Омельченко Олександр Олександрович

Очільник КМДА (1996 - 2006). Міський голова Києва (1999 - 2006). Народний депутат Верховної Ради 6 скликання.

У вересні 2020 року Омельченка було обрано кандидатом на посаду мера Києва від політсили “Єдність”. 

На виборах 2019 року до Верховної Ради України IX скликання невдало балотувався в Шевченківському районі столиці (округ №223) як представник партії “Єдність”. Під час виборчої кампанії Рух ЧЕСНО фіксував прояви гречкосійства: кандидат катав виборців на кораблику Дніпром. Омельченко посів 5-те місце в окрузі, набравши менш ніж 7,5% голосів. Його виборчий фонд становив 650 тис. грн. Це були власні гроші кандидата.

У результаті моніторингу Рухом ЧЕСНО декларацій депутатів у 2018 році ексмер Києва опинився в ТОП-5 найбільших автовласників Київради.

Омельченко в Київраді є депутатом-прогульником. 2018 року він був відсутній під час голосування за проєкт рішення щодо збереження Поштової площі, де знайшли залишки вулиць часів Київської Русі. 2017 року політик не голосував за 71% питань, винесених на розгляд Київради. Навіть на тих засіданнях, де був присутній, він не голосував за 34% проєктів рішень, а через пропуски 38% засідань комісій потрапив до лав прогульників. Навіть коли його картка була вставлена у слот, у 34% випадків Омельченко того року не брав участі в голосуваннях. 2016-го його картки не було у слоті взагалі під час 60% голосувань, у 76% випадків політик не брав участі в голосуваннях. Омельченко прогуляв 35% засідань комісії. 

НАЗК звинуватило Омельченка в порушенні антикорупційного законодавства. У декларації за 2016 рік депутат Київради не зазначив два паркомісця та подаровану сину 3-кімнатну квартиру площею понад 170 м2.

За розміром фінансових активів 2015 року Омельченко посів у Київраді друге місце: його статки перевищили 43,5 млн грн. 

З 2015 року Омельченко – депутат Київської міської ради, очільник фракції “Єдність”, яка до Київради завела членів команди екснардепів Віктора Пилипишина й Олександра Супруненка.

На парламентських виборах 2014 року Омельченко подавав до ЦВК документи як представник РЛП, а потім вирішив не балотуватися.

У 2007 році був обраний нардепом до Верховної Ради 6 скликання. Тоді він ішов під номером 13 у списку “Нашої України – Народної самооборони”. У парламенті очолював Комітет з питань державного будівництва та місцевого самоврядування.

На президентських виборах 2004 року безрезультатно балотувався на посаду Президента України від партії “Єдність”.

У 2002 році безуспішно кандидувався до парламенту від блоку “Єдність”. На той час політик був міським головою Києва.

Впродовж 1999 - 2006 років був міським головою Києва. Омельченка двічі обирали мером Києва кияни й один раз – депутати. З огляду на неухвалення Верховною Радою України окремого закону, який би врегулював порядок проведення виборів Київського міського голови та його повноваження, вибори міського голови Києва 29 березня 1998 року не проводилися. Рішенням Київської міської ради від 3 квітня 1998 року головою Київради було обрано Олександра Омельченка. Перед цим Леонід Кучма призначив його головою КМДА. За рік він балотувався вже як кандидат у депутати, і його обрала громада. Політик здобув 76% голосів виборців, а 2002-го – 83%. На виборах 2006 року Омельченко поступився Леоніду Черновецькому, набравши менш ніж 21%. 

Омельченко був очільником КМДА з 1996 по 2006 роки. 

У 1994 - 1996 роках був заступником та першим заступником голови Київської міськдержадміністрації.

Кар’єру в місцевому самоврядуванні розпочав із самого початку незалежності України. Був заступником голови виконкому столичної мерії з 1990 до 1992 року.

Омельченко став учасником кількох ДТП. Перша резонансна ДТП, унаслідок якої загинув чоловік, трапилася 2009 року. Друга ДТП сталася наприкінці 2015 року. Тоді авто Омельченка збило жінку на переході, від отриманих травм вона померла. За рік трапилася ще одна ДТП – автівка Омельченка зіштовхнулася з фурою.

КМДА дозволила фірмі сина депутата Київради Омельченка забудувати 1,5 га землі відповідно до скасованого судом ДПТ. 

У 1974 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за спеціальністю “виробництво будівельних виробів та конструкцій”, 1978-го – Київський інститут народного господарства за спеціальністю “планування промисловості”. У 1989 році здобув науковий ступінь кандидата технічних наук.