Трансформація партії “Єдність” у “Єдність Олександра Омельченка”

Попри те, що лідера “Єдності” Олександра Омельченка двічі обирали Київським міським головою, партія не очолювала рейтингів і виявляла активність практично лише у столиці. Найкращий її результат – 15 депутатів, обраних до Київради 2015 року. Посаду мера кандидату від політсили виборці довірили тільки в одному місті та й то не Омельченку. 

У липні 2020 року політичну партію перейменували на “Єдність Олександра Омельченка”, звертаючи таким чином увагу виборців на досягнення лідера, а не на партійні. Ці чинники свідчать про слабке партбудівництво та спроби вибороти місця в Київраді завдяки прізвищу Омельченка.

На новоствореному сайті партії зазначено, що команда “Єдності” йде на вибори, щоб повернути в місто благополуччя та зробити його комфортним для життя киян. Це вкотре свідчить про те, що партія орієнтована лише на столицю.

“Українську партію “Єдність” було засновано 1999 року, а офіційно зареєстровано – у лютому 2000-го. Першим її головою був Андрій Лопата. З’їзд ухвалив рішення про кандидування від політсили на президентських виборах 1999 року Євгена Марчука. Тоді Марчук посів лише 5-те місце з 13-ти, здобувши в першому турі 8,13% підтримки виборців.

Наприкінці 2001 року партію очолив чинний на той час Київський міський голова Олександр Омельченко, який досі є її лідером. 

Хто такий Олександр Омельченко?

Омельченка громада двічі обирала мером столиці. Він є екснардепом, чинним депутатом Київської міської ради.

У результаті моніторингу Рухом ЧЕСНО декларацій депутатів Омельченко опинився в ТОП-5 найбільших автовласників Київради.

Омельченко став учасником кількох ДТП. Перша резонансна ДТП, унаслідок якої загинув чоловік, трапилася 2009 року. Показання свідків розійшлися: один твердив, що потерпілий переходив дорогу “зеброю” і його відкинуло на кілька десятків метрів після удару автівкою, інший казав, що загиблий переходив дорогу в неналежному місці. Друга ДТП сталася наприкінці 2015 року. Тоді авто Омельченка збило жінку на переході, і її відкинуло на кілька десятків метрів. Свідок запевняв, що за кермом машини був саме Омельченко. Згодом на місці події з’явився водій політика, котрий пояснив, що залишив місце ДТП, бо йому стало зле нібито через захворювання на цукровий діабет. Він узяв провину на себе. Збита 31-річна жінка впала в кому і згодом померла. Водієві присудили умовний строк. Омельченко дав родині загиблої, у якої залишилася 5-річна донька, гроші на 2-кімнатну квартиру в Івано-Франківську. За рік трапилася ще одна ДТП – автівка Омельченка зіштовхнулася з фурою.

НАЗК звинуватило Омельченка в порушенні антикорупційного законодавства. У декларації за 2016 рік депутат Київради не зазначив два паркомісця та подаровану синові 3-кімнатну квартиру площею понад 170 м2.

Становлення партії

2001 року у Верховній Раді 3-го скликання (1998-2002) було утворено групу “Єдність”, до якої увійшов 21 народний обранець. Примітно те, що станом на 2020 рік від партії “Єдність” до парламенту не обрали жодного кандидата. Навіть її лідер Олександр Омельченко зміг стати нардепом тільки від “Нашої України – Народної самооборони”.

Омельченко, за мерства якого в Києві процвітало незаконне будівництво, наслідки чого громада бачить дотепер, не просто спромігся втримати владу, а вдруге, будучи лідером “Єдності”, переобрався міським головою з результатом 83% голосів виборців. 

На президентських виборах перед Помаранчевою революцією 2004 року мер Києва не підтримав жодного з кандидатів і балотувався від партії:

“Ось і нині я не в опозиції до Віктора Федоровича та не в опозиції до Віктора Андрійовича. Я залишився на своїй позиції”, – зазначав тоді Омельченко.

Попри його висунення, частина партійців заявила підтримку Віктору Ющенку.

Львівський осередок партії “Єдність” звернувся до свого партійного лідера та Ющенка з проханням домовитися про спільні дії на тих президентських виборах. Проте Омельченко стояв на своєму. У результаті його підтримали 0,48% виборців.

Після обрання Ющенка президентом Омельченко пристав на пропозицію ввійти до керівного складу політичної партії “Народний союз Наша Україна” (нині – “Наша Україна”). Щодо партії “Єдність”, то згодом в.о. голови призначають Володимира Ялового, який наразі є депутатом Київради. У 2007-2015 роках він обіймав посаду заступника керівника Апарату Верховної Ради України. Перед місцевими виборами-2020 Яловий пішов від Омельченка та кандидується за списком “Опозиційної платформи – За життя”. 

