Ради під наглядом: хто контролює державні мільярди після звільнення Єрмака

Чому наглядові ради?

Реформа корпоративного управління держпідприємствами триває майже десять років і спирається на узгоджену з ОЕСР процедуру відбору незалежних членів наглядових рад. Окремим треком іде банківський сектор: навесні 2026 року Кабмін у межах співпраці з МВФ ухвалив постанову, яка вдосконалює відбір незалежних членів рад держбанків. Логіка та сама — вивести управління держактивами з-під ручного політичного контролю.

Але саме тут і криється вразливе місце реформи. Наглядова рада — не декоративний орган, а інституція, яка призначає й звільняє менеджерів, затверджує стратегію, обирає аудитора, ухвалює рішення про мільярдні контракти та інвестиції. Хто "сидить" у раді "Укренерго" чи "Укрзалізниці" — питання контролю над стратегічними активами держави в критично важливих для економіки та оборони секторах.

​​Закон визначає, хто не може вважатися незалежним членом ради: працівники самого підприємства, афілійовані особи, отримувачі доходу від компанії, аудитори, держслужбовці чи представники держави та їхні близькі. Але в цьому переліку немає головного каналу впливу — особистої лояльності до конкретної людини в Офісі президента, Кабміні чи Верховній Раді. Юридично це не підпадає під жодну з категорій, а політична лояльність рідко буває публічною. Саме це стало приводом перевірити, хто насправді опинився в наглядових радах держпідприємств і чи змінився їхній склад після кадрових змін на Банковій.

Енергетика 

Енергосектор — наймасштабніша й найчутливіша ділянка цього моніторингу. Причина не в тому, що саме тут держава найактивніше оновлює наглядові ради, а тому, що саме тут відбувся чи не найгучніший корупційний скандал. У листопаді 2025 року НАБУ і САП оприлюднили результати 15-місячної операції “Мідас” — викрили масштабну корупційну схему навколо НАЕК “Енергоатом”. Саме на тлі оприлюднення матеріалів розслідування наприкінці листопада 2025 року у відставку пішов керівник Офісу президента Андрій Єрмак. 

Перезапуск наглядової ради “Енергоатому” — також прямий наслідок цього скандалу. Кабмін достроково припинив повноваження попереднього складу органу вже 11 листопада 2025 року — буквально наступного дня після оприлюднення матеріалів “Мідасу”. Новий склад із чотирьох незалежних членів затвердив номінаційний комітет 2 січня 2026 року, а Кабмін — 25 лютого. Очолила раду Руміна Велші, колишня очільниця Канадської комісії з ядерної безпеки, а заступником голови став Патрік Фрагман, колишній генеральний директор компанії Westinghouse. Також до ради увійшли Лаура Гарбенчуте Бакієне, експертка з корпоративного управління й енергетики, Бріс Буюон, французький дипломат і експерт із міжнародної політики, представник Міненерго Максим Малашкін і двоє заступників міністра економіки, довкілля і сільського господарства — Дарія Марчак і Віталій Кіндратів. 

У відповіді на запит ЧЕСНО про склад наглядової ради в “Енергоатомі” зазначили, що вся інформація є у відкритому доступі. На тлі “Мідасу” конфлікт довкола корпоративного управління в НЕК “Укренерго” суттєво менший за масштабом, але теж показовий. Згідно з відповіддю на запит ЧЕСНО, станом на кінець червня цього року до складу його наглядової ради входило четверо незалежних членів, призначених на три роки з грудня 2024-го: Єппе Себастьян Кофод (голова), Ян Генрік Монтелл, Луїджі де Францискі та Патрік Роланд Грейхен, а також троє представників держави: Юрій Бойко, Микола Брусенко та Єгор Перелігін — всі призначені в травні 2026-го. 

Цікаво, що Патрік Грейхен — фігурант іншого гучного політичного скандалу Trauzeugen-Affäre в Німеччині. Він отримав підозру в зв’язку з участю у відборі кандидата на посаду очільника енергетичного агентства Dena, яким став його близький товариш Міхаель Шафер. 

Сама рада вже мала серйозні репутаційні проблеми. Так, у вересні 2025 року НКЦПФР провела позапланову перевірку “Укренерго” й зафіксувала грубі порушення правил корпоративного управління — 7 липня того року наглядова рада діяла всупереч закону, бо обрала склад правління без обов'язкового попереднього узгодження комітетом щодо призначення й розміру винагород, порушивши закон. Після аудиту 26 вересня члени ради раптово звільнили голову правління “Укренерго” Віталія Зайченка та частину топменеджменту. Міністерство енергетики назвало такі дії тиском напередодні опалювального сезону та заблокувало процес через судові заборони. Конфлікт зрештою владнали мировою угодою. 

