Без права на захист? Як Україна живе з мільйонами стволів і без закону про зброю

Законодавчий вакуум

Законодавчо врегулювати обіг зброї в Україні народні депутати намагалися неодноразово. Вже на початку роботи цього скликання парламенту нардепи-"слуги" Ігор Фріс й Олександр Матусевич одним із перших зареєстрували проєкт закону про зброю. Але після розгляду ініціативи Комітет Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності повернув її на доопрацювання.

Вже 2020 року кілька десятків нардепів на чолі зі вже згаданим Фрісом подали проєкт закону про обіг цивільної вогнепальної зброї та бойових припасів до неї. Ініціатива серед іншого пропонувала створити Єдиний реєстр зброї (ЄРЗ), який підпорядковувався б Міністерству внутрішніх справ, чіткі протипоказання за станом здоров’я й умови отримання дозволу.

Альтернативний до нього законопроєкт, який ініціював нардеп від партії “Голос” Андрій Шараськін, був майже тотожним, що було зазначено в пояснювальній записці. Однак обидва законопроєкти були відхилені та зняті з розгляду за пропозицією профільного комітету Верховної Ради.

Згодом у 2021 році той же Ігор Фріс спільно з одіозним Максимом Бужанським та ще кількома “слугами” зареєстрували новий законопроєкт, який пройшов перше читання, а з грудня 2023 року перебуває на розгляді перед другим читанням. 

Головна мета законопроєкту — врегулювання питання короткоствольної зброї на законодавчому рівні (зараз воно унормоване лише підзаконними актами), а також визначення пов’язаних відносин і закріплення основних прав та обов’язків власників.

Загалом цей законопроєкт пропонує: категоризацію зброї (на категорії А–Е); держреєстр МВС; використання її для самозахисту; відповідальність за застосування; зони без зброї; ліцензування тирів, стрільбищ, курсів; дозвіл на володіння з 30 років; купівлю — через 5 років після завершення воєнного стану.

Водночас в Асоціації власників зброї України законопроєкт оцінюють вкрай негативно.

“Цей законопроєкт, який фактично є третьою чи навіть четвертою редакцією законопроєкта, який подавала Асоціація (№1222 — ред. автора). Він не відповідає, не регулює, а навпаки відтерміновує це питання”, — каже голова асоціації Георгій Учайкін.

Натомість народний депутат від “Слуги народу” Роман Грищук реальною причиною зупинки розгляду цієї теми назвав Міністерство внутрішніх справ:

“Я його підтримував у першому читанні. Потім він довго доопрацьовувався і, наскільки я розумію, він зараз на стопі в правоохоронному комітеті. Крім того, я думаю, основною тут є позиція Міністерства внутрішніх справ”.

Водночас, аби розуміти кількість цивільних українців, які мають дозвіл на зберігання та носіння вогнепальної зброї, ми звернулись із запитом до Національної поліції України. Проте керівник Управління контролю за обігом зброї Нацполу В'ячеслав Савченко відмовив у наданні інформації, бо вона службова та має обмежений доступ.

Дозвіл отримати можна, але… 

В Україні громадяни можуть отримати дозвіл на різні види зброї — від гладкоствольної до нарізної великого калібру. Якщо говорити про найпопулярніші категорії для цивільних у 2026 році, то згідно із інструкцією щодо предметів, які вносяться в ЄРЗ та контролюються поліцією, система надає такий перелік: мисливська вогнепальна (гладкоствольна й нарізна), пневматична (за визначеними параметрами), холодна, охолощена та нейтралізована зброя, а також газові пістолети (револьвери). 

Водночас протягом останніх років неодноразово виникало й питання легалізації короткоствольної вогнепальної зброї для самозахисту. Дискусії про необхідність отримання дозволів на зброю посилилися після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, коли безпека громадян набула особливого значення.

Після квітневого теракту в столиці міністр внутрішніх справ Ігор Клименко також заявив про право українців на збройний захист: 

“Вважаю, що люди мають отримати право на збройний самозахист. Особливо після досвіду, коли на початку повномасштабного вторгнення цивільні люди отримували зброю для національного спротиву”.

