Згодом політик став обличчям опозиційного блоку “Сильна Вірменія”. В день голосування Самвела привезли на дільницю з-під домашнього арешту.

Зазначимо, що менш ніж за добу до старту голосування затримали шістьох кандидатів від “Сильної Вірменії”. Водночас, міжнародні спостерігачі ОБСЄ/БДІПЛ оцінили вибори як такі, що були добре організованими, але окремо наголосили на прямому зовнішньому тиску. Він був спрямований на те, щоб схилити голоси на користь опозиції. 

Важливо розуміти, що втручання у вибори не закінчується в день голосування. Ми звикли стежити за агітацією під час кампанії та за порушеннями на дільницях. Але вірменський кейс показує ще один не менш важливий етап — атаку на легітимність результатів. 

Коли здобути перемогу не вдається, мета зміщується: посіяти сумніви в справедливості підсумків голосування. Підґрунтя для цього готують заздалегідь, атака починається у день голосування, а пік припадає на дні після виборів.

Тактики російського впливу повторюються від країни до країни. Серед них — використання третіх сторін, тобто мереж “новинних” Telegram-каналів замість сторінок партій і кандидатів. Нагадаємо, що раніше Рух ЧЕСНО писав про схожу проблематику під час виборів в Угорщині.

Методологія: аналіз ґрунтується на масиві 425 220 повідомлень із 197 вірменських Telegram-каналів, зібраних за період з 1 січня по 8 червня 2026 року. Для виявлення тематичних груп контенту використано кластеризацію на основі алгоритмів машинного навчання із застосуванням великих мовних моделей. Дані надано аналітичною компанією Spectra Data.