Як перешкодити “Шивам” у Парламенті?

🕐 11:14, 7 квітня 2017

Автор:

Павло Миронов, аналітик ЧЕСНО

Масштаби кнопкодавства у ВРУ почали нагадувати найгірші часи “піаністів”. Потреба в модернізації системи голосувань давно назріла, і важливо, аби вона унеможливлювала неособисте голосування.


14 березня нардеп Антон Яценко, якого журналісти давно звинувачували у причетності до корупційних тендерних схем, проголосував на 6-х місцях. Через тиждень він повторив власний рекорд із кнопкодавства. Схоже, що для нардепа це стає звичкою.

Сайт ruport.org вже назвав Яценкашестируким Шивою парламенту”. До Верховної Ради повертається вже підзабуте явище “піаністів” - кнопкодавів, які не натискають крадькома одну зайву кнопку на сусідньому місці, а не приховуючи, “забезпечують голосування” на половині ряду.

Це свідчить про те, що на депутатів не діє громадський осуд, а за умови слабкості коаліції на перший план виходить банальна необхідність забезпечити проходження рішень, а не слідкувати за дотриманням процедури. Останнє, на що лишається сподіватися - технічне унеможливлення кнопкодавства.

 

Чи переможе техніка політику?

Спробам подолати кнопкодавство технічним способом вже майже 10 років. Нинішня система, яка працює у Верховній Раді — це “РАДА ІІІ”. В 2008 році до вже встановленої системи вмонтували сенсорну кнопку. Мета цієї технології — зайняти обидві руки депутата під час голосування, аби він не міг проголосувати за сусіда. Схожа система вже діє в Київраді і блокує кнопкодавство депутатів.

На монтування кнопки витратили 461 тис. грн. Систему тестували двічі — за спікерства Арсенія Яценюка у 2008 (тоді побачили, що сенсорну кнопку і кнопку для голосування можна затиснути одночасно однією рукою) та за часів Володимира Рибака у 2013, після блокування Верховної Ради тодішньою опозицією. В останній раз систему ніби вдалося “хакнути” телефоном, хоча розробник системи тоді назвав тестування імітацією.

Фото: УНІАН

Для оцінки коректної роботи будь-якої технічної системи потрібно чітко зафіксувати умови, за яких виникає помилка. Тільки так можна пересвідчитися, що помилки — справжні, а не є результатом помилок окремих користувачів. Тільки дослідивши умови, розробник може встановити причини помилки та ліквідувати її.

На наш запит Апарат Верховної Ради відповів, що жодних протоколів тестування чи інших подібних документів, в яких би було зафіксовано помилки сенсорної кнопки, не існує. Це свідчить, що якщо помилки дійсно мали місце, керівництво Верховної Ради ніколи по-справжньому не ставило собі за мету ліквідувати їх.

І навіть якщо сенсорну кнопку можна було б обійти, вона в будь-якому разі ускладнила б голосування за сусіда. Той самий Антон Яценко навряд чи зміг проголосувати на 6-ти місцях, якби сенсорна кнопка була б введена у дію.

Жодних достатніх підстав не користатися розробленою системою, на яку вже були витрачені кошти, немає. Те, що сенсорна кнопка на “РАДІ ІІІ” так і лишалися хіба що прикрасою пульту для голосування — результат не технічних недоліків, а браку справжнього бажання боротися із кнопкодавством.

 

Скасований тендер

Утім, технічне рішення проблеми кнопкодавства продовжують шукати. 6 жовтня минулого року було оголошено тендер на розробку проектно-кошторисної документації для інтегрованої системи голосувань у Верховній Раді. Мета проведення тендеру набагато ширша, ніж просто заміна системи голосування. Але технічне завдання зокрема передбачало, що в проекті повинна міститися можливість забезпечення особистого голосування через ідентифікацію депутата, як варіант — через зчитування відбитку пальця.

