Фінзвіти кандидатів у президенти: ілюзія прозорості

Наприклад, минулі вибори обійшлися Петрові Порошенку в 96,5 мільйона, а ці – у 415,5 мільйона, Юлії Тимошенко – у 164 мільйони, а попередні – у 67 мільйонів. В Анатолія Гриценка співвідношення ще відчутніше: 101 мільйон проти 7,5 мільйона. І це при тому, що попередні фінансові звіти кандидатів містять інформацію про внески та видатки лише до 18 березня включно. Тож кампанія ще триває (на момент опублікування цього матеріалу), і кошти далі надходять на рахунки виборчих фондів кандидатів та витрачаються з них.

Щоправда, офіційна вартість цьогорічної виборчої кампанії рекордною може й не стати. Так, два тури виборів 2010 року коштували Віктору Януковичу та Юлії Тимошенко 321 та 290 мільйонів гривень відповідно. Курс гривні на той момент був приблизно 10 гривень за долар.

Сам собі донор

Можемо виокремити кілька моделей наповнення виборчих фондів кандидатів. Одразу троє кандидатів з першої десятки за обсягом виборчих фондів вносили значні суми власних коштів. Як і на виборах 2014 року, Петро Порошенко самостійно профінансував свою кампанію. Жодної копійки внесків від фізосіб чи бізнесу до виборчого фонду Порошенка не надходило.

Закон обмежує суму, яку громадяни та підприємства можуть перераховувати партіям чи кандидатам. Обмеження прив'язане до розміру мінімальної заробітної плати. Внесок від однієї фізичної особи не може перевищувати 400 мінімальних зарплат, а для юросіб – 800 (1,67 та 3,34 мільйона відповідно). Таке обмеження запровадили з метою послаблення впливу фінансово-промислових груп на політиків і політсили.

Щоправда, це обмеження не стосується самих кандидатів – вони можуть переказувати на рахунок власного виборчого фонду необмежені суми. У такий спосіб на законодавчому рівні визначили цілком логічні правила, що мають на меті зменшити вплив великого бізнесу на політиків, але це не діє в тому разі, коли представник великого бізнесу особисто бере участь у виборах і фінансує свою кампанію.

Ба більше, у демократичному процесі значення має не тільки те, скільки виборців проголосували за кандидата чи партію, а й те, скільки громадян готові віддати разом зі своїм голосом ще й певну суму на підтримку кандидата/партії. У країнах, де поширена практика публічного фандрейзингу на виборчі кампанії, фінансова підтримка кандидата великою кількістю малих і середніх донорів фактично відображає реальний рівень підтримки політика чи партії. У нашому ж випадку виборча кампанія фінансується виключно або значною мірою самими кандидатами. І їхня мотивація вкладати чималу частину своїх заощаджень у виборчу кампанію не завжди очевидна.

Загалом кандидати профінансували свої виборчі кампанії на 465 мільйонів гривень, що становить 35,5% загального обсягу надходжень до виборчих фондів. У структурі одержаних кандидатами внесків це головне джерело коштів на ведення кампанії.

Серед кандидатів, які вклали у виборчу кампанію значну частину своїх заощаджень, є також Сергій Тарута й Володимир Зеленський. Кожен з них перерахував до свого виборчого фонду 33 та 11,5 мільйона відповідно. При цьому Тарута агітує за Юлію Тимошенко (зовнішня реклама, друкована продукція, реклама в Інтернеті).

Партія в поміч

Одним з основних джерел коштів для кандидатів також стали гроші партій, які висунули їх у президенти. Так, виборчий фонд Юлії Тимошенко на 100% профінансувало ВО "Батьківщина". Загалом партія надала своїй висуванці 164 мільйони гривень. До речі, попередню кампанію Тимошенко фінансували передовсім фізособи, тому модель фінансування кампанії в неї кардинально змінилася.

На 100% профінансувала кампанію свого висуванця й партія "Народний контроль" Дмитра Добродомова (знявся на користь Анатолія Гриценка). Схожа ситуація з "радикалом" Олегом Ляшком та "укропівцем" Олександром Шевченком.

З одного боку, фінансування партіями своїх кандидатів здається цілком логічним кроком, однак з погляду прозорості це проблема. Жодна зі згаданих вище партій не накопичувала коштів 2018 року. Тож у звітах, які партії подали до НАЗК у лютому цього року, знайти інформацію про те, хто профінансував виборчу кампанію не вдасться навіть частково.

Чому обираємо кота в мішку?

Звіти про надходження й видатки за І квартал 2019 року партії подадуть аж за місяць після другого туру виборів.

