Кожна друга партія змінює назву – особливості партбудівництва в Україні (оновлено)

48% українських партій хоч раз за своє існування змінювали назву. Створення та перейменування політичних партій є для України традиціями. Найчастіше це роблять до виборів. Активність таких політсил у позавиборчий період або відсутня, або вкрай низька. Це свідчить про те, що більшість партій є просто політичними проєктами, які виконують суто технічну функцію й партбудівництво не здійснюють.

7% українських партій є іменними – це означає, що в назві наявне ім’я партійного лідера. 3% політсил є регіональними – у їхніх назвах присутній топонім.

На підставі даних YouControl та Єдиного державного реєстру Рух ЧЕСНО розповідає про минуле та майбутнє партбудівництва.

Чому партії змінюють назву?

Найчастіше партії змінюють назву, щоб зробити ребрендинг активної політсили відповідно до прийдешніх виборів. Політтехнолог Володимир Фесенко наводить приклад “Фронту змін” Арсенія Яценюка, який хотів наголосити на значній кількості нових політиків у партійному списку, тому змінив назву на Народний фронт. За словами політтехнолога, на місцевих виборах назва партії має бути загальною та позитивною (наприклад, “Довіряй ділам”) або акцентувати на регіональному характері політсили (“Обʼєднання “Черкащани”). 

Зазначимо, що “Народний фронт” і “Фронт змін” – це дві різні юрособи. До перейменування в серпні 2014 року “Народний фронт” називався “Народна дія” (зареєстрована у квітні того самого року). “Фронт змін” наразі перебуває у стані припинення свого існування. Як пояснює Фесенко, зазвичай власник партії хоче про всяк випадок зберегти давню юрособу, тому для свіжої назви використовують іншу юрособу. Інколи ж буває, що лідер партії не є її власником і з якихось причин втрачає контроль над печаткою. Тобто він фізично (і юридично) не може змінити назву.

Заснування партії – тривалий процес зі збиранням підписів та бюрократичними процедурами. Оскільки спонсори визначаються з підтримкою незадовго до виборів, то часу на цей процес часто немає. Тому третій сценарій перейменування – отримати вже зареєстровану юридичну особу. Такі історії, наприклад, трапилися перед парламентськими виборами з “Голосом” (колишня “Платформа ініціатив”) та “Слугою народу” (колишня “Партія рішучих змін”).

Ми розуміли, що часу в нас буде небагато, тож ми можемо не встигнути самотужки зареєструвати свою партію. Тому наші партнери з малого та середнього бізнесу дозволили нам використати свою партію, котру вони зареєстрували 2015 року, щоб піти на місцеві вибори. Ми перереєстрували її на партію “Голос” і йдемо на вибори”, – було зазначено в дописі “Голосу” у Facebook з посиланням на керівницю штабу Юлію Клименко.

Володимир Зеленський за рік до оголошення свого наміру йти в Президенти України коментував журналістам, що перейменування партії – це не політичний проєкт, а юридичний нюанс.

Мені не подобається, що хтось хотів використати наше ім’я. Для багатьох людей “Слуга народу” асоціюється саме з “Кварталом”. Вони підуть і проголосують. Це відповідальність. Частково ця відповідальність лежить на наших плечах. Тому потрібно було реєструвати партію. А яка буде доля в цієї партії – подивимося”.

Купити партію, за інформацією політтехнологів, коштує від 20 тисяч доларів, залежно від її репутації. Експерти погоджуються, що щонайменше третину партій зареєстрували спеціально для того, аби згодом продати.

Що з цим робить Мін’юст?

Оскільки пропозиція на ринку політичних партій поки що перевищує попит, значна частина українських політсил існує лише на папері. У IV кварталі 2019 року 79 партій узагалі не подали фінансових звітів до Національного агентства з питань запобігання корупції. З тих, що подали, 62 політсили мають порожні звіти, тобто або не ведуть жодної діяльності, або не звітують про неї.

У лютому 2020 року Міністерство юстиції України планувало через суд скасувати реєстрації 48 неактивних партій. Після цієї заяви 25 маловідомих партій узяли участь у довиборах до Верховної Ради у 179-му окрузі, аби показати, що вони є активними.

Згідно із законом “Про політичні партії в Україні”, для реєстрації нової партії потрібно зібрати 10 тисяч підписів у ⅔ регіонів України, зокрема й у Криму. Технічно після окупації півострова Росією зібрати підписи в АРК неможливо. Тому, відповідно до букви закону, Мінʼюст не мав би реєструвати нові партії після 2014 року. Натомість ним було зареєстровано 162 нові партії. Ще наприкінці 2017 року ми надсилали запит до міністерства з проханням розʼяснити ситуацію. Мінʼюст погоджувався з умовиводом Руху ЧЕСНО, проте уникав прямої відповіді на запитання, як же він тоді ці партії реєструє. Окрім того, він повідомляв про два законопроєкти, які мали вилучити Крим зі списку регіонів, де потрібно зібрати підписи. Проте обидва були відкликані з парламенту.

Після березня 2016 року жодна політсила не отримала свідоцтва про реєстрацію. Однак у реєстрі Мінʼюсту нові партії далі зʼявляються.