Голова “Інституту проблем математичних машин і систем”, який розробляв попередні системи для голосування Анатолій Морозов мав претензії до скасованого тендера. На його думку, переможець тендеру був відомий заздалегідь - це ТОВ “Амріта комплексні рішення”, яка вже розробляла систему для зали Погоджувальної ради. Утім, попри те, що двоє з причетних до фірми осіб раніше були помічниками депутатів, переконливих свідчень про зв’язок фірми із нинішнім парламентом знайти не вдалося.

Вже через 12 днів зазначений тендер було скасовано через “відсутність подальшої потреби у закупівлі робіт”. Формулювання виглядає дивно, особливо якщо врахувати факт, що такі самі кошти, які було зазначено в тендерній пропозиції (7 млн 200 тис. грн) таки передбачено на здійснення тієї ж закупівлі і цього року. При чому цю суму було виділено тільки на розробку проектної документації, а не системи загалом.

Розробник системи “РАДА IV” із вмонтованою сенсорною кнопкою, Анатолій Морозов взагалі не бачить потреби у тендері, адже впевнений, що навіть за умови його повторного проведення, переможцем стане ТОВ “Амріта комплексні рішення”:

 

Коли у вас хвора печінка, ви будете об’являти тендер на лікаря, чи ви підете до лікаря, якого добре знаєте?..

 

Разом з тим, Анатолій Морозов готовий впроваджувати свою систему у парламенті. Варто зазначити, що ця система вже була встановлена у Київській та Криворізькій міських радах. Причому в обох випадках систему голосування встановлювали без конкурсу, мотивуючи це тим, що за умови якщо буде обрано іншу систему, виникне ризик несумісності із попередньою системою “РАДА ІІІ”. В Києві і в Кривому Розі замовлення і гроші отримав не “Інститут проблем математичних машин і систем”, який розробляв систему, а ТОВ “Науково-технічне товариство “Рада”.

 

Голова Інституту не заперечує зв’язок із ТОВ:

 

Це товариство при нашому інституті <...> [ТОВ] “Рада” було створено для того, аби у важкі часи підтримати виконавців. І зараз, коли “Рада” виграє, вона наймає працівників Інституту, коли Інститут виграє, то він наймає працівників “Ради”. Робота виконується спільно.

 

Можна повірити, що в умовах недостатнього фінансування наукових інститутів такий крок міг бути вимушеним. Проте таким чином кошти, отримані завдяки винаходу державного інституту, фактично опиняються у приватних руках.

Нагадаємо, що Олександр Турчинов в 2014 році заявляв, що система “Рада IV” коштуватиме 92 млн грн, проте розробник не впевнений, що ця сума лишається актуальною.

 

Коли пульти почнуть горіти

Чинну електронну систему змонтували у 2002-му із розрахунком на 10 років. Депутати звикли підозріло часто пояснювати свої непопулярні голоси “збоєм системи”, тому розмови про технічні несправності в системі голосувань сприймаються із звичним скепсисом. Проте і Апарат Верховної Ради, і розробник “Ради-3” Анатолій Морозов сходяться в оцінці, що система працює задовго, і її давно пора змінювати:


 

Вони чекають, коли почнуть горіти пульти на робочих місцях. <...> Будь-яке рішення [Верховної Ради] зараз можна поставити під сумнів, і ніяких гарантій ніхто не дає, що система працює правильно.

 

Довіра громадян до Верховної Ради і так надзвичайно низька - в грудні минулого року Раді довіряли лише 5% українців. “Глючна” система голосувань може вбити в домовину цієї довіри останній цвях. У разі технічної несправності системи регламентом передбачене голосування “шляхом підняття руки”. Зрозуміло, що таке голосування громадянам неможливо проконтролювати, а підрахунок сповільнює роботу — якщо тільки не вдаватися до відвертих фальсифікацій, на кшталт тих, що мали місце під час “голосування за диктатуру” 16 січня 2014 року.

І чим ближчий момент, коли чинна система голосування відмовить, тим важче народним депутатам знайти привід вкотре відкласти питання забезпечення конституційної вимоги особистого голосування.