Поживанов Михайло Олександрович

Народний депутат Верховної Ради 2, 4, 5 та 6 скликань. Міський голова Маріуполя (1994 - 1998).

На місцевих виборах 2020 року Поживанов вкотре змінив політичну партію та став кандидатом на посаду міського голови Києва від "Радикальної партії Олега Ляшка".

У 2019 році безуспішно балотується у народні депутати України 9 скликання від партії “Сила і честь” на позачергових парламентських виборах 2019 року, номер 11 у списку, член партії. Був головним донором президентської кампанії Ігоря Смешка у 2019 році - пожертвував 1 млн грн.

У 2017 році став членом “Аграрної партії України”, був членом її Політради, з 2018 до 2019 року очолював Закарпатську обласну партійну організацію. 

У 2014 році брав участь у конкурсах на посаду заступника міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ, а також заступника міністра екології та природних ресурсів. Того ж року балотувався до Верховної Ради 8 скликання за 137 округом (Одеська область) як самовисуванець та член ВО “Батьківщина”.

У 2010 Служба безпеки України порушувала щодо Поживанова  кримінальну справу. Його звинувачували у вчиненні розкрадання державних коштів у сумі майже 35 мільйонів. У 2014 провадження закрили.

У 2010–2014 роках працював у девелоперській компанії “EYEMAXX Real Estate AG” (Австрія) від посади менеджера проекту до керівника офісу. Керував чеським, словацьким та угорським філіалами компанії.

З 2008 до 2010 року був заступником міністра економіки в уряді Юлії Тимошенко. У 2007-2008 роках - голова Держрезерву.

У 2007 році був обраний народним депутатом 6 скликання 117 номером у списку “Блоку Юлії Тимошенко” як безпартійний. Працював у Комітеті з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, низці груп з міжпарламентських зв'язків. Склав мандат через призначення головою Держрезерву.

У 2006 році обраний народним депутатом 5 скликання від блоку “Наша Україна” 74 номером у списку як член “Народного Руху України”, у 2007 році вийшов з цієї партії. У парламенті працював секретарем Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

У 2002 році балотувався до Верховної Ради 87 номером у списку блоку “Наша Україна” як член партії “Реформи і порядок”. Став народним депутатом у квітні 2005 року. Працював заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції.

У 1999 році працював у виборчому штабі Олександра Омельченка на виборах Київського міського голови. З того ж року і до 2005-го працював у КМДА. Обіймав посади в.о. заступника голови, заступника керівника секретаріату, керівника Головного управління зовнішньоекономічних зв'язків та інвестицій, заступника міського голови, керівником управління житлово-комунального господарства. Очолював комісію із ЖКГ в “Асоціації міст України”.

У 1998 році балотувався до Верховної Ради 4 номером у списку партії “Реформи і порядок” (був одним з її засновників у 1997 році та головою Донецької обласної організації), за мажоритарним округом №56 (м.Маріуполь, як самовисуванець) та на посаду Маріупольського міського голови.

У тому ж році балотувався на довиборах до Верховної Ради за 58 округом (Донецька область) від партії “Реформи і порядок”. З 1995 до 1998 був членом Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при Президентові України.

У 1994 році був обраний до Верховної Ради 2 скликання від Маріупольсько-Жовтневого округу №135. На момент обрання він був безпартійним. Згодом долучився до Ліберальної партії, став членом Політради та виконкому. У парламенті входив до фракції “Соціально-ринковий вибір”. Працював у Комітеті з питань економічної політики та управління народним господарством.

З 1994 до 1998 року - Маріупольський міський голова. Протягом 1991–1994 років— директор малого приватного підприємства “Азовтехна”. До того працював на металургійному комбінаті “Азовсталь” розливальником сталі, майстром, начальником цеху.

З 1998 року - голова ГО “Фонд муніципальних реформ “Магдебурзьке право”. Працював провідним науковим співробітником Фізико-технологічного інституту металів і сплавів при НАНУ з 2000 до 2010 року.

Закінчив Московський інститут сталі за фахом “інженер-металург” та Національну академію внутрішніх справ України за спеціальністю “правознавство”.

Доктор технічних наук, професор. Заслужений працівник промисловості України. Член Наглядової ради Львівської національної академії мистецтв, займається колекціонуванням творів мистецтва.