Кравчук Леонід Макарович

Перший Президент України після здобуття незалежності. Був головою Верховної Ради України протягом 1990-1991 років. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань. Народний депутат України у 1990–1991 та 1994-2006.

У червні 2021 переніс операцію на серці, згодом потрапив до реанімації, був підключений до апарату ШВЛ. Реабілітацію проходив у Munich university clinic у Мюнхені (Німеччина), де і проживав остані роки свого життя. Помер 10 травня 2022 року в Мюнхені о 17:00 (за київським часом) на 89-му році життя після тривалої хвороби

У червня 2019-го підтримав Зеленського щодо розпуску Верховної Ради.

Під час президентських виборів 2019 року підтримав Юлію Тимошенко.

У січні 2014-го року дякував “Беркуту”, який стояв на Майдані Незалежності. Водночас не виправдовував і не схвалював "те, що вони розігнали студентів 30 листопада”. У серпні 2014-го в інтерв'ю розповідав, що в ніч побиття студентів був з Януковичем на полюванні, потім вони разом вечеряли і співали караоке. 

У 2006-му балотувався до ВР у списку Блок політичних партій "Опозиційний блок "Не так!". Партія не потрапила до парламенту.

У 2002-му балотувався за списком до Верховної Ради 4-го скликання: СДПУ (о). Не обрано.

У 1998-му балотувався за списком до Верховної Ради 3-го скликання від СДПУ (о). Був народним депутатом.

На довиборах у 1994-му обраний народним депутатом у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. 

У 1994-му під час других президентських виборів вийшов у другий тур, але програв Леоніду Кучмі. 

3 вересня 1993 підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. У жовтні 2015-го в інтерв’ю Кравчук пояснював, що Україна віддала ядерну зброю, бо не могла нею управляти. 

Протягом 1991–1994 років був Президентом України.

У серпні 1991 року балотується на посаду президента як безпартійний. Переміг в першому турі, отримавши понад 60% голосів.