Шуфричіада. Хроніки боротьби за усунення представника екс-ОПЗЖ з головування у комітеті з питань свободи слова

Питання навіть не в тому, чому його не зняли з посади ще 24 лютого 2022 року. Такий політик взагалі не мав би очолювати комітет з питань свободи слова, який віддається, як правило, опозиції. Але монобільшість “слуг народу” проросійську партію ОПЗЖ у 2019 році сприймала як опозицію.

Після повномасштабного вторгнення Шуфрич не просто залишився на посаді. Він став найбільшим балакуном з-поміж нардепів екс-ОПЗЖ.

У 2022 році Рух ЧЕСНО ініціював публічне звернення до Верховної Ради з вимогою зняти Шуфрича з керівної посади в комітеті. Цю вимогу підтримали “Детектор медіа”, ZMINA, DeJURE та низка інших громадських організацій.

У лютому 2023 року віцеспікер Олександр Корнієнко заявив парламенту, що “Нестор Іванович” має сам піти з посади голови комітету. Тобто мова йшла про добровільне написання заяви. І Шуфрича один із представників парламентської президії називав дуже ввічливо — на ім’я та по-батькові.

“Серед опозиції є багато охочих очолити комітет”, — зазначив Корнієнко в етері марафону “Єдині новини”. І в цих його словах “прекрасно” все.

Але проросійський політик незадовго до цієї заяви Корнієнка дав чітко зрозуміти: він не піде з посади голови комітету і складати мандат не збирається. 

Заяву Корнієнка щодо Шуфрича Рух ЧЕСНО обговорював не раз, зокрема під час етерів у програмі “ЧЕСНО про парламент” на “Радіо НВ”, і наголошував на тому, що зняття Шуфрича з керівної посади в комітеті — це відповідальність Верховної Ради. Для цього достатньо просто зареєструвати постанову і підтримати її.

 У липні, до 500 днів з початку повномасштабного вторгнення, народна депутатка Мар’яна Безугла повідомила на своїй сторінці у Facebook, що реєструє проєкт постанови:

“Проєкт постанови щодо відкликання Шуфрича з посади голови Комітету з питань свободи слова. На реєстрації та буде опубліковано на сайті парламенту в понеділок. Моя команда зробила ціле OSINT-дослідження щодо цього чортяки. Раджу ознайомитися з нелегким проросійським і, що цікаво, проугорським шляхом Нестора в тексті пояснювальної записки до постанови. Запрошую колег до підписання…” 

Через кілька днів після цієї заяви представники ЄС теж зареєстрували свій проєкт постанови. Про це повідомила народна депутатка Ірина Геращенко.

Але з липня це питання не потрапляло до порядку денного.

У серпні цього року віцеспікер Олександр Корнієнко наголосив, що питання зняття Шуфрича з посади має вносити в порядок денний або голова фракції “Слуги народу” Давид Арахамія, або його заступник Андрій Мотовиловець. Тому адвокація громадського сектору була спрямована саме на Арахамію.

Спершу нардепи називали днем усунення Шуфрича 24 серпня. Тобто країна мала б позбутися його в комітеті свободи слова символічно — у День відновлення незалежності України. Але цього не сталося. Далі джерела назвали орієнтовною датою вересень.

 У вересні у Шуфрича відбулися обшуки. Після оприлюднення фотографій з будинку проросійського політика соцмережі вибухнули мемами.

Шуфричу таки вручили підозру у держзраді. Печерський районний суд міста Києва відправив його в СІЗО без можливості внесення застави. Це сталося 15 вересня.

І ось через чотири дні, 19 вересня, з’явився довгоочікуваний проєкт постанови, який одразу ж внесли у порядок денний. Ініціаторами виступило керівництво ВРУ — Руслан Стефанчук, Олександр Корнієнко та Олена Кондратюк. 

Таким чином, заяви про те, що питання мав ініціювати голова фракції, не відповідали дійсності. Насправді постанову міг внести і спікер, і віцеспікери. Просто не було політичної волі.

Постанову підтримали 258 нардепів. Із них 184 — “слуги народу”. Депутатська група “Відновлення України”, яка складається з уламків ОПЗЖ, дала лише два голоси, а ПЗЖМ не дала жодного.

Шуфрич — не єдиний представник екс-ОПЗЖ, призначений на керівну посаду. Наразі у низці комітетів на ключових позиціях залишаються його колеги. Зокрема, секретарем Комітету з питань організації державної влади та місцевого самоврядування є Дмитро Ісаєнко.

І парламент просто зобов’язаний вирішити ці кадрові питання, оскільки саме Верховна Рада обирала цих політиків на керівні посади.

Ірина Федорів для "Главкома"