30 років самоврядування Києва:
від мирного ГКЧП до розстріляного Майдану
Столиця України завжди переживала двобій між центральною та місцевою владою. Підтримка з боку місцевої влади в часи підняття українського прапора над Київрадою та ГКЧП дала змогу без крові й сутичок здобути незалежність.

Водночас через бездіяльність парламенту Київ наприкінці 2013 року опинився без мера та з непереобраною радою, чиї повноваження тривали 6-й рік. Ба більше, КМДА очолювали призначенці Януковича. Вони легко монтували в потрібний момент "йолку" та зупиняли метро на вимогу Банкової.


Офіс президента так і не реалізував 2019 року спробу призначити головою КМДА цілковито свою людину, і тепер дві ключові політсили готуються до осінніх виборів, а парламент готує законопроєкт про столицю, який може обмежити повноваження очільника міста.

Рух ЧЕСНО дослідив, як становлення й формування місцевого самоврядування вплинули на події та розвиток столиці.

Як перший в.о. мера виборював незалежність
Перші демократичні вибори до Київради відбулися навесні 1990 року. Так сформувалася Київрада І скликання, яка брала участь у здобутті Україною незалежності. Тоді ще не було різних партій, і висувати кандидатів у депутати могли трудові колективи заводів, шкіл та громадських організацій. Звісно, від Компартії висуванці теж були.
Якщо зараз Київрада налічує 120 депутатів, то тоді їх було 300. Але щоб потрапити до ради, потрібно було отримати понад 50% голосів на мажоритарному окрузі. І саме через цю норму в Київраді залишилося кілька десятків вакантних місць. Упродовж наступних 4 років це впливало на те, що ані комуністи, ані демократичні сили не могли сформувати дієву коаліцію, тому доводилося домовлятися.

Саме депутати, а не кияни мали вирішити, хто очолить столицю – стане головою ради та виконкому. З огляду на те, що бракувало голосів, депутатський корпус дійшов згоди, що головою ради стане член КПРС Арнольд Назарчук (146-й округ), а його заступником – очільник "Демократичного блоку" Олександр Мосіюк (123-й округ, Новобіличі), який фактично був "рухівцем".

Як зазначає Мосіюк, саме те, що Назарчук був більше директором "Електронмашу", ніж комуністом (а тоді на керівні посади без партквитка не призначали), дало свого часу змогу здійняти синьо-жовтий прапор біля Київради на рік раніше, ніж відбулося проголошення незалежності України.
Фото – Український інститут національної пам'яті

Олександр Мосіюк
в. о голови Київради І скликання
"Увесь демократичний рух знав, що треба йти до визнання нацсимволіки. Назарчуку совість не дозволяла робити все, що скаже верхівка. Він не хотів зрадити тих, хто на нього розраховував, і не хотів кровопролиття. Було спецзасідання виконкому партії, блокувалося, не пускалося... Зібрався натовп людей під Київрадою. Назарчук розумів, що люди все одно піднімуть прапор, а там стояв повний двір спецпризначенців. Могла бути бійня. Він сказав, що в нього болить серце, і пішов додому. Головуючим став я. Але прапор був піднятий квазілегітимно. Ми ухвалили протокольне рішення, і тому поліція сприйняла це як легітимне підняття. Я знав, що їм наказали, що якщо буде самовільне підняття громадою, то прапор треба зняти"
Фото – Український інститут національної пам'яті
Назарчук залишив посаду наприкінці жовтня 1990 року, а згодом конкурував на Новобіличах з "рухівцем" Іваном Зайцем на виборах до парламенту. Мосіюк, який був заступником голови Київради, після заяви Назарчука понад місяць виконував повноваження голови.

Рада шукала голоси, щоб очільником Києва знову став комуніст. Так на кілька місяців раду очолив Григорій Малишевський.

Олександр Мосіюк
в. о голови Київради І скликання
"Той був якраз більше комуністом, ніж директором. Відданішим був. Людиною, схильною до інтриг. Депутатам обіцяв одне, а далі давав інші вказівки. З ним було набагато складніше, але він був боягузом. Коли відбувалося ГКЧП, він утік – поїхав у село до мами. А в Києві могло бути все, що завгодно: Київ міг потонути в крові, могли приїхати танки. Він кинув і киян, і депутатів. Тому коли він повернувся десь за тиждень чи два, то його гнали із сесії навіть комуністи. Він, утікши, зрадив і їх. Я знову взяв раду в руки. Я люблю критичні ситуації. Тоді це був драйв, мені було 35. Тоді вони нікого не могли іншого обрати, бо не було голосів"
Розпочалася перша хвиля декомунізації: перейменовували станції метро, валили радянські пам'ятники.
Фото – "Старий Київ"
Після здобуття Україною незалежності, як твердить Мосіюк, посипався "Демократичний блок". Хтось хотів без черги автівку, а хтось – майно партосередків. Мосіюк утримав головування в раді лише до 2 березня 1992 року, коли депутати таємним голосуванням обрали нині покійного Василя Нестеренка. Він тільки очолював раду й не був головою виконкому.

