Місцеві вибори як лакмус кризи партбудівництва

Фото: Місцеві вибори як лакмус кризи партбудівництва

В Україні жодна політсила не може якісно будувати партію. Кожна партія центральної влади перебуває на вершині успіху один виборчий цикл. Потім з’являються нові політичні проєкти, в розкрутку яких треба знову інвестувати гроші.

Для якісного партбудівництва потрібні не лише гроші та кадрові ресурси — тут вкрай необхідно мати якісний партійний менеджмент, який здатний розвивати структуру партії, а не активізуватися під вибори для формування сіток. Те, що партії не можуть збирати кошти у своїх виборців, говорить про відсутність програмних цілей і діяльності, яку виборці готові підтримати.

Навіть ті політичні сили, які отримують державне фінансування, не використовують його для партбудівництва. Гроші йдуть не на розвиток регіональних осередків чи вироблення політик, а використовуються просто заради піару. В результаті парламентським партіям легше відправити на місцеві вибори народних депутатів, аніж інвестувати ресурси в розвиток партбудівництва і регіональних лідерів.

Чому партії не можуть налагодити якісний фандрейзинг

Ті партії, які налаштовані на перемогу і мають ресурси, практично завжди замовляють соціологію, аби знати, які проблеми хвилюють виборців. Але що вони роблять із результатами соцопитувань? Як правило, їх віддають політтехнологам для того, щоб вони сформували правильні меседжі кампанії. Потім виборці їх бачать на білбордах. Кампанії перетворюються на змагання гасел і кольорів.

По суті, партії навіть не думають, як вирішувати ці проблеми. Немає аналітичного центру, який прорахує шляхи вирішення цих проблем і створить якісну програму. Взагалі до написання програм штаби підійшли більш ніж халатно. 

Читати також: Фантастичні програми реальних кандидатів у мери Києва

А оскільки програми стали обов’язковими вперше, це була унікальна можливість потрапити з позитивним експертним фокусом у ЗМІ та в аналітичні статті провідних громадських організацій, які аналізували програми.

Політики бідкаються, що українці не жертвуватимуть їм коштів. Але в українців більш ніж розвинена культура збирати внески і гуртуватися. Якщо партії не дають коштів — значить, у неї або немає програмної мети, яку готові підтримати громадяни, або громадяни не вірять, що ця партія її досягне, або партії банально не просять ці гроші у виборців, бо не розраховують на них.

Про те, що партії навіть не розраховують на кошти громадян, інтереси яких ідуть представляти у владу, свідчить моніторинг сайтів партій, який перед виборами провів Рух ЧЕСНО. Важливо було зрозуміти, чи сайти партій сприяють збору коштів на рахунки партій перед виборами. Максимальну кількість балів — шість — не отримав жоден сайт партії.

Тобто навіть у рік, коли ввели застави і можна було мобілізовувати своїх прихильників для збору коштів на застави, партії не скористалися цим механізмом.

Чому партіям не допомагає державне фінансування

Для того, щоб партії були більш незалежними від олігархів, і в умовах невміння якісно фандрейзити держава дала парламентським партіям унікальну можливість отримати кошти на партбудівництво від платників податків. Але для того, щоб це фінансування спрацювало на розвиток партії, треба витрачати його належним чином.

Дуже показовою є історія з “Народним фронтом” — партією, яка на парламентських виборах 2014 року посіла перше місце і мала найбільше коштів на розвиток. На що ж витрачали кошти платників податків? Платили за привітання виборців на свята і т. д.

Тобто ніхто і не думав розвивати партосередки в регіонах, інвестувати у розвиток команд. Результати говорять самі за себе. “Народний фронт” навіть не балотувався на місцевих виборах 2015 року. Тобто найбільш рейтингова партія на парламентських виборах 2014 року через рік не пішла на місцеві вибори. На парламентські вибори 2019 року ті, хто були лідерами ще п’ять років тому, не бачили сенсу йти. Соціологія говорила їм, що п’ятивідсотковий бар’єр — недосяжна мета.

Партія, яка виграла вибори півтора роки тому і сформувала монобільшість у раді, — “Слуга народу”. Вони мали рік для того, щоб розвивати регіональні осередки і будувати регіональну структуру.

Здавалося б, за наявності значних сум на розвиток партії можна було б займатися якісним партбудівництвом. Але у рік місцевих виборів, коли громадам треба було формувати якісно партійні осередки, голова фракції Олександр Корнієнко робить заяву, що партія економитиме державні кошти, і пише відмову від держфінансування до НАЗК, звісно, з приміткою про те, що це благе діло — відмовитися від коштів у часи коронавірусу.

Якісний менеджмент коштує грошей. І його не можна будувати на голому популізмі. Якісні менеджери інвестують гроші у розвиток, зокрема і в кадровий потенціал та штаби в регіонах, щоб в умовах децентралізації сформувати якісну місцеву владу. Кошти з держфінансування можна було б витратити на аналітичні центри при штабах у тих містах, де партія сформує владу і буде здатна впливати на прийняття та виконання рішень ради. Ці аналітичні центри могли б допомогти сформувати стратегію розвитку міста і розробити оптимальні шляхи досягнення цілей, зокрема й залучення інвестицій, які живлять бюджети.

І тоді на наступну кампанію не треба було б технологам розробляти порожні гасла на борди. Достатньо було б говорити про результати роботи.

Кадрові помилки. Чому переможці не можуть утримати владу

Якщо партії на виборах не розраховують на фінанси виборців, не інвестують у розвиток осередків, вони йдуть до чинних політиків, які на місцях мають доступ до бюджетних ресурсів і сітки, щоб організувати вибори. Так робила кожна партія влади — і “Наша Україна”, і Партія регіонів, і “Блок Петра Порошенка” (нині ЄС). “Слуги народу” не стали винятком. 