Натомість у ПрАТ “Укргідроенерго” ситуація динамічна. ЧЕСНО отримав відповідь на запит із переліком членів наглядової ради підприємства.  Проте за кілька днів Кабмін своїм розпорядженням припинив повноваження одночасно п'яти членів у звʼязку із завершенням строку перебування на посаді. Тож нині в наглядовій раді “Укргідроенерго” залишилося двоє членів (представників держави) — Віталій Петрук та Едуард Денисов, яких призначили в квітні цього року. Віталій Петрук — заступник міністра економіки, що на момент виникнення корупційного скандалу “Мідас”, був у складі наглядової ради НАЕК “Енергоатом” — також як представник держави. Едуард Денисов — директор ДП “Морський нафтовий термінал “Південний”.

Наглядова рада АТ “Українські енергетичні машини” працює у складі трьох осіб:  голови — Ярослава Диковицького, заступника — Валерія Омельчука й одного члена — Євгена Горкунова. Цікава деталь: Диковицький із березня 2026-го одночасно очолює наглядову раду ще однієї держкомпанії — АТ “Українські розподільні мережі”. До слова, законом таке суміщення не заборонено.

До наглядової ради АТ “Енергетична компанія України” входить п’ятеро осіб. Зокрема,  двоє представників держави — юристка Юлія Крамаренко та ексзаступник голови Фонду державного майна України Ігор Тимошенко. А також голова ради Пітер Стайлз, що понад 20 років працював у виконавчому правлінні Європейської федерації енергетичних трейдерів (EFET), та двоє незалежних членів — топменеджер турецької енергорозподільної компанії Абдуллах Кьоксал й Ілля Михайлов, який, до речі, також є головою наглядової ради ДП “Прозорро.Продажі”.

Транспорт

Якщо в енергетиці головна точка напруги — наслідки масштабного корупційного розслідування, то в транспортному секторі проблема дещо інша.

“Укрзалізниця” — найбільший перевізник країни, державна монополія з десятками тисяч працівників і мільярдними оборотами, і саме її наглядова рада роками фігурує в скандалах, що насамперед стосуються винагород її членам.

Історія тут довга… В липні 2020-го нардепка Ольга Василевська-Смаглюк оприлюднила дані про доходи членів ради: тодішній голова Шевкі Аджунер за вісім місяців отримав понад 13,8 млн грн, Андерс Ослунд та Крістіан Кун — по 11,7 млн. І все це на тлі переходу компанії на чотириденний робочий тиждень і скорочень. На той час, відповідно до постанови Кабміну, розмір винагород членів наглядових рад розраховувався згідно з показниками діяльності держпідприємств — чим більший дохід компанії, тим вищі зарплати отримують члени наглядової ради. Фінзвіт “Укрзалізниці” свідчить, що в 2019 році винагороди членам наглядової ради сягнули 43,4 млн грн, у 2020-му — 20,7 млн. 

Уряд згодом обмежив розміри винагород: спочатку — до 47 тис. грн на місяць на час карантину, потім — приблизно до 60 тис. грн. Пізніше маятник хитнувся в протилежний бік: Сергій Лещенко у липні 2020 року публічно скаржився, що членам ради взагалі нічого не платили з березня того року. Тобто “зарплатне” питання в цій раді жодного разу не врегулювали спокійно — його щоразу виносили на загал. 

А хто ж нині працює в наглядовій раді УЗ?

Це троє представників держави — заступник міністра фінансів України Олександр Кава, ексрадник Андрія Єрмака, а нині позаштатний радник ОП Сергій Лещенко та Давид Ломджарія, який одночасно очолює наглядову раду “Укроборонпрому” — знову одна людина представляє державу одночасно в двох стратегічних компаніях: залізничній і оборонній.

Читайте також: Для чого Буданову Тігіпко? Позаштатні радники ОП з новими статусами

Незалежні члени: Ельжбета Єва Беньковська — колишня віцепрем'єрка та міністерка інфраструктури та розвитку Польщі, єврокомісарка з питань внутрішнього ринку, промисловості, підприємництва та МСП в 2014–2019 роках, а з вересня 2023 року вона очолює брюссельський аналітичний центр Центру європейських політичних досліджень (CEPS); Гепард Хафер (голова) — науковець і експерт з логістики з досвідом роботи в Deutsche Bahn, який очолював попередню наглядову раду “Укрзалізниці”, а в жовтні 2025-го був переобраний на посаду чинним складом; Максим Мокляк — у 2015 році тимчасово виконував обов’язки керівника Державної фіскальної служби України, а зараз є партнером інвестфірми SARS; Анатолій Амелін — виконавчий директор ГО “Український інститут майбутнього”, серед співзасновників якого є також колишній нардеп від “Народного фронту” та радник міністра МВС Арсена Авакова Антон Геращенко. 

