Роман Лозинський: "Нам потрібні ветерани на різних рівнях влади й місцевого самоврядування"

***

“Якщо зараз у 2026-му році ми не знайдемо формули, як мінімізувати ризики люстрації, то можемо побачити рано чи пізно те, що відчули і побачили як країна в 2019-му році”

— Де, на ваш погляд, межа між національним інтересом у політичній люстрації і тим, що скажуть партнери? 

— Це дуже болюче питання, тому що 2019 рік — парламентські вибори, і друге місце на них отримує ОПЗЖ. Після 2014 року це вже п’ятий рік війни — окупований Донецьк, Луганськ, частина Донеччини, частина Луганщини і Крим. В той самий час Медведчук, Кива, Бойко, Шуфрич, Рабінович. Ця вся зграя “руского міра”, уламки “Партії регіонів”, всі, хто допомогли Росії цю війну почати, вести і зрештою довести до 2022-го року, здобувають друге місце в українському парламенті — більше як пів сотні народних депутатів (фракція ОПЗЖ на початку скликання становила 44 нардепи, — ред.), більше ніж 10%, плюс мажоритарники подолучалися, величезна кількість абсолютно проросійських парламентарів. 

Що це означає? Якщо нам здається, що це неможливо — воно можливо. Це наслідок того, що ми як країна не могли ці механізми вибудувати. А будь-яке наше законодавство щодо люстрації загалом, яке в країнах Вишеградської четвірки (Польщі, Угорщині, Чехії, Словаччині), можливо, ще в деяких країнах Східної Європи люстрація відбулася на зламі совок / незалежність. Це були 90-ті роки. Ми цього не зробили.

Моя викладачка “Основ демократії” викладала до 91-го року. “Основи комунізму”. Я не жартую. Червоні директори стали народними депутатами першого скликання. Звісно, там був і “Рух”, там були абсолютно проукраїнські депутати, але в перші роки це була така тверда меншість на фоні комуністів.

Якщо зараз у 2026-му році ми не знайдемо формули, як мінімізувати ризики люстрації, то можемо побачити рано чи пізно те, що відчули і побачили як країна в 2019-му році, коли на виборах будуть голосувати за тих, хто, можливо, не катував на камеру, але пальцем показував, хто з проукраїнськими настроями залишився в Херсоні, Мелітополі чи в Попасній.

Зараз це дуже важка дискусія саме через позицію міжнародних партнерів, люстрація має бути індивідуальна. Ми не можемо написати, що всі керівники органів партій, яких заборонив суд, позбавлені права кандидувати найближчі 10 років. Отак би було ефективно. 

— У нас є ще додаткова проблема, що не всі є членами цих партій. 

— Членство в партії ми не можемо відслідкувати, бо немає реєстрів членів партії, це неможливо визначити юридично ніяк. Але, наприклад, у нас суд заборонив вичерпний перелік партій. Їх не просто заборонили, бо вони погано себе поводили, там є преамбула, чому. І співпраця з країною-агресором була дуже довго аргументована. Там Опоблок, ОПЗЖ, Партія регіонів, КПУ, шарії, вітренківці. 

З іншого боку, в нас є громадяни, які очолювали чи були в керівництві районних чи обласних осередків цих політичних сил. Що це означає? Що вони були в реєстрі Мін’юсту, що вони юридично визначені. Це десятки тисяч громадян України, які свідомо погодилися стати керівниками тих політичних сил, які, згідно з рішенням суду, допомагали Російській Федерації.

Що нам забороняє написати в законодавстві, що ця когорта не має права кандидувати? Міжнародне право і його інтерпретація нашими міжнародними партнерами. Стандарти обмеження будь-яких прав — це дуже чутливе питання для наших партнерів. Ми розуміємо, що якщо дотиснемо таке рішення, то наші вибори потенційно можуть бути невизнані, або визнані недемократичними. І це матиме наслідки. Це не просто хтось напише статтю, зачитає і покладе в шухляду. Це матиме великі наслідки. 

Тому ми зараз боремося за найбільш дієві механізми з тих обмежених. Наприклад, чому в бюлетені ми не можемо це написати? От є кандидат, який очолював осередок політичної сили, заборонену судом ОПЗЖ. 

Я не маю будь-яких ілюзій, що всі громадяни України прочитають біографію всіх кандидатів, програму, команду і тільки тоді прийматимуть рішення на виборах. Дуже часто це емоційні рішення. 

Але якщо буде прізвище і буде також написано, що працював у таких-то структурах під час окупації або в цих політичних силах був у керівних органах… Чи може це вплинути на волевиявлення громадян і зробити не юридичну, а фактичну люстрацію? Точно може. 

В нас, наприклад, це обговорення зараз суперболісне, великий спротив. Кажуть, що буде нечитабельний бюлетень, що буде важко адмініструвати і що можуть негарно оцінити.

