Скандальні відрядження: чому парламентська дипломатія має бути публічною

Однією з перших і найбільш показових була скандальна поїздка нардепа Миколи Тищенка у січні 2023 року до Таїланду. Фактично саме вона стала причиною зміни правил виїзду посадовців за кордон. На початку 2023 стало відомо, що парламентар перебуває в Бангкоку, де українське посольство анонсувало зустріч в готелі "Novotel" нардепа Тищенка з представниками української громади для "обговорення питань покращення взаємодії".

Після розголосу голова Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що не підписував розпорядження про відрядження до Таїланду для Тищенка. Згодом Тищенка виключили з партії "Слуга народу" та звільнили з посади заступника голови парламентської фракції цієї політсили. 

У свою чергу РНБО ухвалила рішення про обмеження виїзду посадовців за кордон без мети державної важливості. Натомість президент підписав указ про введення в дію відповідного рішення. Кабінету Міністрів доручено розробити такий порядок перетину кордону посадовими особами, щоб підставою могло бути лише реальне службове відрядження.

Ще один гучний приклад — справа депутата Віталія Борта, якому, за даними ЗМІ, закидають можливе підроблення документів для виїзду за кордон, невідповідність заявлених строків, мети та країн відрядження. Нині це розслідують ДБР та прокуратура.

Інші випадки ще більш резонансні, як-то історія депутатів Артема Дмитрука та Олександра Куницького, які виїхали у відрядження, проте так і не повернулися. Громадськість дізналася про це лише постфактум — звісно, не було жодної офіційної інформації про мету та перебіг їхніх поїздок. 

Подібні інциденти не поодинокі і, на жаль, підривають довіру до парламенту. Відсутність системного контролю створює серйозні ризики зловживань. Тож очевидно, що критично важливо дотримуватися прозорої звітності.

Що каже закон?

Базовим документом, що регулює порядок відряджень і закордонних поїздок нардепів, є Постанова № 2215-XII. Цікаво, що цей документ чинний з 1992 року. 

Однак під час воєнного стану діють додаткові обмеження щодо виїзду за кордон представників органів державної влади, зокрема народних депутатів. 

На початку 2023 року Кабінет міністрів на виконання рішення РНБО вніс зміни до Правил перетинання державного кордону. Відтоді народні депутати можуть виїжджати за кордон винятково у службове відрядження.

Попри це, механізми контролю залишаються формальними. Рішення про відрядження ухвалює голова Верховної Ради або його заступники. Однак інформацію про такі поїздки не оприлюднюють централізовано. 

Дані про дати, склад делегацій, джерела фінансування чи результати візитів відсутні як на сайті парламенту, так і на офіційних сторінках парламентарів. 

Як це працює в інших країнах

У більшості демократичних парламентів інформація про закордонні відрядження депутатів доступна на публічних сторінках. Наприклад, Сенат США має правило Rule 35 — члени та працівники Сенату повинні подавати дозвільні документи на такі поїздки й звіти після повернення. Тому у Конгресі США інформація про міжнародні поїздки, спонсоровані приватними чи іноземними джерелами, підлягає звітуванню: вказуються учасники, місце, витрати тощо. Подібні практики діють у парламентах Канади, Великої Британії, Норвегії та Естонії — де звіти або короткі нотатки про поїздки додаються до розділів про парламентську діяльність або до відкритих реєстрів витрат.

Хто і куди їде?

Проблема непрозорості стосується не лише громадськості, а й самих народних депутатів. Вони не завжди володіють інформацією про офіційні поїздки своїх колег.

Показовим є випадок, коли народна депутатка Мар’яна Безугла направила депутатський запит до Керівника Апарату Верховної Ради Вячеслава Штучного із проханням надати дані про закордонні відрядження, відпустки та фінансове забезпечення депутатки Олександри Устінової.

Такий запит свідчить, що відсутність публічного обліку відряджень створює прогалини не лише для громадського контролю, а й для внутрішньої парламентської підзвітності. Якщо навіть колеги по парламенту змушені офіційно запитувати базову інформацію, це означає, що система обліку поїздок фактично не виконує своєї функції прозорості. 

Додамо, що прозорість відряджень дозволяє суспільству відстежувати, чи не обмежуються окремі парламентарі у праві представляти Україну за кордоном, а також чи всі парламентські сили мають рівний доступ до міжнародної співпраці. 

Показовим прикладом є ситуація з колишнім президентом і народним депутатом Петром Порошенком, який неодноразово заявляв про відмови у виїзді у службові відрядження. 

Ще один промовистий випадок — депутат від “Голосу”, секретар Комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки  Роман Костенко, якому буквально перед виїздом скасували відрядження на Мюнхенську конференцію з безпеки. За словами народного обранця, спершу його повідомили, що поїздка підтверджена, але згодом “перед самим потягом” сказали: “вибач, ти нас неправильно зрозумів, відрядження немає”. 

Такі прецеденти демонструють, що навіть “непоїздки” можуть бути маніпулятивним інструментом контролю над правом представництва і ще раз підкреслюють потребу в загальнодоступному реєстрі відряджень із прозорим механізмом затвердження.

Критерії є — відкритості немає

Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук в ефірі телемарафону “Єдині новини” пояснював, що нині існує вісім підстав / критеріїв, за якими народні депутати можуть виїжджати за кордон. Наприклад: рішення парламенту про представництво, участь нардепів у парламентських асамблеях та у групах дружби чи питання, пов’язане з поїздками народного депутата задля допомоги Силам оборони України чи за сприяння Головного управління розвідки. 

Однак навіть за наявності таких критеріїв суспільство не має доступу до переліку ухвалених рішень про відрядження. Хто саме отримує дозвіл, на яких підставах і з яким результатом — залишається поза публічним простором. 

Така непрозорість нівелює навіть найкращі регламенти, адже без відкритих даних перевірити дотримання критеріїв неможливо.

Що потрібно змінити?

Щоб унеможливити зловживання, політизацію цього процесу та відновити хоча б частково довіру до парламенту, система відряджень має стати прозорою та підзвітною. 

Водночас необхідно враховувати питання безпеки: не вся інформація про поїздки може бути оприлюднена до повернення делегації. Особливо, якщо це стосується заходів, пов’язаних із підтримкою оборонних структур або розвідувальних органів. 

Тому логічним і безпечним рішенням є публікувати повні відомості після завершення відрядження, зазначаючи склад делегації, цілі поїздки, джерела фінансування та досягнуті результати. Такий підхід одночасно забезпечує прозорість, підзвітність і безпеку.