Чорновіл Вячеслав Максимович

Більше про Вячеслава Чорновола читайте в матеріалі Руху Чесно "Вячеслав Чорновіл - епоха боротьби за українську Державу".

25 березня 1999 року Вячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль—Золотоноша. Автомобіль Чорновола врізався в "КамАЗ" з причепом, який розвертався посеред шосе. В. Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, прес-секретар лідера НРУ Дмитро Понамарчук був госпіталізований з важкими травмами. Самі обставини дуже загадкові: видимість в той день була нормальна, отже водій Чорновола повинен був побачити вантажівку, що стояла посеред дороги.

На парламентських виборах 1998 року очолюваний ним Народний Рух України займає друге місце, набравши 9,4% голосів, поступившись лише комуністам. Через роздробленість рештою національно-демократичних сил (УРП, КУН, ПРП і т. д.) було втрачено щонайменше 10% голосів.

1991 року Вячеслав Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27 %). 

У Верховній Раді на противагу комуністичній "групі 239" утворюється демократична Народна Рада, в якій Чорновіл стає лідером радикального крила. Перебуваючи в меншості, та ще й розбавлена різноманітними угодовцями та перекінчиками, Народна Рада таки добивається в липні 1990-го проголошення Декларації про державний суверенітет, а в серпні 1991-го після невдалого путчу — Акта Незалежности України й заборони Компартії. У всіх цих визначних актах вагомий внесок Чорновола. 

Весною 1990 року - перемога на виборах до Верховної Ради й Львівської облради. Опісля — обрання головою обласної ради.

Від часу створення (вересня 1989 року) Народного Руху України (НРУ) — член Руху та його Великої Ради, з березня 1992 — співголова, а з грудня 1992 року — голова НРУ. 

Наприкінці червня 1988 стає ініціятором та ідейним натхненником створення Української Гельсінської спілки — першої в Україні опозиційної до радянської влади політичної партії.

Улітку 1987 року В. Чорновіл відновив видання "Українського вісника", редактором та автором якого був протягом двох років.

У травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тільки кочегаром у Міськрембудтресті та школі-інтернаті.

1983 року Чорновіл звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну.

У квітні 1980 року Чорновіл знову заарештований вже на засланні в Якутії за сфабрикованими звинуваченнями в замаху на зґвалтування (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі та як тоді казали "до Олімпіади"). Був засуджений на п'ять років позбавлення волі. Витримав 120-денне голодування протесту. В останньому слові на суді В'ячеслав Чорновіл звинуватив КДБ і міліцію у фальсифікації та закликав суд не брати участі в змові.

12 квітня 1973 року судова колегія в кримінальних справах Львівського обласного суду винесла вирок: шість років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на три роки.

12 січня 1972 року прокурор Львівської області Антоненко, якого за незалежності шанували в прокуратурі, постановив порушити кримінальну справу проти Чорновола за ознаками тієї самої статті 187-1 КК УРСР. Чорноволу інкримінували виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний та суспільний лад.

1970 року Чорновіл у Львові починає випуск підпільного журналу "Український вісник", в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву.

Після звільнення 1969 року з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 року Чорновіл працював спостерігачем метеостанції на Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові, з 1971 року — у Львівському відділенні Українського товариства охорони природи.

15 листопада 1967 року Львівського обласного суду новий вирок:  3 роки ув'язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася журналістика: Чорновіл видав збірку на захист арештованих українських інтелігентів "Лихо з розуму (Портрети двадцяти "злочинців")". У збірці містилися біографії і зразки творів, за які й було людей засуджено, тобто фактично Чорновіл передруковував заборонену з точки зору радянської каральної системи літературу, яку він і направив до державних органів.

Відбувши покарання виправними роботами, не припинив правозахисної діяльності. Журналіст мав зухвалість перенаправити листа політичного в'язня Валентина Мороза із Мордовських таборів до депутатів Верховної Ради УРСР.

8 липня 1966 року вироком народного суду Ленінського району міста Львова Чорновіл засуджений на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.

4 вересня 1965 року В'ячеслав Чорновіл виступив разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі "Україна" на прем'єрі фільму Параджанова "Тіні забутих предків" з протестом проти арештів української інтелігенції. Цю демонстрацію розглядають як першу акцію відкритого протистояння тоталітарній владі, хоча ще 8 серпня Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам'ятника Шевченкові в с. Шешори на Гуцульщині.