Але якщо ми не напишемо цього в бюлетені, а тільки це буде висіти десь на сайті, тоді в нас будуть обрані нові Нелі Штепи, і я дуже боюсь, що ми побачимо нову Партію регіонів з 18 назвою і адептами. Вже не Медведчук, якого ми обміняли, не Кива, якого наші спецслужби прикопали в земельці під Москвою, а їхні помічники, радники, адепти, нові прізвища, які нам ні про що не скажуть, але які в реальному житті будуть такими самими.

“Для ветеранів, які готові були пожертвувати життям, здоров’ям, мають бути створені умови після служби та участі в бойових діях, для реінтеграції в суспільство, зокрема в політиці”

— Ви серед іншого співголова підгрупи, яка напрацьовує законодавчу базу для повоєнних виборів. Які наразі є найбільші проблеми для голосування та балотування військовослужбовців? 

— Як ветерану мені здається, що ветеранські партії — це не те, що нам суперпотрібно в такому вигляді. Нам потрібні ветерани на різних рівнях влади й місцевого самоврядування. Але це як центр для ветеранів у громаді, який на краю побудували, і хай там ветерани тусуються. А тут будуть хто — громадяни, жителі, мешканці?

Ветерани в силу кількості стали повсюдними в нашій країні в усіх сферах. У нас ветерани зараз запускають мілтек-компанії, в IT, медицині, освіті і в політиці є і будуть значно більше.

Це нормально, коли вони будуть представлені в різних політичних силах, які будуть плекати і пропагувати відповідні цінності. А не оце буде партія військових, а це партія волонтерів, медиків… Інакше буде перекос в одну чи в другу сторону. 

Я переконаний, що для ветеранів, які готові були пожертвувати життям, здоров’ям, часом власного життя без рідних, цивільної зайнятості, мають бути створені умови після служби та участі в бойових діях, для реінтеграції в суспільство, зокрема в політиці. Освіта, підготовка, плюралізм — будь ласка, кандидуйте. 

Підгрупа, яку я очолюю, має дати відповідь на питання, якщо військовослужбовець хоче стати кандидатом у президенти або в народні депутати, але залишається на службі, як написати заяву про кандидування — якщо ти в частині або десь виконуєш завдання за її межами. Вибори — це не один день. 60–90 днів — це виборчий процес, 2–3 місяці. Потрібно подати документи, провести агітацію, фандрайзинг та інше.

Починаючи від таких технічних питань, закінчуючи тим, як мінімізувати будь-які зловживання і недовіру до голосування на лінії розмежування. А якщо ти будеш виконувати завдання на спостережному пункті ВОП, РОП (взводний опорний пункт і ротний опорний пункт — ред.) у день виборів — як створити умови, щоб військовослужбовець хоча б міг проголосувати? 

Кандидувати — це окрема історія. Як зробити так, щоб в розбомблених і замінованих населених пунктах, де будуть військові, вони змогли проголосувати? Спецдільниці — супер, але спецдільниці — це можливість, але й ризик. Як там провести спостереження, контроль? Дати допуск різним кандидатам? 

А виборчі комісії будуть з військових чи з цивільних? Якщо з цивільних, а це спецдільниця на території умовної польової військової частини — там техніка, майно. Як зробити так, щоб потім хтось під прикриттям спостерігача не збирав розвідні дані для ворога про ці об’єкти? 

Це великий пул питань. 

У нас 400 партій по 450 людей у списку. Було обговорення так званого політичного туризму. Тобто, щоб були мінімізовані такі речі. Вони будуть невеликі, бо ми говоримо про найбільш гідну частину нашого суспільства. Але є безліч питань. 

Інклюзія. Переважна більшість звичайних виборчих дільниць, де будуть голосувати військові — це сільські клуби, школи, садки, актові зали, які знаходяться на другому поверсі. Спортивні зали — це дуже часто напівпідвальні приміщення. А в нас близько 600 тисяч українців набули інвалідність з 2022 року. Розумію, дехто скаже, що частина з них — фейково, щоб уникнути мобілізації. Я не виключаю, що і такі недоброчесні приклади були, але в нас тільки там за один квартал 2025 року десятки тисяч протезів. А за чотири роки повномасштабки, за 12 років війни? 

Наскільки легко на колісному кріслі буде взяти участь у виборах, проголосувати на другому поверсі в актовому залі, де немає ніякої інфраструктури? 

Чи може бути рішенням відкріпні талони і скриньки за адресою? Точно може бути, але чи у всіх випадках — не знаю. Якщо ми будуємо країну, яка шанує, яка вдячна, то треба зробити все, щоб інфраструктура для ветеранів, для людей з інвалідністю, з числа ветеранів, була максимально сприятлива, щоб банально прийти і проголосувати.

Величезний комплекс питань, завдання одне — дати можливість обиратися і бути обраним тим, хто таке бажання матиме.