Варто враховувати й те, що цей склад може виявитися перехідним. У червні 2026-го парламент ухвалив закон, який імплементує залізничне законодавство ЄС і зобов'язує уряд протягом двох років розділити в структурі “Укрзалізниці” функції оператора інфраструктури та перевізника. Якщо до цього дійде, питання про те, хто наглядає за державною залізницею, доведеться ставити наново — і вже не до однієї ради.

Лісове господарство

Галузь лісового господарства не така медійна: гучні скандали тут хоч і були — насамперед навколо масштабних незаконних вирубок, але вони не стосувалися наглядової ради, гучних імен у складі якої немає. Але певні нюанси є.

ДП “Ліси України” — єдине підприємство, наглядова рада якого повністю незалежна. Усіх чотирьох її членів призначили за погодженням із Кабміном. Маркіян Витвицький працював у Міністерстві природних ресурсів та лісового господарства Канади, має досвід діджиталізації канадського лісового господарства, входить до правління Канадсько-української торгової палати; Робертс Стріпніекс — колишній голова наглядової ради та генеральний директор АТ “Латвійські державні ліси”, член виконавчої ради та аудиторського комітету Європейської асоціації керівників лісових державних господарств; Янне Харьюнпяя — генеральний директор Східного офісу фінської промисловості, у 2020–2023 роках незалежний член наглядової ради “Ощадбанку”, експерт та консультант МВФ і Світового банку; Ірина Грузінська — керівниця сектору “Політика згуртованості та сільського господарства” аналітичного центру BRDO.

Цікаво, як склад еволюціонував. У січні 2025 року Кабмін затвердив раду в складі трьох незалежних членів й одного представника держави — Олексія Кучера, тодішнього голову Державної регуляторної служби, ексголову Харківської ОДА та колишнього нардепа-”слугу”. Вже на першому засіданні, 2 квітня 2025 року, рада обрала головою саме його. Однак суміщення посади голови Державної регуляторної служби та очільника наглядової ради державного підприємства суперечило чинному законодавству. Станом на червень 2026-го Кучера в складі ради вже немає. 

Читайте також: “Колишні” Зеленського: хто пішов у “відбій” із першої “колоди” депутатів

Бачимо, як за півтора року ця рада подолала шлях від головування представника держави до повністю незалежного складу з очільником. Це рідкісний для цієї вибірки приклад розвитку подій, який відповідає логіці реформи.

Банківський сектор

За законом рада держбанку складається з дев'яти членів: шести незалежних і трьох представників держави — по одному від Президента, Кабміну та Верховної Ради.

АТ “Сенс Банк” — банк, 100% акцій якого належать державі в особі Міністерства фінансів. До складу його наглядової ради станом на червень цього року входили: голова Микола Гладишенко; заступники голови Пьотр Новак та Андрій Свистун; члени Олександр Щур, Олег Містюк, Петер Новак, Міхаель Вайнштейн, Віталій Зінніков і Владислав Власюк. Наприкінці липня 2026 року Андрій Свистун та Владислав Власюк склали свої повноваження.

Читайте також: “Перезавантаження: як змінилася система радників в Офісі президента після Єрмака.”

Формально рада виглядала зразково: п'ятеро з семи її членів — незалежні директори з міжнародним досвідом. Але саме цей банк зараз перебуває в епіцентрі найгучнішого політичного скандалу навколо наглядових рад держпідприємств. І стосується він безпосередньо голови ради.

5 травня 2026 року на засіданні Тимчасової слідчої комісії (ТСК) Верховної Ради з питань розслідування можливих протиправних дій посадових осіб органів державної влади нардеп Ярослав Железняк публічно заявив, що “Сенс Банк” перебуває під впливом осіб, пов'язаних із Тимуром Міндічем та Андрієм Єрмаком. Микола Гладишенко це заперечив та подав заяву про самовідсторонення від виконання обов’язків голови наглядової ради на час, необхідний для зʼясування обставин, що передували звинуваченню. Згідно з відповіддю, яку отримав ЧЕСНО, станом на кінець червня 2026 року Гладишенко все ж очолював наглядову раду банку.

