Чи здатна гендерна квота посилити жіноче лідерство в політиці?

Фото: Чи здатна гендерна квота посилити жіноче лідерство в політиці?

На місцевих виборах законотворці вперше запровадили обов'язкову гендерну квоту. Це тимчасовий механізм, який дозволяє збільшити кількість жінок у політиці, та крок до досягнення гендерної рівності. За даними досліджень, наслідком посилення участі жінок у політиці у країнах, що розвиваються, є поліпшення надання державних послуг, особливо у сфері освіти та охорони здоров’я. Також доведено вплив на підвищення якості роботи державних інститутів через зменшення корупції серед тих, хто при владі. Жінки у місцевому самоврядуванні змінюють дискурс місцевої політики, звертають увагу на питання, важливі для розвитку громад — добробут сімей з дітьми, розвиток освіти та позашкілля, забезпечення комфортних умов життя. 

Проте спроби держави директивно регулювати представництво жінок у радах можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки. 

Чи запрацювало гендерне квотування, перевіряємо на прикладі Київради. ЧЕСНО вирішив дослідити, наскільки сильним є жіноче лідерство, чи може жінка-лідерка, яка провела ефективну кампанію, отримати мандат і який відсоток жінок заведений у Київраду штучним шляхом. Під штучним маємо на увазі той шлях, який партії використовують, щоб сформувати загальний список на домовленостях, а не на лідерах чи лідерках, які можуть якісно розбудовувати партію.

Сильне жіноче лідерство і виборча квота

Для того, щоб подивитися, чи є сильне жіноче лідерство у партіях, варто звернути увагу перш за все на те, чи партії ставлять жінок на перші місця на округах. Головна задача партії, яка бере участь у виборах, — перемогти, тому вона апріорі ставить на перші місця тих, хто може принести якнайбільше голосів. Тобто партії могли обирати, ставити їм жінок на четверте чи п’яте місце для того, щоб виконати вимогу закону, чи зробити їх обличчям кампанії на окрузі.

Ось як розподілили перші 5 місць на округах партії, що потрапили до Київради.

На графіку ми також окремо розмістили партію “Свобода”, яка цьогоріч не подолала п’ятивідсотковий бар’єр. Ця партія є цікавою для дослідження, коли йдеться про гендер, оскільки у попередній склад Київради від “Свободи” не пройшла жодна жінка. Виборці цієї політсили є патріархальними та не схильні голосувати за жінок. Відповідно, партія не ставитиме жінок на перші місця, бо це шкодитиме результатам.

Виборчий кодекс передбачає, що до ради потрапляють кандидати, які розташовані на прохідних місцях в округах (по суті, беручи до уваги рейтинг політсил, це перше чи перше і друге місце у списку на окрузі), або ж ті, які здолають 25% виборчої квоти (за результатами виборів до Київради це понад 1995 голосів). Але у будь-якому випадку треба, щоб партія на окрузі набрала достатню кількість голосів, аби отримати цілий мандат (4779 голосів). 

Рух ЧЕСНО вирішив підрахувати, хто з кандидаток — переможниць на виборах спромігся подолати виборчу квоту. Дані свідчать, що квоту, як правило, набирали жінки, яких партія ставила на перші місця на окрузі й які вели активну кампанію та працювали з виборцями. 

Загалом у Київраді тепер третина жінок. Всього їх 39. З 16 жінок, які набрали виборчу квоту, 10 були на першому місці й були обличчям партії на окрузі. Тобто самі партії визнавали їхнє лідерство і дали можливість вести кампанію.

Примітно, що 16 депутаток, які спромоглися подолати 25% виборчої квоти, — це 13% від складу Київради.  

Але визначальним для подолання квоти могли стати не лише особистісні заслуги чи рейтинг партії. Майбутня депутатка Київради від ЄС Ярина Ар’єва з високою ймовірністю завдячує подоланням квоти своєму батькові — нардепу. Вона була на 5-му місці на окрузі Оболоні. Це район, де Володимир Ар’єв кілька разів поспіль вигравав як мажоритарник.