Тож інформація про джерела фінансування кампаній таких кандидатів не матиме жодного впливу на вибори та виборця. Саме для цього існують проміжні фінансові звіти кандидатів у президенти, що оприлюднюються за 5 днів до виборів.

Громадяни повинні мати можливість дізнатися, хто фінансує кампанії кандидатів. Це допоможе їм зробити поінформований вибір, а також зрозуміти, чиї інтереси кандидат потенційно обстоюватиме в разі його обрання. При цьому "обстоювання інтересів" аж ніяк не завжди є чимось поганим. Цілком нормально, що групи інтересів (асоціації, профспілки, фермери, дрібний чи середній бізнес, ІТ-сектор тощо) будуть фінансово підтримувати тих кандидатів, чиї програми пропонуватимуть розв'язання конкретних проблем цих груп.

Однак за таких умов, коли партії фінансують кандидата, а звітують уже після виборів, ми обираємо "кота в мішку". Тим паче з огляду на попередні історії залучення партією "Батьківщина" приватних внесків через підставних осіб. Є сумніви й у походженні коштів  "Радикальної партії", яку наприкінці минулого року фінансували довірені особи інших кандидатів, студенти, безробітні та працівники самої ж партії.

У випадку з "Народним контролем" і Дмитром Добродомовим із прозорістю є системні проблеми. Партія протягом року офіційно витратила лише 50 тисяч гривень, тоді як її лідер мав телерекламу на 17 мільйонів. Вона містила, зокрема, і логотип, який використовує партія, однак у фінансовій звітності видатки на ТБ відсутні.

У структурі надходжень до виборчих фондів "кошти партії" становлять 27% загального обсягу фондів. Ситуація склалася таким чином, що інформація про походження цих грошей буде в тіні саме до тієї миті, коли втратить актуальність. На момент оприлюднення партійних звітів новообраний президент уже стане до виконання своїх обов'язків.

Приватне фінансування

Частки приватного фінансування та внесків від самих кандидатів на цих виборах є сумірними. Якщо ж відкласти осторонь як унікальний випадок виборчий фонд Порошенка, то приватне фінансування стає основним джерелом наповнення виборчих фондів. Загалом від фізичних та юридичних осіб кандидатам сукупно надійшло 484 мільйони.

На прикладі приватних внесків можна найкраще продемонструвати конкурентну перевагу заможних кандидатів над тими, хто змушений збирати пожертви з громадян і бізнесу. Статистика показує, що розпорядникам виборчих фондів доводиться повертати донорам або ж перераховувати до держбюджету до 18% загальних обсягів приватного фінансування. У середньому кандидати повертають 6,5% внесків.

Якщо ж казати про конкретні суми, то Анатолію Гриценку довелося повернути донорам найбільше – понад 11 мільйонів, або 14% приватних внесків на рахунок його виборчого фонду. Серед "лідерів" з повернення коштів опинився й Володимир Зеленський. Він був змушений повернути донорам 7,4 мільйона гривень.

Найбільшу частку від загального обсягу приватних внесків довелося повернути донорам чи передати до держбюджету Андрію Садовому та Олександрові Шевченку. Обоє вимушено відмовилися від 18% коштів, що надійшли їм від приватних донорів.

Причин повернення внесків може бути дуже багато, і вони потребують додаткового вивчення.

З-поміж найпоширеніших – помилки під час заповнення реквізитів (наприклад, у призначенні платежу) чи недотримання формальних процедур порядку здійснення внеску. Виборець не може просто взяти й переказати кандидату 100 гривень через платіжні системи онлайн. Для того, аби здійснити навіть найдрібніший внесок, потрібно особисто завітати до відділення банку, написати спеціальну заяву, коректно заповнити реквізити тощо.

Така процедура є невиправдано ускладненою й не відповідає вимогам часу та розвитку технологій. Це все впливає на те, що кандидати через формальні порушення повинні повертати значну частину внесків. Але вагомішою проблемою є те, що за таких умов апріорі неможливо вести масштабну фандрейзингову кампанію зі збирання коштів на виборчу кампанію. Більшості громадян і так не до вподоби ідея щодо фінансування партій та кандидатів з власної кишені. А тих, хто все ж схильний до такого вчинку (таких у середньому 10%), демотивує ускладнена процедура здійснення внеску.

Та й для самих кандидатів це створює додаткові проблеми, адже замість лаконічного заклику підтримати своє висування фінансово, їм потрібно додати до нього чималеньку інструкцію, зразок заяви та реквізити рахунку.