Так, партія, яка отримала величезний кредит довіри громадян на виборах 2019 року, навіть не намагалася якісно розбудовувати свої осередки. “Слуги народу” пішли до тих мерів та команд, які працювали вже кілька каденцій. Щовиборів є дуже багато політиків, охочих перефарбуватися у бренд центральної партії. Але результати таких кроків у партбудівництві незмінні — партія втрачає підтримку і позиції вже на наступних виборах.

Але коли йдеться про перефарбування, мери міст обласних центрів прекрасно розуміють, що бренд центральної влади, як правило, діє протягом одного виборчого циклу. І не квапляться його взяти. Вони більш схильні розвивати свої політичні проєкти, як це зробив, наприклад, Борис Філатов у Дніпрі. З усіх міст лише у двох обласних центрах мери — представники партій “Європейська солідарність” та “Батьківщина”. Це свідчить про кризу партбудівництва.

Створити свої осередки на місцях, розвивати регіональне лідерство — це задачі, які може виконати доволі незначна кількість партійних менеджерів. Про те, що регіональне лідерство парламентські партії не розвивали, свідчить і той факт, що кожна парламентська фракція чи група відправляла народних депутатів тягнути списки на місцях (окрім “Голосу”, оскільки в цій фракції двоє народних депутатів балотувалися в мери Львова та Вінниці).

І ці нардепи спускаються десантом у регіони і іноді навіть йдуть паралельно у низку рад, щоб максимально підтягнути голоси.

Звісно, що ніхто з нардепів, які вели список депутатів у раду, не відмовився від мандата у парламенті. Тобто, по суті, на місцевих виборах ключові партії так обманювали виборців, щоб завести побільше депутатів на вже наявному ресурсі і не вирощувати регіональних лідерів. Це імітація балотування і імітація партбудівництва.

Щовиборів з’являються нові політичні проєкти, які важко назвати партіями, і у підвищення впізнаваності цих нових брендів вкладаються чималі кошти. Але, як правило, ці проєкти не дають результатів. Подивіться на розгромну поразку “Перемоги Пальчевського” у 2020 році чи “Руху за Реформи Думчева” у 2015 році. Навіть Партія Шарія набрала лише кілька десятків мандатів по всій країні.

Рух ЧЕСНО порахував, що кожна друга партія змінює назву. Процес набирає значних обертів саме перед виборами. І більшість інвестицій у ці нові проєкти — це марно витрачені гроші.

Купівля партії, кампанія — все це значні фінанси. Ті, хто запускають ці проєкти, роблять це на регулярній основі. На наступні вибори ті ж самі люди переіменують партію, яка втратила рейтинг, і знову розкручуватимуть новий бренд. Це відбувається тому, що розвитком регіональних осередків нового політичного проєкту ніхто не займався. Це вимагає не просто інвестування грошей, а й високоінтелектуальної менеджерської роботи, не лише фінансових, а й людських ресурсів.

Що потрібно робити після виборів

По суті, одразу після виборів для тих, хто не хоче і не має можливості купити на наступний цикл нову партію і інвестувати в її впізнаваність, починається наступна передвиборча кампанія. Тобто штаби вже зараз, спираючись на свої місцеві осередки, мають готувати поле для парламентських і президентських виборів. У новому Виборчому кодексі є хоча б частково втілена ідея відкритих списків, націлена на формування регіонального лідерства. А значить, у тих, хто якісно попрацює над партбудівництвом і мобілізацією громади на місцях, будуть високі шанси на перемогу у боротьбі за мандат законотворця.

Саме після виборів виборці кожної партії максимально мобілізовані. Їх можна долучати до роботи у партійних осередках, які, звісно, треба створювати в регіонах. Людський ресурс і залученість громадян — це те, що у партбудівництві в рази цінніше за гроші. Але для того, щоб громадяни приходили і долучалися, партія має у своїх програмних цілях і діяльності відстоювати те, що цікавить громади. На місцевому рівні це може бути якість водопостачання, збереження лісу, якісний комунальний транспорт, сильне позашкілля.

Кожна партія має розуміти, хто вона в цій громаді. Якщо вона увійшла до центру прийняття і виконання рішень ради, формує кадрову політику і несе відповідальність за бюджет — то це місцева влада. І вона має мобілізовувати тих членів громади, громадські організації, які готові разом з нею напрацьовувати стратегію розвитку громади і шляхи її втілення. Але, як правило, в більшості рад місцева влада, яка сформувала коаліцію, націлена на неефективний розподіл бюджетних і земельних ресурсів громади. І це шанс для опозиції проявити себе. Партія має визначити для себе ключові громади, куди направляє ресурс, щоб показати всій країні відчутний результат і на прикладах якісного управління чи якісної опозиції продемонструвати, що вона дійсно здатна працювати. 

Кандидати, які не пройшли в раду, можуть і повинні ставати помічниками тих, хто пройшов, щоб допомагати виборцям у тих округах, де вони балотувалися. Спільно з виборцями в округах можна організовувати важливі для громади проєкти, а не займатися бюджетним гречкосійством і п’ять років бігати і робити селфі на майданчиках і з пайками.

Рано чи пізно ми прийдемо до того, що у політичній системі залишатимуться лише ті, хто професійно займається партійним будівництвом, а не живе від одного політичного проєкту до іншого. І ті політичні сили, які першими зроблять ставку на якісне партбудівництво, залишаться в політичній системі. А для цього партіям треба буде думати не лише над структурою, а й над ідеологією, яка може об’єднати всю країну. А з цим в українській політиці, на жаль, ще більші проблеми, ніж з якісним партійним менеджментом.

Рух ЧЕСНО спеціально для LB.ua