Фінішна пряма перед виборами: успіхи часткові, обіцянки реалізовані не повністю, а оптимізм – обережний

Напередодні позачергових парламентських виборів 2014 громадські активісти виступили із чи не наймасштабнішими пропозиціями щодо порядку денного для чинних політиків та нових політсил, що бажали спробувати себе у виборчих перегонах. Відкиті виборчі списки, фінансова прозорість, посилення відповідальності за фальсифікації, недопущення в парламент голосувальників за диктаторський закон тощо. Два дні до виборів – чудовий час підбити підсумки цього діалогу.

Відкриті списки – досі годуємо обіцянками

Попри те, що за зміну виборчої системи на користь відкритих виборчих регіональних списків виступали лідери більшості партій та сам президент, попри активне просування цього закону активістами Реанімаційного пакету реформ, нинішні вибори відбуваються за змішаною системою. Сумні наслідки цього очевидні: більшість кандидатів, що голосували за закон 16 січня – одразу 94 – йдуть у мажоритарних округах, тоді як у списках партій їх лишень 39.

Більше того, саме на мажоритарних округах спостерігачі та журналісти вже зараз відзначають значну кількість порушень та випадків підкупу виборців. Більше того, це відкрило дорогу процесу т.зв. «злиття округів», коли «майданівські» партії із дивних причин висувають на окрузі проти одіозних кандидатів вкрай слабкі кандидатури. Так, скажімо, відбулося в окрузі 102 на Кіровоградщині, де балотується сумнозвісний член «молодої команди Черновецького» Олесь Довгий. Лише втручання громадських активістів на окрузі змусило учасників перегонів згуртуватися та висунути єдиного кандидата, який має бодай якийсь шанс завадити потраплянню Довгого до парламенту.

Під час теледебатів та на спільному форумі ЧЕСНО та Реанімаційного пакету реформ лідери більшості політсил  в один голос повторювали, що запровадження відкритих списків – одна з найперших законодавчих ініціатив, яку вони реалізують у наступному парламенті. Отже, маємо нові обіцянки замість старих

Голосувальники за закон про диктатуру: іноді вони повертаються

На жаль, цей пункт порядку денного можна визнати провальним. До Верховної Ради балотуються 133 кандидати, що проголосували за закон 16 січня. Можна констатувати, що заклики громадськості зняти цих кандидатів зі списку не спрацювали. Єдиний голосувальник за «закон про диктатуру», шо знявся з перегорів – одіозний регіонал Володимир Струк, і дуже навряд він зробив це через тиск громадськості. Оскільки в мажоритарних округах їх більш як удвічі більше, ніж у списках партій, можна лише ще раз «добрим словом» народних депутатів, що не спромоглися скасувати змішану виборчу систему.

Лишається сподіватися, що українські виборці виявляться мудрішими за лідерів політсил та не допустять потрапляння до Ради політиків, що в лютому висловили свою підтримку диктатору, а не українському народу.

Фінансова прозорість

Єдиний пункт, про який можна звітувати хай з обережним, але оптимізмом. Вперше напередодні виборів чимала кількість політичних партій та кандидатів-самовисуванців оприлюднили свої декларації про майно та доходи. Більше того, можна впевнено констатувати, що фінансова прозорість як мінімум почала закріплюватися в політичній культурі українських виборців.

Так, за результатами проведеного компанією GfK Group опитування, 67% громадян дотримуються думки, що відкритість інформації про виборчі фонди є важливою, а 89% українців переконані, що кандидати в депутати повинні публікувати декларації про майнові доходи.

На жаль, ще не всі учасники виборчих перегонів це збагнули.

На спільному форумі ЧЕСНО та РПР 17 жовтня представник Народного фронту Леонід Ємець заявив: «Ненадання декларацій і біографій - це технічна проблема, за день-два надамо.» На жаль, обіцяні 2 дні минули, а декларацій ми так і не побачили.

Радикальна партія Олега Ляшка кілька разів обіцяла оприлюднити декларації своїх кандидатів, в тому часі в прямому ефірі «Громадського телебачення», аж поки на тому ж форумі ЧЕСНО та РПР Ігор Попов не заявив, що кандидати РПЛ «в полях, мають по 5 зустрічей з виборцями на день, їм нема коли писати декларації!» Цікаво, чому зустрічі з виборцями на завадили партіям «Сила людей» та «Самопоміч», які оприлюднили 100% декларацій та біографій своїх кандидатів, а також «Громадянській позиції» та «Блоку Петра Порошенка», які оприлюднили усі біографії та майже всі декларації (понад 98%).

Із проміжними фінансовими звітами партій ситуація дещо гірша. Лише чотири партії оприлюднили проміжні фінансові звіти на заклик руху ЧЕСНО.

Найповніший фінансовий звіт оприлюднили партія "Громадянська позиція (Анатолій Гриценко)" на сайті партії та партія "Україна майбутнього", надіславши нам звіт. Партія "Сила людей" розмістила на сайті інформацію про надходження до виборчого фонду, із вказанням сум та осіб, що робили внески, та видатки. Крім того, "Блок Петра Порошенка" на сайті партії вказав суму витрачених коштів із виборчого фонду, не деталізувавши витрати.

Зрозуміло, що святкувати перемогу в питанні фінансової прозорості рано. По-перше, навіть чинні народні депутати проявляють надзвичайне недбальство, заповнюючи декларації: плутають одиниці вимірювання, марки авто та вказують мізерні суми доходів, на які нібито живуть сім’ями з чотирьох чоловік. Що вже й казати про кандидатів, надто в мажоритарних округах, багато хто з яких не має досвіду заповнення подібних декларацій та не може проконсультуватися зі штабом партії, як це роблять кандидати-списочники (ще один агрумент проти збереження мажоритарної системи, до речі).   

Відбувається це передусім тому, що дієвого механізму перевірки достовірності даних у деклараціях та покарання за вказання неправдивої інформації в нас немає. Це можуть виправити ухвалені в останній плідний день Верховної Ради VII скликання закони з «антикорупційного пакету реформ», за умови їхньої реальної імплементації.

Підсумовуючи, можна констатувати, що перші  вибори в Україні продемострували нову якість, але при цьому не позбулися значної частини обтяжливого спадку старої системи. Як і в багатьох інших царинах, позитивні зміни є, але не в тому обсязі, щоб говорити про їхню незворотність.