А ще один член ради Владислав Власюк з 2020 року був позаштатним радником Офісу президента, з 2022-го очолює секретаріат санкційної групи Єрмака-Макфола, а з 2024-го обіймає посаду радника - уповноваженого президента з питань санкційної політики. 

Читайте також: Перезавантаження: як змінилася система радників в Офісі президента після Єрмака

В АТ “Ощадбанк” на запит ЧЕСНО відповіли, надавши посилання на сторінку власного сайту. Проте тутешня наглядова рада заслуговує окремої уваги. Склад органу: голова ради Вадим Лавренчук, незалежні члени — Міхал Крупінський, Філіп Джордж Хізлі, Хуан Енріке Пес Калот та Елізабет Джейн Нельсон, представники держави — Роза Тапанова (від Кабінету Міністрів), Юлія Пашко (від профільного комітету ВРУ) та Микола Брусенко (від президента). Останній суміщає посади, бо  з травня 2026 року є представником держави й у наглядовій раді “Укренерго”. 

Примітно, що Роза Тапанова є членкинею ще й наглядової ради “Ощадбанку” другу каденцію поспіль, а з листопада 2022 року вона одночасно входить до наглядової ради “Укрнафти” — найбільшої нафтовидобувної компанії країни. 

У травні 2026 року, після того як Вищий антикорупційний суд визначив Андрієві Єрмаку заставу в 140 млн грн, саме Тапанова чи не першою публічно оголосила, що готова внести 8 млн грн із власних задекларованих коштів. Тобто представниця держави в наглядових радах двох стратегічних держкомпаній особисто сплатила частину застави за колишнього керівника Офісу президента, який, до слова, колись був її бізнес-партнером.

АТ КБ “ПриватБанк” — найбільший банк країни, 100% акцій якого належать державі в особі Кабінету Міністрів, на запит ЧЕСНО теж не відповів. Інформація про наглядову раду є на сайті фінустанови.

Незалежні члени ради: Нільс Мелнґайліс (голова), що раніше був головою наглядової ради одного з провідних банків Балтійського регіону; Надір Шейх очолює комітет з аудиту та має 39 років досвіду роботи в Citigroup у семи країнах, зокрема, шість років у Citibank Україна; Міхай Іонеску працював у Deutsche Bank, Credit Suisse, Raiffeisen Bank, а також був керівником правління Deutsche Bank в Румунії; Федеріко Руссо, який має 38 років стажу в UniCredit Group, з них 11 — на українському ринку та Володимир Литвин. Представники держави: Артем Шевальов — від Кабміну (заступник голови ради), Юлія Мецгер — від президента (15 років в “Укрексімбанку”) та Сергій Олексієнко — від комітету ВРУ з питань фінансів (у 2014–2020 роках працював у команді НАК “Нафтогаз”).

Варто згадати про чоловіка Юлії Мецгер. У лютому 2020 року Євген Мецгер очолив правління того самого “Укрексімбанку”, де раніше юристкою працювала Юлія Мецгер. А в жовтні 2021-го стався епізод, який зробив його прізвище загальновідомим: у власному кабінеті Мецгер разом з підлеглими натрапив на знімальну групу програми “Схеми”, яка робила матеріал про проблемний кредит на 60 млн доларів, — у журналістів відібрали карти пам'яті і намагалися знищити записи як самого інтерв'ю, так і нападу. У вересні 2022 року суд визнав Мецгера винним у перешкоджанні журналістській діяльності та призначив покарання — штраф у розмірі 3 400 гривень. Апеляція тривала майже два з половиною років, з 19 запланованих засідань 14 не відбулися — переважно через клопотання самих обвинувачених. 17 березня 2025 року апеляційний суд закрив справу через закінчення строків давності. Покарання поки ніхто не поніс. З листопада 2022-го Євген Мецгер очолює державну компанію “Укрфінжитло”, яка адмініструє урядову іпотечну програму “єОселя”.

Проте за законом наглядова рада держбанку має налічувати дев'ять членів. У “ПриватБанку” є одне вакантне місце незалежного члена. Крім того, цікаво, що представник держави від Кабміну одночасно є членом ради директорів ЄБРР та заступником виконавчого директора ЄБРР від групи країн, до якої входить Україна. Це принципово інший тип суміщення, ніж ті, про які йшлося вище.

Відмови

Три державні компанії, яким ЧЕСНО надсилав аналогічні запити, відмовили в наданні інформації. Тексти відповідей дуже промовисті.