— Ви один із керівників підгрупи, як ви реагуєте, коли виходять подібні матеріали, як на Financial Times? Можливо, до вас зверталися по коментарі іноземні журналісти? Як ви це коментуєте?

— Галюцинації — це, на жаль, один із наслідків нелегкого життя в країні, де йде війна. В декого ці галюцинації є, і хтось пробує якісь конструкції будувати: ми тут припинимо, треба просто перестати стріляти — і тоді проведемо вибори. Ці заголовки одурманюють, манять. Але нехай вони не обманюють і не створюють ілюзію, наче все: якщо ми готуємося до виборів, то нащо мені готуватися до мобілізації, до нового збору і організувати підтримку тому чи іншому підрозділу? Якщо скоро вибори, то я не хочу бути останнім, хто загине в цій війні. Для чого мені йти на виконання цього бойового розпорядження — може, під час нього вже все, перемир’я?

Я переконаний, що ми повинні зараз працювати над повоєнними виборами, чим ми і займаємося. Вибори коли-небудь будуть, ми демократична країна, на відміну від сусідів. Питання, які я окреслив, тільки в частині прав військовослужбовців, а в нас ще є 6 млн українців, які живуть в окупації. Як з їхнім правом? У нас 6,5 млн українців за кордоном, 4,5 млн українців ВПО — це все категорії громадян, які в контексті виборів розглядаються як Державний реєстр виборців. Чи досі в Бахмуті, який росіяни зруйнували повністю і окупували, 55 тис. людей у реєстрі виборців? 

Величезний спектр питань. Чи треба говорити про них зараз, чи дочекаємося перемоги і тоді? Я переконаний, що зараз. Але сигнал суспільства має бути єдиний. І ми про це говоримо з керівництвом парламенту: єдиний варіант розв’язку — повоєнні вибори. Є консенсус у різних діалогах про те, що не раніше як за 6 місяців після завершення воєнного стану. Не припинення, зупинки, паузи чи замороження. Закінчується війна — 6 місяців, повоєнні вибори, тоді ми працюємо над ними.

Я не вірю ні в реалістичність проведення таких виборів, ні, на превеликий жаль, в те, що нам вдасться зараз і з військової точки зору, і з політичної точки зору, в в переговорному процесі досягти рішень, щоб говорити на початку березня про травень. Для того вибори би мали бути оголошені ще в лютому чи навіть у січні. 

***

“Нашого так багато, і воно таке круте. І просто інколи треба трошки розкопати, бути такими археологами”

— Яку ви музику слухаєте? 

— Відкрию Spotify. У мене завжди “Бумбокс” в плейлисті на різних етапах життя, зараз альбом “Ребелія” від “МУР”. Я був на їхньому виступі, там дуже потужні треки про частину незалежності, а раніше про “Розстріляне відродження”. Є “Карна” під пробіжки. “Тартак” присутній. 

З англомовного дуже велика солянка, не будемо згадувати про юні роки під “Рамштайн”. 

— Яку книгу порадите нашим підписникам? 

— Я багато останній період цікавився історичною та воєнно-історичною літературою і контентом, зараз хотілося зовсім чогось нового, просто абстрагуватися. І натрапив на книгу Макса Кідрука “Колонія” — це український автор, український контекст, у тому числі, де згадується війна. Це щось фантастичне і дуже захоплююче. 

І Ілларіон Павлюк, моя дружина минулого року читала нон-стоп “Я бачу, вас цікавить пітьма”. Я не міг зрозуміти, чому вона не лягає спати, а читає-читає нон-стоп цю книгу. Зараз у нас народився син, 4 місяці, часто зайняті руки, бо треба щось носити, робити. Тому аудіокниги зараз рятують мій читацький потенціал, і я прослухав аудіокнигу Ілларіона Павлюка. Я не міг відірватися. 

І історія мене не оминула, а видавництво “Локальна історія” я супершаную. Я фанат, підписаний на журнали, там супер’якісний історичний контент. У них є видавництво, книги, дуже гарний підбір, асортимент. І книга “Культурна колонізація. Cтрах, приниження та опір України в радянській імперії” Радомира Мокрика. Теж аудіокнигу прослухав на Абуці (АБУК — аудіокнигарня, — ред.). Ми з вами говорили про важливість наших наративів, символічного простору. Там просто беруть і описують, як відбувалась колонізація. Конкретними прикладами, іменами, цитатами. І це дуже сильно надихає далі очищувати нашу країну від всього російського, тому що воно не наше.

Воно спотворене, вкрадене, обмануте, але не наше. А нашого так багато, і воно таке круте. І просто інколи треба трошки розкопати, бути такими археологами. 

— Який фільм порадите подивитись?

— Я би мав сказати щось таке надихаюче і дуже таке поважне, але насправді останнє, що я подивився, це був п’ятий сезон Stranger Things. Дуже важливо мати різний спектр у своєму житті, зокрема контенту, який дозволить тобі десь відключитись, переключитися від всього серйозного та важливого.