Як це було: звільнення генпрокурорів через висловлення недовіри

3 березня 2020 року Верховна Рада зареєструвала проект постанови про висловлення недовіри Генпрокурору Руслану Рябошапці. Підписи почали збирати ще 30 жовтня 2019 року.  Першими свої підписи поставили нардепи Антон Поляков (виключили з фракції “Слуга Народу” у листопаді), мажоритарники Максим Бужанський і Олександр Дубінський. Станом на 3 грудня 2019 року в колективній ініціативі було 23 підписи. Збір підписів поновився 3 березня 2020 року. Станом на зараз у постанові є 158 підписів нардепів із щонайменше 150 необхідних.

Руслан Рябошапка став генпрокурором у серпні 2019 року за указом президента.  

Якщо постанову проголосують, це може бути другий випадок в історії Верховної Ради, коли генпрокурора “звільняють” через постанову про висловлення недовіри. Раніше недовіру висловлювали Віктору Пшонці у лютому 2014 року. 

У поданні йдеться про те, що за 6 місяців на посаді Рябошапка “не продемонстрував активності у розслідуванні протиправної діяльності найвищих посадових осіб держави, за час його каденції жодне резонансне досудове розслідування, а також – щодо топ-чиновників не доведено до завершення, жодного обвинувального акту у таких справах до суду не спрямовано та, як наслідок, вироків судом не винесено.”

Зокрема, автори постанови висувають йому такі претензії:

  1. не притягнуто до кримінальної відповідальності колишнього секретаря РНБО Олега Гладковського;

  2. не знайдено замовників вбивства Катерини Гандзюк;

  3. не доведена до завершення справа про корупційні схеми, у яких підозрюється мер Львова Андрій Садовий;

  4. по бізнесмену Вадиму Альперіну, підозрюваному в порушенні митного законодавства, вийшов із СІЗО під заставу (нагадаємо, заставу призначив Вищий антикорупційний суд);

  5. замовчується стан розслідування кримінального провадження щодо злочинної діяльності дочірніх компаній Burisma в Україні.

На Правоохоронному комітеті 4 березня 17 членів комітету проголосувало “за” винесення постанови в зал. Проти проголосували представники фракції "Голос" Андрій Осадчук та Олександра Устінова. Утрималися члени фракції Слуга Народу Денис Монастирський (голова комітету), Сергій Іонушас, представник "Європейської Солідарністі" Сергій Алєксєєв.  

До слова, ЗМІ називають Сергія Іонушаса можливим претенденом на посаду Генпрокурора. 

Читати більше про засідання комітету за посиланням.

Рух ЧЕСНО дослідив, чи і як раніше висловлювали недовіру Генпрокурорам в історії українського парламенту (під час попередніх 8-3 скликань). 

Виявилося, що таке голосування з необхідною кількістю голосів відбулося лише один раз. Тоді у 2014 році проголосували за висловлення недовіри генпрокурору часів Віктора Януковича Віктору Пшонці, який на той момент вже покинув столицю. 

Зауважимо, що У Верховній Раді 8 скликання не голосували саме за висловлення недовіри до Генпрокурорів. І Віталія Ярему, і Віктора Шокіна, і Юрія Луценка “звільнили” постановами “про надання згоди на звільнення Президентом України”

Також на Порталі відкритих даних відсутні законодавчі ініціативи Верховної Ради 2 і 1 скликань. 

7 скликання (2012-2014)

У Верховній Раді 7 скликання (2012-2014) недовіри висловлювали Віктору Пшонці. Проект постанови №4170 був зареєстрований у Раді нардепом Сергієм Сасем, фракція “Батьківщина”,  21 лютого, а 22 лютого її вже підписали. Тоді “за” проголосувало  247 народних депутатів.

В обґрунтуванні зазначалося, що упродовж трьох місяців (під час подій Революції Гідності) правоохоронці неправомірно застосовують заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та зброю до учасників акцій протесту у м. Києві та інших містах України.

“Діяльність Генерального прокурора України Пшонки В.П. призвела до масового порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина,  десятків вбитих та сотень поранених громадян”, – йдеться в поданні. 

Нагадаємо, ЗМІ повідомляли, що 22 лютого Віктор Пшонка разом з   в. о. міністра доходів і зборів Олександром Клименком  в Донецькому аеропорту з намагалися зареєструватися на рейс. Працівники прикордонної служби спробували завадити їм вилетіти.

Екс-генпрокурору Віктору Пшонці за спротив прикордонникам загрожує до шести років в'язниці.

6 скликання (2007-2012) 

У Верховній Раді 6 скликання – за часів більшості нардепів від Партії регіонів у Раді – постанову про недовіру генпрокурору реєстрували два рази опозиційні сили. 

Першу постанову про висловлення недовіри Олександру Медведьку зареєстрували 7 грудня 2007 року народні депутати Юрій Луценко і Святослав Олійника (і ще 150 депутатів, але на сайті Ради не оприлюднено список). 

3 листопада 2005 року Верховна Рада України надала згоду на призначення Олександра Медведька на посаду генпрокурора. Віктор Янукович звільнив Медведька 3 листопада 2010 року. 