Наразі в Україні діє один із найсуворіших у Європі режимів обігу цивільної зброї, а право на її придбання мають лише визначені категорії громадян. Стандартний дозвіл дійсний протягом трьох років. Натомість дозволи, отримані за спрощеною процедурою під час воєнного стану, чинні лише до його завершення.

Такі обмеження ґрунтуються на побоюванні щодо застосування зброї для вчинення злочинів. За оцінкою дослідницької організації Small Arms Survey, в Україні налічують від трьох до п’яти мільйонів одиниць незареєстрованої вогнепальної зброї. Саме її переважно використовують під час вчинення злочинів.

Керівник Асоціації власників зброї України каже, що офіційно в Україні щороку купують пів мільйона одиниць зброї.

При цьому досвід інших пострадянських країн засвідчує, що офіційно зареєстрована цивільна зброя використовується при вчиненні умисних злочинів менш ніж у 0,001% випадків від загальної кількості злочинів.

Статистика та результати реєстру

Правоохоронці регулярно звітують про оновлення ЄРЗ, який запустили в червні 2023 року. До лютого 2024-го  в реєстр надійшло 435 тисяч заявок, з яких 93% було схвалено. 

У 2025 році кількість цифрових дозволів на зброю в “Дії” сягнула 550 тисяч, продемонструвавши майже 30% річний приріст. Основним драйвером став запит на самооборону: містяни віддають перевагу травматичній зброї, а жителі сіл — мисливській. До кінця 2026 року прогнозована кількість легальних одиниць зброї може сягнути мільйона, що наближає Україну до швейцарської моделі культури володіння зброєю.

Водночас станом на березень задекларовано та виведено з незаконного обігу 18 743 одиниці зброї, що має свої плюси й мінуси. Представники МВС наголошують, що реєстр дозволяє автоматизувати процеси ліцензування, обліку та контролю за обігом зброї. Це знижує корупційні ризики та підвищує ефективність роботи правоохоронних органів у розслідуванні злочинів, скоєних зі зброєю. Це ще й зручно, бо громадяни можуть подавати заявки на отримання дозволів через "Єдине вікно громадянина" або спеціалізовані магазини, а також одержувати електронні дозволи в "Дії".

А головним мінусом такої стрімкої мілітаризації є критичний розрив між кількістю виданих дозволів та рівнем реальної культури володіння зброєю, що підвищує ризик летальних побутових конфліктів. 

Декларування зброї

Під час воєнного стану питання дозволу на носіння зброї цивільним особам складне, адже необхідно зважати як на потреби самозахисту громадян, так і на ризики, пов'язані з поширенням зброї серед населення.

З 7 березня 2022 року в Україні діє Закон №2114-ІХ “Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України”, який регулював порядок декларування знайденої або отриманої вогнепальної зброї. Протягом першого року чинності закону громадяни задекларували понад 15 тисяч одиниць вогнепальної зброї та близько 7,7 мільйона боєприпасів.

Законодавство передбачає звільнення від кримінальної відповідальності та право на легальне зберігання такої зброї до моменту припинення або скасування воєнного стану. Особливістю української моделі є впровадження процедури декларування безпосередньо в період активних бойових дій, що є унікальним міжнародним досвідом.

З одного боку, в умовах військового конфлікту громадяни можуть відчувати необхідність мати при собі зброю для захисту свого життя та майна. Це може бути виправдано, особливо на територіях активних бойових дій чи підвищеної загрози. 

З іншого боку, неконтрольоване поширення зброї серед цивільного населення містить значні ризики. Це може призвести до ескалації насильства, збільшення кількості нещасних випадків, крадіжок зброї та її потрапляння до рук злочинців. Також існує загроза неправильного використання зброї людьми без належної підготовки.

Закордонний досвід

Директива Європейського Союзу 2021/555 (оновлена зброярська директива) встановлює рамки обігу цивільної зброї: категорії A, B, C, D; вимоги до зберігання; маркування та контроль за транскордонним переміщенням. Це — загальноєвропейський рівень регулювання. А конкретні правила — хто та як може носити зброю — залишаються в компетенції національних урядів. Відтак  країни Європи мають різні моделі регулювання. 