Наприклад, АТ “Укрпошта” відмовила прямо, посилаючись на статтю 22 закону “Про доступ до публічної інформації”, мовляв, склад наглядової ради — не публічна інформація, бо члени ради не є працівниками товариства, а виконують функції на підставі цивільно-правових договорів, тож питання про них “виходять за межі компетенції товариства”. Проте наглядова рада — колегіальний орган управління акціонерними товариствами зі 100-відсотковою державною власністю, і саме це визначає публічний характер інформації про її склад, а не трудовий статус членів ради. Компанія сама ж визнає в цьому листі, що рада “здійснює захист прав акціонерів” і “контролює діяльність генерального директора” — тобто виконує управлінську функцію, інформація про це є предметом суспільного інтересу за замовчуванням.

Натомість в АТ “НАЕК “Енергоатом” вдалися до іншого підходу.  Посилаючись на закон “Про доступ до публічної інформації”, компанія визнала, що держпідприємства зобов'язані розкривати “структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага” керівника, заступника керівника та членів наглядової ради, але саме поіменний склад ради, за її логікою, під цю під норму не підпадає, тож “запитувана інформація виходить за межі статті 13 Закону”. 

На відміну від “Укрпошти”, “Енергоатом” додав п'ять конкретних посилань, за якими склад ради можна знайти самостійно, зокрема на постанови Кабміну та сторінку компанії, включно з двома новинами про дострокове припинення повноважень Патріка Фрагмана і Бріса Буюона.

ТОВ “Оператор ГТС України” пішло іншим шляхом — формально визнало себе розпорядником публічної інформації як суб'єкта природної монополії, але звузило це визнання винятково до надання інформації про умови постачання та ціни, виключивши з неї все, що стосується корпоративного управління. Та все ж додала посилання на запитувану інформацію. 

Всі три відмови об'єднує спільна логіка — державні компанії намагаються звузити законодавче визначення публічної інформації до мінімально можливого обсягу. Відтак склад наглядової ради — керівного органу, який ухвалює рішення про мільярдні активи, випадає зі звуженого визначення першим.

Висновки

З отриманих відповідей держкомпаній на запити ЧЕСНО можна виокремити певні тенденції.

По-перше, прозорість держкомпаній залежить не від закону, а від бажання. Один і той самий закон дозволив “Укрзалізниці” надати повну таблицю з категоріями членства та строками повноважень, “Укргідроенерго” — розкрити навіть розпорядження про припинення повноважень, а “Укрпошті”, “Оператору ГТС” й “Енергоатому” — відмовити в наданні даних. “ПриватБанк” не відповів на запит, хоча на власному сайті оприлюднив склад наглядової ради. Отже, справа не в нормі, а в тому, як кожна компанія тлумачить її для себе.

По-друге, чітко помітний поділ за кадровим підходом між двома групами членів наглядових рад. Незалежні директори переважно приходять із міжнародних компаній, банків, регуляторних організацій. Натомість представники нашої держави здебільшого є заступниками міністрів, радниками ОП чи президента, колишніми чиновниками або керівниками державних установ. У результаті складається враження існування двох окремих кадрових екосистем, природа яких кардинально різна.

Водночас за роботою різних підприємств наглядають чинні або колишні посадовці. Мінекономіки виступає уповноваженим органом управління для підприємств у власній сфері відання, а щодо решти держкомпаній його роль незначна — воно забезпечує діяльність Номінаційного комітету, за участі якого проводився відбір представників держави до наглядових рад енергопідприємств. Тобто це процедурний адміністратор відбору, а не джерело кадрового наповнення наглядових рад.

По-третє, доступ до наглядових рад концентруються не лише в руках невеликої кількості людей, а й всередині певних професійних та політичних середовищ. У різних компаніях регулярно з'являються люди, пов'язані між собою роботою в органах влади. Найбільш помітно це простежується довкола колишнього керівника Офісу президента Андрія Єрмака. Крім того, держава дедалі частіше покладається на вузьке коло своїх представників, які одночасно працюють у наглядових радах різних стратегічних підприємств. Формально закон цього не забороняє, однак фактично контроль над різними секторами концентрується в руках обмеженого кола осіб.

В той же час бачимо, що розслідування НАБУ і САП щодо "Енергоатому" стало каталізатором масштабних кадрових змін. Після нього було повністю оновлено наглядову раду "Енергоатому", змінився склад ради "Укргідроенерго". Це створює враження, що операція "Мідас" стала не лише антикорупційною справою, а й відправною точкою для нового етапу формування системи корпоративного управління.

І насамкінець: питання “хто входить до наглядової ради” не є технічним. Люди в цих радах ухвалюють рішення щодо підприємств, від яких залежить світло в будинках, рух транспорту та збереження заощаджень мільйонів українців. Суспільство має право знати їхні імена без запитів, оскарження й очікування.