Омельченко Олександр Олександрович

На виборах 2019 року до Верховної Ради України IX скликання невдало балотувався в Шевченківському районі столиці (округ №223) як представник партії “Єдність”. Під час виборчої кампанії Рух ЧЕСНО фіксував щодо нього факти гречкосійства: кандидат катав виборців на кораблику Дніпром, улаштовував “Ярмарок консервації”. Але передвиборча “гречка” йому не допомогла – він посів лише 5-те місце в окрузі, набравши менш ніж 7,5% голосів. Його виборчий фонд становив 650 тис. грн. Це були власні гроші кандидата.

До парламенту Омельченко висувався не вперше. 2014 року він подавав до ЦВК документи як представник Радикальної партії Олега Ляшка, а потім вирішив не балотуватися.

Отримати мандат народного депутата йому вдалося тільки 2007 року, коли обрали Верховну Раду VІ скликання. Тоді він ішов під номером 13 у списку “Нашої України – Народної самооборони”. У парламенті очолював Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

2004 року балотувався на посаду Президента України від партії “Єдність”.

2002-го безуспішно кандидувався до парламенту від блоку “Єдність”. На той час політик був міським головою Києва.

З 2015 року Омельченко – депутат Київської міської ради, очільник фракції “Єдність”, яка до Київради завела членів команди екснардепів Віктора Пилипишина й Олександра Супруненка.

Омельченко в Київраді є депутатом-прогульником. 2018 року він був відсутній під час голосування за проєкт рішення щодо збереження Поштової площі, де знайшли залишки вулиць часів Київської Русі. 2017 року політик не голосував за 71% питань, винесених на розгляд Київради. Навіть на тих засіданнях, де був присутній, він не голосував за 34% проєктів рішень, а через пропуски 38% засідань комісій потрапив до лав прогульників. Навіть коли його картка була вставлена у слот, у 34% випадків Омельченко того року не брав участі в голосуваннях. 2016-го його картки не було у слоті взагалі під час 60% голосувань, у 76% випадків політик не брав участі в голосуваннях. Омельченко прогуляв 35% засідань комісії. Це свідчить про системність такого явища, як прогульництво в депутатській роботі Омельченка.

За час роботи Київради було зафіксовано один-єдиний факт кнопкодавства, коли помічник Костянтина Ялового (“Єдність”) натиснув замість депутата Ігоря Кісільова (“Єдність”) на кнопку для голосування. Під час засідань комісії, яка розслідувала цей інцидент, Омельченко всіляко намагався вигородити колегу з фракції. 

У результаті моніторингу Рухом ЧЕСНО декларацій депутатів ексмер Києва опинився в ТОП-5 найбільших автовласників Київради.

Омельченко став учасником кількох ДТП. Перша резонансна ДТП, унаслідок якої загинув чоловік, трапилася 2009 року. Друга ДТП сталася наприкінці 2015 року. Тоді авто Омельченка збило жінку на переході, від отриманих травм вона померла. За рік трапилася ще одна ДТП – автівка Омельченка зіштовхнулася з фурою.

НАЗК звинуватило Омельченка в порушенні антикорупційного законодавства. У декларації за 2016 рік депутат Київради не зазначив два паркомісця та подаровану сину 3-кімнатну квартиру площею понад 170 м2.

За розміром фінансових активів 2015 року Омельченко посів у Київраді друге місце: його статки перевищили 43,5 млн грн. 

КМДА дозволила фірмі сина депутата Київради Омельченка забудувати 1,5 га землі відповідно до скасованого судом ДПТ. 

Омельченка двічі обирали мером Києва кияни й один раз – депутати.

З огляду на неухвалення Верховною Радою України окремого закону, який би врегулював порядок проведення виборів Київського міського голови та його повноваження, вибори міського голови Києва 29 березня 1998 року не проводилися. Рішенням Київської міської ради від 3 квітня 1998 року головою Київради було обрано Олександра Омельченка. Перед цим Леонід Кучма призначив його головою КМДА. За рік він балотувався вже як кандидат у депутати, і його обрала громада. Політик здобув 76% голосів виборців, а 2002-го – 83%. На виборах 2006 року Омельченко поступився Леоніду Черновецькому, набравши менш ніж 21%. Розрив становив понад 10%.

Кар’єру в місцевому самоврядуванні розпочав із самого початку незалежності України. Був заступником голови виконкому столичної мерії з 1990 до 1992 року.

Освіта: 1974 року закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “Виробництво будівельних виробів та конструкцій”, 1978-го – Київський інститут народного господарства за спеціальністю “Планування промисловості”; 1989 року здобув науковий ступінь кандидата технічних наук.