Дані також засвідчують, що кандидаткам тих політсил, які мають низький загальний рейтинг, майже нереально подолати квоту. Так, у лавах “Голосу”, ОПЗЖ немає жодної кандидатки, яка б набрала виборчу квоту. Ці партії набрали відповідно по 10% від складу ради. Що стосується “Батьківщини” та “Єдності Олександра Омельченка”, то квоту в цих партіях подолали по одній кандидатці. Ситуація суттєво змінилася б, якби парламентарі підтримали прохідний бар’єр не на рівні 25% виборчої квоти, а, до прикладу, на рівні 5%.

По суті гендерну квоту значною мірою закрили і збільшили до третини не ті кандидатки, які набрали найбільше голосів, а ті, які пройшли за списком, де на кожну п’ятірку мало бути мінімум двоє представників іншої статі.

Гендерний баласт

Якщо у рейтингових партій перемагали жінки, які дійсно боролися на округах, то в менш рейтингових перемогу здобули ті, хто набрав у місті-мільйоннику 38 і навіть 15 голосів.

З-поміж 14 кандидатів, які набрали найменшу кількість голосів і стали депутатами, 9 — жінки.

Те, що партії в ручному режимі поставили цих кандидаток та кандидатів на завідомо прохідні місця, не стимулювало їх ані до агітації, ані до фінансування кампанії, ані до роботи над партбудівництвом. Принаймні участь цих кандидаток у кампанії залишилася непомітною.

Більше того, аутсайдерами Київради залишилися ті кандидати, які набрали квоту, але партія не отримала достатньої кількості голосів для мандату на окрузі, аби вони стали депутатами. І з-поміж таких кандидатів 6 жінок, які могли б отримати мандат від киян.

А тепер оцініть справедливість системи стосовно кандидатів і виборців: кандидатка від “Єдності” Олеся Самолудченко отримала 15 голосів і стає депутаткою, а Наталія Маслова від цієї ж партії отримала 1514 голосів, але бути депутаткою за результатами виборів їй не випадає.

І зараз мова не про те, хто з них краща і більш доброчесна кандидатка — йдеться про те, що правила гри на виборах мають бути зрозумілими і чесними стосовно кандидатів і виборців. 

Статистичні наслідки реформи

У 2015 році партіям було рекомендовано дотримуватися гендерної квоти на рівні 30%, проте це не було обов’язковим. Щоб продемонструвати свою проактивність у залученні жінок до політики, партії включали їх до списків, проте зазвичай на непрохідних місцях.

Щоправда, на цих виборах партії вдавалися до інших хитрощів. Квоту треба було витримати лише на етапі висування на партійному з’їзді. Для цього не потрібно було навіть мати документи від цих кандидаток, зокрема і згоду на балотування. Під час розгляду партійного подання у територіальній виборчій комісії кандидатам без документів просто відмовляли. Так, територіальна виборча комісія столиці відмовила у кандидуванні 8 представникам “Слуги народу”, 5 з яких були жінками. Формально партія дотрималася вимог законодавства. Реально ж гендерна квота у “Слуги народу” не була витримана. І це далеко не поодинокий приклад.

На минулих виборах у списках партій, які перемогли на виборах у столиці, було від 27%  до 38% жінок-кандидаток, проте мандати отримали від 0% до 40% жінок — залежно від партії, яка їх висувала. Винятком стало ВО “Свобода”, яке змогло забезпечити 28% жінок у списку, проте до ради потрапили тільки чоловіки.

Таким чином, у попередньому скликанні Київради було майже 19% жінок, а стало — 32,5%.

Особливо помітний вплив квотування на прикладі партії “Єдність Олександра Омельченка”, “Батьківщини”, “Слуги народу”. Від цих партій зайшло понад 40% кандидаток. Відповідь на питання, чому так сталося, знову криється не в тому, що партії розвинули жіноче лідерство і політика стала більш якісною.

Просто у менш рейтингових партій, яким було доволі важко набрати 25% виборчої квоти і голосів на цілий мандат, кандидати проходили за списком. А у списку гарантовано було 40% жінок.

Якби система дозволяла пройти, коли кандидат бере 5% виборчої квоти, це збільшило б чесну конкуренцію з-поміж всіх кандидатів незалежно від квоти. Але за домовленістю “Слуги народу” та ОПЗЖ бар’єр свідомо підняли до 25% виборчої квоти, щоб партії, а не виборці могли впливати на те, хто пройде по списку. Виборча квота в руках парламентарів замість інструменту для формування лідерства стала інструментом для формування партійної диктатури.

Рух ЧЕСНО для LB.ua