Наприклад, Чехію вважають однією з найбільш “збройових” країн ЄС. Тут діє система ліцензій: громадяни після складання іспитів можуть отримати дозвіл на носіння короткоствольної зброї для самозахисту. На початок 2023 року в країні було офіційно зареєстровано понад мільйон одиниць цивільної зброї, власниками якої є близько 300 тисяч людей. При цьому статистика показує низький рівень злочинності із застосуванням легальної зброї, що часто використовується прихильниками легалізації як аргумент за.

Естонія та Латвія також дозволяють цивільне володіння короткоствольною зброєю, але з чіткою системою контролю: потрібно пройти медичне обстеження, психіатричну перевірку, а також курси з безпеки. В Латвії, наприклад, носіння зброї можливе лише після двох років володіння мисливською чи спортивною одиницею. Така модель покликана знизити ризики випадкового чи необережного використання.

Натомість Велика Британія займає протилежну позицію: після трагедії в Данблейні 1996 року короткоствольна зброя фактично повністю заборонена для цивільних. Це показує інший підхід — максимально жорсткі обмеження, навіть попри дискусії про право на самозахист.

Позиції щодо законопроєкту

Чинний законопроєкт про обіг цивільної зброї, на переконання Богдана Петренка пресофіцера 48-ї окремої артилерійської бригади, має низку недоліків. Зокрема, на його думку, він містить корупційні ризики й обмеження на носіння зброї. Водночас військовослужбовець припускає, що ця тема може бути непопулярна серед виборців, тому Верховна Рада відкладає ухвалення рішення.

Натомість в Українській асоціації власників зброї наголошують, що підтримують саму ідею законопроєкту, але вимагають докорінних змін:

“Зброя, яка зберігається вдома, нічим не допоможе на вулиці. Рівень злочинності — високий, ринок чорної зброї квітне, немає проблем із пропозицією, є штучно створений попит. Люди, які мають контролювати цей процес, отримують від цього зиск. Громадяни, відчуваючи небезпеку й не довіряючи охороні, йдуть на чорний ринок, а бізнесмени — в захваті”.

Після теракту в Києві думки щодо вогнепальної зброї розділилися ще більше. Наприклад, голова підкомітету з питань безпеки у кіберпросторі від “Слуги народу” Олександр Федієнко переконаний, що “цей парламент, на жаль, не прийме такий закон”. 

“У кожного своя фобія! Хтось реально вірить у дурню, що громадяни перестріляють один одного, хтось вважає, що це загроза і небезпека для держави та державних посадових осіб. Відверто кажучи, цих фобій я наслухався дуже багато.

Але констатую, що безпечніше я себе почуваю у місті Краматорську, наприклад, ніж у місті Києві. Мені досить часто наводять Ізраїль як приклад того, як треба воювати. Вибачте, але чомусь ніхто не пише, скільки людей зі зброєю там на вулицях”, — зазначає Федієнко.

Натомість колишній начальник штабу 12-ї бригади Національної гвардії України “Азов” Богдан Кротевич вважає, що в “таких умовах питання зброї неминуче виходить за межі “можна чи не можна” і переходить у площину ролі громадянина в системі безпеки незалежної держави”. 

“Фактично держава вже продемонструвала, що в критичний момент вона готова покладатися на озброєних громадян... а питання короткоствольної зброї, особливо в контексті самозахисту, фактично не просувається. Громадянин знову розглядається радше як об’єкт захисту, а не як його учасник. Тут і виникає розрив”, — зауважує Кротевич.

У свою чергу голова Комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки Олександр Завітневич підтримує ідею легалізації вогнепальної зброї, але наголошує на необхідності розроблення ефективної дозвільної системи, щоб забезпечити контроль і безпеку.

Один із співавторів законопроєкту про зброю та член правоохоронного комітету Максим Бужанський має протилежну думку.

Схоже, дискусія щодо легалізації носіння короткоствольної зброї в Україні триватиме. Позиції полярні: одні вважають, що це посилить безпеку громадян, інші побоюються можливого зростання насильства та зловживань. 

Проте нові схованки зі зброєю та мільйони незареєстрованих стволів на руках доводять: ринок себе сам уже легалізував. Питання лише в тому, чи визнає держава право громадянина бути захищеним не лише в теорії, а й із законним пістолетом у кобурі.