Партію “Демократична сокира” було створено у травні 2019 року. Вона брала участь у парламентських виборах, висунувши мажоритарників у 10 округах. За словами юристів партії, норму щодо підписів з Криму та Севастополя виконали, зібравши їх серед переселенців. Свідоцтва ж у них немає, оскільки після ухвалення закону “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань” свідоцтва про державну реєстрацію не видають. Інформація про заснування нової партії вноситься до Єдиного державного реєстру та зʼявляється там так само, як і в разі реєстрації нового ФОПа.

Нові старі партії готуються до виборів

Основний пік перейменувань партій припав на 2014-2016 роки, коли відбувалися вибори до парламенту та місцевих рад. Друга хвиля перейменувань почалася 2019-го в межах підготовки до парламентських і місцевих виборів. Від початку 2019 року назву змінили 58 партій, половина з яких – від вересня.

Серед них є чимало іменних політсил. Хоча партія на момент перейменування могла існувати принаймні кілька років, нові власники завжди подають це як створення нової політсили. Так, у травні 2015 року перед місцевими виборами народний депутат Дмитро Добродомов оголосив про створення партії “Громадський рух “Народний контроль” і почав просувати її через свою телепрограму. Проте насправді він перейменував засновану в березні партію “Наше майбутнє”.

У травні 2019 року міський голова Камʼянського Андрій Білоусов оголосив про створення партії “Бджола”. Насправді “Бджола” – це колишня партія “Народний парламент”, заснована ще 2011 року. “Бджола” одразу почала активну агітаційну кампанію з використанням адмінресурсу та приховуванням своїх витрат.

Попри розмови про появу єдиної “партії мерів”, багато міських голів створюють власні політсили. Очільники промислових міст сходу України, які традиційно підтримували “Опозиційний блок” Ріната Ахметова, на прийдешніх виборах вирішили перестрахуватися. Так, міський голова Запоріжжя Володимир Буряк, хоч і балотувався до Верховної Ради як 8-й номер у списку “Опозиційного блоку”, завбачливо перейменував партію “Єднання” на “Партію Володимира Буряка “Єднання”. Мер Маріуполя Вадим Бойченко перейменував, імовірно, куплену партію “Соборність” на “Блок Вадима Бойченка”. Такі дії екскандидатів від “Опоблоку” можуть свідчити про те, що партія вирішила не виставляти єдиний список на місцевих виборах, а йти під різними союзними брендами.

Мер Харкова Геннадій Кернес також балотувався від “Опоблоку” та був обраний співголовою партії “Довіряй ділам” разом з очільником Одеси Геннадієм Трухановим. Однак про всяк випадок він, імовірно, придбав партію “Унітарна європейська Україна” та змінив її назву на “Блок Кернеса – успішний Харків”. Цікаво, що в Кернеса вже була іменна партія “За КЕРНЕСА!” (“За Конструктивні Економічні Реформи, Несприйняття Екстремізму, Спротив Авторитаризму”). Проте з якихось причин у червні 2016 року він втратив контроль над нею: партія в один день змінила керівника й назву на “Опозиційний союз”, який наразі офіційно припинив своє існування.

Іменні партії також отримали радник Труханова Вадим Чорний (“Народна програма Вадима Чорного”), депутат Полтавської міської ради Андрій Матковський (“Команда Андрія Матковського”) та нардепка Юлія Світлична (“Блок Світличної “Разом”), котра легко й дешево, якщо глянути на її офіційний звіт, у квітні 2020 року виграла вибори до ВРУ на Харківщині. Остання перейменувала “Єдину силу” за тиждень після одержання мандата.

Конфлікт Сергія Капліна та Іллі Киви за керування Соціал-демократичною партією, схоже, завершився перемогою Киви. Принаймні його опоненту довелося перейменовувати на “Партію простих людей Сергія Капліна” свій другий актив – “Робітничу партію України”.

20 травня відбувся установчий зʼїзд партії “За майбутнє”, створеної на основі однойменної парламентської фракції, що складається з депутатів-мажоритарників. Очолили “За майбутнє” колишні члени УКРОПу Ігор Палиця й Тарас Батенко. Засновуючи спільну партію, Палиця випередив кількох нардепів зі своєї фракції, котрі почали готуватися до виборів заздалегідь: Ігоря Колихаєва (“Партія Ігоря Колихаєва “Нам тут жити”) та Антона Яценка (“Партія Антона Яценка”). Агітувати сама партія поки що не розпочала, проте її члени під час карантину активно роздавали на своїх округах продуктові набори й медичне обладнання. “За майбутнє” стане продовженням проєкту УКРОПу на прийдешніх місцевих виборах. Центральний офіс УКРОПу зачинився ще влітку 2019 року. Партія УКРОП була асоційована з олігархом Ігорем Коломойським.

Бонус-трек

У березні 2020 року засновник B2B Jewelry Микола Гонта перейменував партію “Український народний блок” Тетяни Логвинової на партію “Живіть у достатку”. B2B Jewelry – це фінансова піраміда, котра була популярною на початку цього року.

“Український народний блок” – не оригінальна назва юрособи. Колись вона називалася “Команда Святослава Сенюти”. Святослав Сенюта – фінансист, голова департаменту взаємодії з держорганами Visa в СНД і Південно-Східній Європі.

Як бачимо, українські політики вкладають не лише у валютну готівку, а й у партії. Це довгострокова інвестиція, котра, можливо, дасть комусь дивіденди на місцевих виборах восени. Крім цього, деякі політичні сили підуть на вибори під новою назвою, вочевидь, розраховуючи на “коротку” пам’ять виборців.