У постанові йдеться про те, що за два роки перебування Медведька не просунулось розслідування таких справ як: 

  1. Загибель народного депутата В’ячеслава Чорновола,

  2. Вбивство журналіста Георгія Гонгадзе

  3. Отруєння кандидата в Президенти України Віктора Ющенка,

  4. Злочини, вчинені під час президентських виборів 2004 року (втручання в роботу сервера ЦВК).

А також розслідування таких справ (сталися за час перебування на посаді): 

  1. Техногенної катастрофи, що спричинена аварією вантажного потягу з фосфором на Львівщині, 

  2. Вибух побутового газу у житловому будинку в місті Дніпропетровськ, 

  3. Низка вибухів на шахті імені Засядька.

Друга постанова про недовіру вже Віктору Пшонці була зареєстрована у Раді 12 квітня 2012 року народними депутатами фракції “Батьківщина” Сергій Сас і Роман Забзалюк . Утім, 27 квітня її вирішили не включати в порядок денний: постанова отримала лише два голоси “за” від народних депутатів Івана Плюща (Група "Реформи заради майбутнього") і Глущенко І.М. (фракція Партії регіонів). При цьому самі ініціатори постанови не голосували. 

У супровідних документах зазначено, що 4 листопада 2010 року Верховна Рада надала згоду на призначення Віктора Пшонки Генпрокурором. Зокрема, в поданні вказано, що Віктор Пшонка і його заступник Ренат Кузьмін (нині - нардеп 9 скликання від фракції ОПЗЖ) дозволяли собі політично заангажовані висловлювання. Зокрема, однопартійці згадували лідерку партії Юлію Тимошенко.  

4 скликання (2002–2006)

У 4 скликання Верховної Ради реєстрували чотири постанови про висловлення недовіри – по дві стосовно Геннадія Васильєва (одна з яких також містила висловлення недовіри Міністру внутрішніх справ Миколі Білоконю) і Святослава Піскуна. 

2 листопада 2004 року Рада реєструває постанову №6258-1 про недовіру до Геннадію Васильєву і Міністру Міністру внутрішніх справ Миколі Білоконю. Ініціатором значиться Степан Хмара. Висловлення недовіри стосувалася бездіяльності правоохоронних органів (МВС і Генпрокуратури) під час проведення виборів Президента. Але далі розгляду в комітетів постанова далі не рухалася. 

Друга постанова від 29 листопада 2004 6370-1 також стосувалася недовіри до Геннадія Васильєва. У супровідній документації вказано, що Генпрокуратура усунулася від розслідування злочинів проти виборчих прав громадян, що були вчинені 31 жовтня 2004 року під час проведення виборів Президента України та не вжила заходів для попередження подібних злочинів під час проведення повторного голосування 21 листопада 2004 року.

“Так, через фальсифікацію списків виборців було вчинено перешкоджання громадянам України у здійсненні виборчого права. Значного поширення набули злочини, пов’язані з неправомірним використанням виборчих бюлетенів (махінації з відкріпними посвідченнями)”, – йдеться в пояснювальній записці. 

11 квітня 2005 року Рада зареєструвала постанову № 7347  (ініціатор – Тарас Чорновіл) щодо висловлення недовіри Святославу Піскуну. Йому висували недовіри через: 

 1) Фінансово-майнові звинувачення, 2) помилки в розслідування гучних справ, зокрема, загибелі колишнього  Міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка і фактичного блокування повноцінного слідства, 3) Завдання шкоди іміджу України як правової держави внаслідок непродуманих і невиважених в правовому плані дій у справі голови Донецької облради Бориса Колесникова;

Утім, і цього разу проект не просунувся до голосування і 23 листопада 2005 року його було відкликано.             

Остання постанова  №8170 (ініціатор – Григорій Омельченко)  про висловлення недовіри Піскуну була зареєстрована 20 вересня 2005 року. Утім, вже 21 вересня вона почала значитися як надана для ознайомлення і далі не рухалася. 

Постанова була зареєстрована після заслуховування звіту голови Тимчасової слідчої комісії Григорія Омельченка про результати  розслідування обставин  вбивств журналістів Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, посягання  на життя народного депутата  України Олександра Єльяшкевича та фактів порушень державними діячами Конституції й законів України,   

3 скликання (1998-2002 роки)

У Верховній Раді 3 скликання  було зареєстровано дві постанови про висловлення недовіри. У липні 1998 року генпрокурором нардепи за поданням Леоніда Кучми призначають Михайла Потебенько

12 грудня 2000 року Рада зареєструвала постанову №6282 про висловлення недовіри генпрокурору “у зв'язку  з незадовільним виконанням обов'язків на підставі статті 122 Конституції України” з підписом Голови Верховної Ради Івана Плюща. Питання було заслухано 22 лютого 2001 року, але далі справа не просунулася. 

Ініціаторами значиться три нардепи: Беспалий Борис Якович, Стецьків Тарас Степанович , Філенко Володимир Пилипович.

20 лютого 2001 року Рада зареєструвала постанову №7073-1 про висловлення недовіри Потебеньку, але проект не прийняли. Супровідні документи на сайті Ради відсутні. Ініціаторами значиться 10 осіб. 

У квітні 2002-го Потебенько був звільнений з посади у зв'язку з обранням народним депутатом.

Читати більше хроніку про недовіру до Потебенька в матеріалі “Української правди”: "День Потебенька". Частина перша