Виконавча гілка влади з 1992 року перебувала під контролем президента, що спричинило серйозний конфлікт між очільником виконкому та Київрадою. До 1993 року представником президента у столиці був Іван Салій, який про стосунки з депутатами Київради у своїй книзі висловився так:

Іван Салій
голова КМДА 1992-1993
"Очевидно і те, що я був першим і останнім керівником міста, до кабінету якого депутати Київради демонстративно заходили зі зброєю та з піною на губах"
Президент Леонід Кравчук навіть був змушений за зверненням депутатів та КМДА видати розпорядження "Про створення комісії для вивчення причин конфліктної ситуації між Київською міською радою народних депутатів і Київською міською державною адміністрацією".
Конфлікт щодо того, хто має очолювати виконком столиці – обраний громадою мер чи ставленик Банкової, триває вже 30 років і ще восени 2019 року був актуальним для Віталія Кличка та Володимира Зеленського.
Мосіюк не подався на чергові вибори до Київради через утому. Твердить, що пішов у бізнес.
Чому так важко знайти порядних депутатів і як це змінити?
До політики він повернеться за прем'єрства Віктора Ющенка й очолить штаб блоку "Наша Україна – Народна самооборона" на подальших парламентських виборах.
Перший обраний киянами мер:
Банкова та переворот на Хрещатику
Якщо в Мосіюка зникло бажання балотуватися, то в колишнього депутата Київради І скликання Леоніда Косаківського воно не просто збереглося, а посилилося. Тим паче він був ставлеником президента в Києві, замінивши Салія. Косаківський виставив свою кандидатуру на посаду мера столиці. Другий тур голосування відбувся в липні 1994 року. До речі, аби стати кандидатом треба було внести заставу 900 000 крб (на той час 15 мінімальних ЗП) та зібрати не менше 1% підписів киян.

Єдина проблема полягала в тому, що представником президента Косаківського призначив ще Леонід Кравчук, а каденція міського голови тривала за часів президентства Леоніда Кучми, тож конфлікт і незгода з Банковою могли серйозно позначитися на позиціях мера Києва.

Згодом Косаківський напише книжку "Переворот на Хрещатику", де розповість, як став першим в історії незалежної України обраним киянами мером столиці та як йому довелося судитися, щоб втримати надані громадою повноваження. Він твердить, що переворот розпочав майбутній мер Києва Олександр Омельченко:



Леонід Косаківський
Київський міський голова, 1997-1998
"А тем временем события на Крещатике, 36 принимали любопытный характер. Вскоре из показаний свидетелей прояснилось, что во главе "штурмовиков", на рассвете вторгшихся в кабинет в присутствии охраны, был Александр Омельченко. Он и давал команды, заставлял людей взламывать дверь, и первым вошел в чужой кабинет. При нем начался обыск, шла опись всего, находящегося в комнате. А потом он вдруг куда-то исчез. Видимо, почувствовал, что "пахнет жареным"…"
Косаківський звинувачує в тиску Банкову:

Леонід Косаківський
Київський міський голова, 1997-1998
"Для расправы со мной Кучма и его окружение, в которое сразу же вписался и господин Омельченко, на том этапе избрали три главных "направления удара". Первое – вторжения в кабинеты, отключение телефонов, срывание номеров с машины, короче говоря, – примитивные действия с хулиганским оттенком, которые в нормальном государстве расценивались бы как криминал чистейшей воды. Второе: подключение силовых структур – органов МВД, прокуратуры, налоговой полиции (она тогда именно так и называлась), КРУ и т.д. для дискредитации Косаковского, запугивания тех, кто был рядом со мной. И третье – заманивание должностями и другими материальными приманками части депутатского корпуса Киевсовета с тем, чтобы инициировать, вопреки Конституции и другим законам, отстранение от должности председателя Киевсовета, срыв созываемых им сессий..."
Омельченко очолив раду як депутат і після перевороту пішов на наступні вибори як кандидат на посаду мера. У 1998-2006 роках кияни двічі обирали його міським головою, причому підтримка перевищувала 70%. Омельченко навіть стояв перед телекамерами на голові, щоб довести, що він у чудовій формі.