Є ще низка інших причин, з яких розпорядники виборчих рахунків зобов'язані повертати приватні внески, зокрема податковий борг донора (найчастіше незначний), що теж є радше проблемою недосконалості законодавства, а не серйозним порушенням з боку кандидата чи його прихильників.

Водночас грошовиті кандидати безперешкодно перераховують до своїх виборчих фондів сотні мільйонів, не марнуючи часу членів штабу на бюрократичні процедури з перевіряння походження внесків та їх повернення. Відтак досить складно казати про рівність учасників виборчого процесу.

То звідки ж гроші?!

Ця президентська кампанія стала однією з найпрозоріших в історії країни. Уперше проміжні фінансові звіти кандидатів були опубліковані на сайті ЦВК ще до виборів. Ба більше, значну частину з них оприлюднили ще до того, як сплив термін подання їх самими кандидатами. Те, що ці дані є доступними для ознайомлення, само по собі є досягненням, тож можемо стверджувати, що виборчий процес певною мірою став прозорішим. Однак прозорий процес водночас не є доброчесним.

Багатообіцяльним був і той факт, що з 2016 року доступними є фінансові звіти політичних партій. За попередніми припущеннями, це мало надати доступ до інформації про те, хто фінансував партію, перш ніж вона переказала ці кошти на рахунки виборчих фондів. Однак припущення не справдилися. Ті гроші, які партії перераховують до виборчих фондів, вони отримують під час кампанії, а звітують про ці внески вже після виборів, що нівелює всі переваги попередніх фінансових звітів для суспільства та виборчого процесу.

Такий вигляд мають річний і квартальний звіти партії "БПП "Солідарність" та їхні супровідні документи

Певне поверхове розуміння дають лише відомості про внески від фізичних та юридичних осіб. Однак і з ними не все так просто. По-перше, це джерело є лише третиною загального обсягу кандидатських фондів. По-друге, навіть наявні дані не завжди дають нам цілковите розуміння того, хто реально фінансував виборчу кампанію конкретного кандидата. Так, кампанію Олександра Вілкула офіційно фінансував менеджмент компаній Ріната Ахметова та його бізнес-партнерів, зокрема Вадима Новинського. Сам олігарх офіційно Вілкула не фінансував.

Навіть побіжний аналіз звіту Анатолія Гриценка показує аномальну активність донорів з певних міст. Понад чверть виборчого фонду кандидата наповнили мешканці 30-тисячного містечка Володимир-Волинський, що на Волині. 17 донорів загалом перерахували до виборчого фонду Гриценка 28 мільйонів гривень, переважно по 1,5 мільйона кожен. Деякі з них у період здійснення переказу коштів шукали роботу, про що свідчать оголошення на спеціалізованих сайтах. Значна частина донорів кандидата пов'язана з місцевим бізнесменом, який на цих виборах підтримав Гриценка.

Складно інтерпретувати ситуації, коли довірені особи одного кандидата в президенти фінансують і закликають підтримати іншого кандидата, як у випадку з Русланом Риговановим.

У багатьох фінзвітах фігурують "зачаровані" 149 тисяч – сума, яку найчастіше перераховують, аби не підпасти під спеціальну банківську перевірку. Згідно з постановою НБУ, банки зобов'язані відстежувати походження коштів у тому разі, якщо сума переказу дорівнює чи перевищує 150 тисяч гривень.

Ще один прошарок проблеми – дочасний старт рекламних кампаній політиків та партій, які здебільшого взагалі уникають звітування про походження десятків, а то й сотень мільйонів. Такі випадки Рух ЧЕСНО описував у матеріалах про Дмитра Добродомова та Олександра Шевченка.

Це лише частина прикладів, наведених з метою демонстрування загальних тенденцій. Кожен зі звітів потребує детальнішого вивчення.

Ця виборча кампанія не стільки показала, хто реально фінансує політиків, як оголила слабкі місця в законодавстві та практиці його застосування, і не тільки. Наслідком цієї кампанії має стати не "полювання на відьом", а осмислення ситуації загалом і пошук шляхів розв'язання проблем, що накопичувалися десятиліттями. Рух ЧЕСНО закликає долучатися до процесу розроблення нового законодавства всі зацікавлені сторони.

Невдовзі Громадський рух ЧЕСНО оприлюднить попередній аналіз видаткової частини виборчих фондів. За оновленнями стежте на нашому сайті.

Також ви можете самостійно ознайомитися з інтерактивною візуалізацією фінансових звітів кандидатів у президенти на сайті zp.chesno.org.