Щупальця Кремля. Як Росія втручається у вибори сусідніх країн і до чого готуватися Україні

Бідність політичного вибору

Може здатися, що виборці у Вірменії мали з кого обирати. У червні 2026 року на виборах до парламенту змагалися владний “Громадянський договір”, кілька опозиційних блоків і партій. Проте до парламенту пройшли три сили, кожна з яких є проєктом одного прізвища.

“Громадянський договір” — це партія прем’єра Нікола Пашиняна. “Сильна Вірменія” — блок, що виник навколо російсько-вірменського мільярдера Самвела Карапетяна, якого влітку 2025 року заарештували за “публічні заклики до захоплення влади”. Блок “Айастан” — це проєкт експрезидента Роберта Кочаряна, який керував країною до 2008 року.

За офіційними результатами ЦВК, “Громадянський договір” отримав 49,7% голосів, “Сильна Вірменія” — 23,3%, “Айастан” — 9,9%. Пашинян зберіг більшість — 64 мандати зі 105, — проте конституційну більшість у дві третини не здобув.

Рух ЧЕСНО разом з аналітичною компанією Spectra Data проаналізував понад 425 тисяч повідомлень із майже 200 вірменських Telegram-каналів за пів року перед виборами. 

Значна частина “громадської думки” була неорганічною. Кожне сьоме повідомлення виявилося дослівною копією, опублікованою одночасно на кількох каналах — часто з різницею в лічені хвилини.

Мова виявилася тісно повʼязаною з тематикою дописів. Майже завжди російською писали про міжнародну політику, війну в Україні, “загрозу Заходу” та вигоди від дружби з Москвою. Натомість прямі атаки на Пашиняна публікувалися переважно вірменською. 

Коли не вдалося нашкодити рейтингу прем’єра, фокус змістився на легітимність самих виборів. У день голосування кількість скоординованих повідомлень зросла вчетверо — до близько 3,5 тисячі однакових дописів на добу. Десятки каналів синхронно публікували “паралельний підрахунок” із нібито перемогою опозиції. 

Окремо проросійські канали просували “грузинську модель”: мовляв, Грузія, відмовившись від “порад Брюсселя”, врятувала економіку. 

Грузія і Молдова: два сценарії

У жовтні 2024 року партія “Грузинська мрія” отримала 54% голосів — всупереч незалежним екзитполам, які прогнозували перемогу прозахідної опозиції. Тодішня президентка Саломе Зурабішвілі заявила, що визнання цих результатів означатиме визнання російського втручання. А вже за місяць прем’єр Іраклій Кобахідзе оголосив про призупинення переговорів про вступ до ЄС до кінця 2028 року.

Молдова продемонструвала протилежний приклад. На парламентських виборах у вересні 2025 року проєвропейська партія PAS здобула 50,2% голосів і зберегла більшість — 55 мандатів зі 101. І це попри те, що масштаби втручання були безпрецедентними. 

За даними молдовської поліції, через російський Промсвязьбанк десятки мільйонів доларів отримали понад 138 тисяч людей — близько 10% активного електорату. У день виборів державні сайти зазнали масованої кібератаки, а кілька політсил, пов’язаних із утікачем-олігархом Іланом Шором, зняли з перегонів через підозри в незаконному фінансуванні.

Проте й тут радіти зарано. Проросійський “Патріотичний блок” отримав понад 24% голосів, а перевага PAS виявилася мінімальною. Як буде на наступних виборах — питання відкрите.

А що в Україні?

В Україні під час воєнного стану вибори не проводяться. Проте це не означає, що політики не готуються до них. Лише за перше півріччя 2026 року українські сторінки у Facebook та Instagram витратили понад 430 тисяч доларів, тобто майже 20 мільйонів гривень, на політичну й соціальну рекламу.

Серед тих, хто рекламується, є й політики з відверто проросійським минулим. Так, нардеп Олександр Фельдман, колишній член фракції забороненої ОПЗЖ, за пів року витратив на рекламу в Meta майже чверть мільйона гривень, переважно на дописи російською мовою. Громадська організація “Мир. Розвиток. Стабільність” російською просуває відеозвернення Юрія Бойка про “беспредел ТЦК” і необхідність якнайшвидше завершити війну.

Рух ЧЕСНО звернувся до мовної омбудсменки, і це спрацювало. У вересні Олена Івановська оштрафувала Фельдмана та керівника ГО “Мир. Розвиток. Стабільність” на 5100 гривень кожного. Хоча сума символічна, проте це перший відомий прецедент, коли держава відреагувала на російськомовну політичну рекламу.

Читайте також: Десятки тисяч доларів на рекламу: як нардепи від ОПЗЖ використовують благодійні організації для самопіару

Водночас варто зосередити увагу й на тематиці реклами українських політиків. Лідери за рекламними бюджетами, як-от перший заступник міського голови Полтави Валерій Пархоменко, розповідають про укриття, дороги, транспорт і толоки у дворах. 

Навіть проросійські політики апелюють до зубожіння, цін на хліб і мобілізації, а не до “дружби з Москвою”. Геополітика в рекламі українських політиків стала радше винятком. Так, ексміністр екології Ігор Шевченко просуває окремі тези проти вступу України до ЄС, проте він залишається скоріше маргінальною фігурою.

Причина цього проста: в українському суспільстві є консенсус щодо європейського курсу. За даними Центру Разумкова, у лютому 2026 року вступ до ЄС підтримували 83% українців, проти — лише 11%.

Саме тому майбутні вибори в Україні, ймовірно, матимуть інший вигляд, ніж у Вірменії чи Грузії. Питання “Захід чи Росія” для більшості виборців уже закрите через російське вторгнення, а отже, конкуренція зміститься до внутрішньої політики: економіки, відбудови, повернення ветеранів, корупції. 

Проте недооцінювати Росію не варто. Навіть якщо вибори відбудуться після завершення воєнного стану, Кремль точно не зупинить свою гібридну війну. А поки що зусилля РФ спрямовані на вибори в країнах ЄС.