Косаківський же довів, що рішення депутатського корпусу про його зняття з посади було незаконним. Зрештою, коли він виграв парламентські вибори у Шевченківському район (223 округ) у травні 1998 року, то на сайті ВРУ як попереднє місце його роботи значиться: "Київський міський голова".
Дружба Омельченка з Банковою
та Помаранчева революція
Олександр Омельченко, за якого в Києві процвітало незаконне будівництво, наслідки якого громада бачить досі, не просто зміг утримати владу, а двічі переобирався міським головою.

На президентських виборах перед Помаранчевою революцією 2004 року мер Києва не підтримав жодного з кандидатів і вирішив балотуватися сам:

Олександр Омельченко
Київський міський голова, 1999-2006

"Ось і нині я не в опозиції до Віктора Федоровича та не в опозиції до Віктора Андрійовича. Я залишився на своїй позиції"
Водночас Омельченко наголосив, що створив тоді, коли всі розуміли, що події можуть розгортатися неоднозначно, оперативний штаб з надзвичайних ситуацій, до якого увійшли "всі глави районів, главків, керівники силових і правових структур столичного рівня". Тоді ж у Києві помітили "КамАЗи" з піском. Так мер Києва готувався до масових акцій, щоб "не допустити некерованості мас та обмежити присутніх на площах маніфестантів у межах безпечної кількості".

Знаково, що тоді на подвір'ї ЦВК бачили БТРи.

Олександр Омельченко
Київський міський голова, 1999-2006
"Якщо у влади був план продемонструвати м'язи, то я вважаю його недоречним. Розміщена ця техніка була на території ЦВК, розташованої в будинку Київської облдержадміністрації. А там відповідальність за те, що відбувається, несе не Київський міський голова, а людина на прізвище Засуха (тогочасний голова ОДА, – прим. ЧЕСНО). Однак, якби я знав про цей план, то без моєї зустрічі з президентом не обійшлося б. Але я все ж думаю, що в цієї техніки тільки зовнішній вигляд був бойовий і грізний, а начинка – мирно-водометна",Омельченко в інтерв'ю"Дзеркалу тижня".
Згодом Віктор Ющенко та Олександр Омельченко запросять усіх зустріти Новий рік на майдані Незалежності. Помаранчевий Майдан відбувається мирно, а Омельченко й далі будує свою політичну кар'єру, тільки вже з "помаранчевими", а не з Кучмою. Київ отримує серйозні кошти, які "освоюють". Навіть тогочасний міністр фінансів дорікав владі столиці, що там двічі клали асфальт і плитку, а з бюджету забирали мільярд.

Омельченко пішов у нардепи після того, як програв на виборах мера Леоніду Черновецькому.

Олександр Омельченко
Київський міський голова, 1999-2006
"2010 року, за Януковича, внесли зміни до закону про місто Київ і розділили на дві окремі посади. Ця норма й сьогодні діє, де дві посади окремі. А Порошенко просто порушив, призначивши мера Кличка ще й на посаду голови адміністрації. Я тоді чого наполягав, коли був і мером, і головою виконавчого органу? Бо тоді була за Конституцією при Кучмі президентська країна. А потім її зробили парламентсько-президентською при Ющенку. А коли вже парламентсько-президентська, то тоді економікою в країні має займатися Кабмін як виконавчий орган, а президент має займатися зовнішньою політикою. Тому й мають бути дві особи: міський голова займається економікою, а голова адміністрації мав би займатися державницькими питаннями, які входять до обов'язків президента"
Насправді Конституційний Суд України ще 2003 року дав роз'яснення, що головою Київської міської ради та КМДА має бути одна й та сама особа.
Мер, який утік з посади сам...
За мерства Леоніда Черновецького на сесіях міськради, де в голови була більшість, часто відбувався дерибан землі. Цей мер уславився тим, що повідомив про своє бажання злітати на Марс із котом Яшею, через що дістав прізвисько "Льоня-Космос". Тогочасна прем'єр-міністерка Юлія Тимошенко, яка хотіла посилити позиції "Батьківщини", оголосила війну Черновецькому та "всій цій камарильї" і двозначно сказала, що вибори мають призначити до Дня космонавтики.

А тогочасний очільник МВС Юрій Луценко під час засідання РНБО на Банковій побився з Черновецьким. Майбутній генпрокурор згодом недвозначно натякав членам команди мера, що на них чекає.

Але ніхто так і не сів. Команда Тимошенко робила ставку на те, що після Майдану 2004 року завдяки тому, що діяла пропорційна виборча система, можна буде усунути з посади не лише Черновецького, а й переформатувати більшість у Київраді.

2008 року парламент призначив позачергові вибори депутатів Київради та міського голови. Проти Черновецького виставили віцепрем'єра Олександра Турчинова, а також Віталія Кличка. За результатами виборів рейтинг Черновецького виявився вдвічі вищим, ніж у Турчинова. Його блок теж переміг на тих виборах.
Тимошенко заледве змогла оговтатися після поразки, а пропрезидентський блок Віктора Ющенка НУНС не подолав і 3% бар'єр у місті, де ще кілька років тому Майдан скандував: "Ющенко, ТАК!" Навіть комуністи набрали більше голосів.

Черновецький тріумфально заявляв:

Леонід Черновецький
Київський міський голова, 2006-2012
"Я мэр города Киева. И глава администрации... Кто мэр сегодня? Я! Точно я! А был кто-то до меня? По-моему, никого не было... Отправить меня в отставку невозможно"
Але ці заяви були під час правління Ющенка. Коли президентом обрали Віктора Януковича, він зробив неконституційне призначення – і на чолі КМДА став Олександр Попов, хоча цю посаду, згідно з висновками Конституційного Суду України, мав обіймати виключно обраний громадою міський голова. Черновецький призначення не оскаржував, про що заявив публічно, а 2012 року сам тихо пішов у відставку з посади мера.
Еволюція Київради з 2010 до 2020: від Черновецького до Кличка
Це призвело до того, що під час Революції Гідності виконавча гілка влади опиниться цілком у руках призначенців Банкової.
Столиця без мера та легітимної влади
під час Революції Гідності
У Революцію Гідності Київ увійшов без легітимно обраного киянами мера та міської ради. Річ у тім, що в столиці 2010 року так і не відбулися чергові місцеві вибори, які мав призначити парламент, тож на кінець 2013-го депутатський корпус мав 6-й рік повноважень.

Головою КМДА тогочасний президент Віктор Янукович призначив "регіонала" Олександра Попова. Саме цілковитий контроль над виконавчою гілкою влади дав можливість центральній владі, яка на той час була проросійською, узяти головне місто країни під свій контроль.

За потреби в центрі Києва, щоб не збирався натовп, могли заходитися монтувати "йолку".

Фото – "Медіаняня"

Олександр Омельченко
Київський міський голова, 1999-2006
"Це ж Олександр Павлович глупость допустив, що начав збирать ялинку в листопаді. Перегородили майдан Незалежності. От він і порушив усе разом із поліцаєм, який утік тоді. Якби тоді мером і головою адміністрації була одна людина, то такого б не було ні в якому разі. І ніхто б не подумав іти проти народом обраного мера та голови виконавчого органу, жоден міністр – ані МВС, ніхто. У 2004 році я відчинив двері мерії та дозволив заходити всім і в їдальню, і до вбиралень, і в актову залу, і до двох медичних пунктів. А 2014-го що зробили? Київ був неуправляємий. Мерія закрилася на замки від людей, то, канєшно, і вікна побили, і потрощили все там"
А перед тим силовики побили студентів, які співали на Майдані гімн України. Коли Майдан набирав сили, закривали станції метро, аби люди не могли виходити саме на майдані Незалежності. Тоді машиніст Віталій Замойський закликав пасажирів виходити на "Театральній", щоб підтримати майданівців.

Віталій Кличко в січні 2014 року з'явився на вулиці Грушевського. Його, як і протестувальників, полили з брандспойта. Тоді він заявив, що не є владою, але відчуває відповідальність за містян. Це надалі могло істотно вплинути на вибір киян, які оберуть його мером.


Будівлю Київради, органу місцевого самоврядування, протестувальникам влада не відчинила. Її довелося брати силою, відбиваючись від "беркутівців".

Фото Оксани Денисової
На думку Януковича, Попов діяв недостатньо ефективно. Саме перед масовими розстрілами в центрі столиці Янукович призначає на посаду голови КМДА "регіонала" Володимира Макеєнка. Це сталося за три дні до початку вбивств на Майдані. 22 січня 2014 року загинув Сергій Нігоян.
У січні-лютому події на Майдані розгорталися досить стрімко. Було очевидно, що центральна влада готує силовий сценарій. Макеєнко як очільник КМДА наказав закрити метро 18 лютого "у зв'язку з терористичною загрозою". Рух на всіх трьох гілках було припинено.

Поранені не хотіли їхати до лікарень, бо там на них могла чекати поліція. Їх намагалися рятувати, зокрема, і в Михайлівському соборі. Львів відправив за пораненими свої машини швидкої допомоги, щоб їх могли рятувати львівські медики й вони не боялися переслідувань. Це був прояв відповідального місцевого самоврядування.

Людей розстрілювали просто в центрі європейської столиці. Загинули кілька сотень майданівців, і станом на 2020 рік винних не знайдено та не притягнуто до відповідальності.

Фото – Сергій Долженко
Після втечі Януковича з країни в.о. президента Олександр Турчинов призначив головою КМДА "батьківщинівця" Володимира Бондаренка. Невідкладно оголосили вибори Київради та мера столиці. Кияни обрали міським головою Віталія Кличка, який був висуванцем УДАРу.

Уже за рік, у 2015-му, кияни пішли на чергові вибори, аби сформувати новий склад Київради. Так постмайданівське скликання стало найкоротшим в історії Київради за часів незалежної України. Проте на нових виборах Кличко балотувався вже від "Солідарності" Петра Порошенка, який призначив його головою КМДА.
Кличко та Банкова:
як і чому вдалося втримати статус-кво
Новий конфлікт мерії Києва з Банковою розпочався одразу ж після президентських виборів 2019 року та формування нового парламенту. "Слуги народу" обговорювали можливість дострокових виборів мера столиці й Київради.

Кабмін навіть погодив відставку Кличка як голови КМДА, а депутат від "Слуги народу" Олександр Ткаченко подав декларацію як кандидат на цю посаду. Під час своєї першої пресконференції Зеленський наголосив, що не бачить поки що іншої людини на цій посаді, окрім Ткаченка. Колишній мер столиці Косаківський, який сам нарікав колись на тиск Банкової, написав, що "одноосібному пануванню в Києві Кличка приходить безславний кінець".

Омельченко, чия фракція "Єдність" у Київраді була в негласній коаліції з фракцією БПП, теж почав на загал гостро критикувати мера Києва.
Кличко згодом публічно заявив, що команда Володимира Зеленського намагається підпорядкувати його двом людям – Олександрові Ткаченку та забудовнику Андрію Вавришу. Та, зрештою, минув майже рік, а Кличко досі залишається головою КМДА.

Віталій Кличко
Київський міський голова, обраний 2014 і 2015 року
"Мені здається, на Банковій реально оцінили ситуацію. Не можна отак нахрапом, спираючись на бажання одного чиновника ОП, нехтувати принципи демократії та місцевого самоврядування. Українці, і кияни зокрема, не дозволять так поводитися. Це були намагання особисто Богдана та його оточення переконати президента в тому, що в Києві все погано. Що можна столицю позбавити місцевого самоврядування, знищити обраного киянами мера (незалежно від прізвища), і мешканці столиці це "проковтнуть". Але так не сталося"
Проте після призначення новим очільником Офісу президента Андрія Єрмака ситуація змінилася. Мер зізнався, що призначив директора з благоустрою саме за рекомендацією Банкової.

Риторика Банкової теж змінилася на 180 градусів.

Андрій Єрмак
керівник Офісу Президента
"Віталій – людина зі світовою популярністю, якого знають у світі... Я думаю, що його ім'я, його популярність і його слава у світі можуть дуже багато принести Україні в цілому. Я вважаю, що ім'я братів Кличків може принести набагато більше для України. Знаю його спочатку як великого спортсмена, знаю, що це мер, якого обрали кияни, і я свою думку ніколи з цього приводу не міняв"
Міський голова Києва та Київрада, як свідчить історія, повинні не лише представляти інтереси киян, а й бути готовими захищати державність України.

Наразі лише у столиці очільник адміністрації міста призначається президентським указом. Решта обласних центрів має призначенців тільки в ОДА, але не в місті. За 30 років розбудови державності контроль місцевого самоврядування в Києві з боку Банкової не дав жодного позитивного результату, спотворював інститут представництва в місцевій владі та призводив до домовленостей, які завжди суперечили інтересам киян.

Хай кого кияни оберуть мером восени 2020 року, це має бути політик, котрий відчуває свою незалежність від Банкової та представлятиме інтереси містян, а не Секретаріату, Адміністрації чи Офісу президента.

Наразі до другого читання готують законопроєкт про столицю, яким центральна влада планує обмежити повноваження очільника Києва.
Матеріал підготувала
Ірина Федорів
Головна редакторка сайту ЧЕСНО
Made on
Tilda