“Виконання обов’язків голови партії “Єдність” покладено на Ялового Володимира Борисовича”, – сказав тоді Омельченко, відповідаючи на запитання журналістів, чи є він очільником партії.

Водночас він відмовився підтвердити або спростувати інформацію про те, що склав із себе повноваження голови партії “Єдність” у зв’язку з обранням до політради партії “Народний союз Наша Україна”.

На виборах міського голови Києва 2006 року Омельченко поступився Леоніду Черновецькому, набравши менш ніж 21%. Розрив становив понад 10%.

Після цього необраний мер пішов у нардепи. Він балотувався до парламенту під номером 13 у списку блоку “Наша Україна – Народна самооборона”, очолюваного Віктором Ющенком. У Верховній Раді був головою Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. 

За рік після невдалого самовисування на посаду мера столиці Омельченко знову очолив партію “Єдність”. 

Місцеві вибори 2010 року подарували “Єдності” 206 мандатів у 10 регіонах України.

2014 року лідер “Єдності” Олександр Омельченко знову подався шукати кращої долі з іншою політсилою. Він подав до ЦВК документи як представник Радикальної партії Олега Ляшка, а потім вирішив не балотуватись і зняв свою кандидатуру.

На місцевих виборах 2015 року партія “Єдність” кандидувала 309 своїх представників – 0,15% від загальної кількості кандидатів.

Омельченко взяв до своєї партії “Єдність” людей екснардепа Віктора Пилипишина, який голосував за “диктаторські закони” 16 січня 2014 року, та команду колишнього нардепа, фігуранта антикорупційних розслідувань Олександра Супруненка. До партійного списку “Єдності” потрапили й люди з команди Черновецького. 

Так у списку кандидатів до Київради з’явився батько зятя Пилипишина – Володимир Яловий. Він якийсь час очолював партію, був секретарем Київради за часів Омельченка та його заступником.

Згодом Яловий став заступником голови Апарату ВРУ. Перебуваючи на цій посаді, він отримав ділянку лісу в Бучі, про що повідомляють журналісти у своїх розслідуваннях.

“Єдність” стала прихистком навіть для династій політиків. Олександр Бродський, який, за даними ЗМІ, володіє мережею МАФів у столиці та входить до команди екснардепа Віктора Пилипишина, привів до міськради свого брата – Вячеслава Бродського. Олександр Бродський та Костянтин Яловий, за словами Омельченка, є кумами. 

2015 року “Єдність” отримала лише 43 мандати в радах у всій країні, що становило 0,04% обраних місцевих депутатів. 15 із 43-х були обрані до Київської міської ради 8-го скликання. Омельченко тоді очолював список партії, він пройшов до Київради та став головою фракції. Посаду міського голови вдалося вибороти лише одному “єднівцю”.

Загалом виборча кампанія у столиці для “Єдності” коштувала майже 5,8 мільйона гривень.

2014 року Київрада запровадила сенсорну кнопку, яка унеможливлює кнопкодавство. Відтоді було зафіксовано лише один випадок неперсонального голосування сторонньою особою карткою депутата Київради. Свого помічника В’ячеслава Боядіна до сесійної зали провів депутат із фракції “Єдність” Костянтин Яловий. Боядін голосував за Ігоря Кісільова тільки в тих випадках, коли один голос був вирішальним для ухвалення рішення. Тривалий час у міськраді була проблема з кворумом для проведення голосувань (мінімально потрібен 61 голос зі 120).

Тоді Яловий з Кісільовим опублікували заяву, де факт неперсонального голосування назвали випадковістю, і звинуватили в усьому Боядіна, якого згодом звільнили, а також заборонили допускати до сесійної зали та кулуарів.

Торік Кісільова обрали народним депутатом як члена партії “Опозиційна платформа – За життя” – він був під номером 18 у партійному списку. 

У серпні 2020-го Руху ЧЕСНО стало відомо, що Яловий пішов з “Єдності” до “Сили і честі”, але в опублікованих на сторінці Київської ТВК списках його прізвище відсутнє.

У вересні 2017 року оголосили підозру “єднівцю” Сергію Кримчаку. За інформацією НАБУ, депутата затримали через заволодіння чужим майном, зловживання службовим становищем і відмивання коштів. На сьогодні судова тяганина триває. Попри це, Кримчак входить до першої десятки загального списку кандидатів у депутати Київради від “Єдності”.

У Київраді 8-го скликання фракція “Єдність”, як повідомляв Рух ЧЕСНО раніше, голосує найменш опозиційно та підтримує практично всі рішення.

Депутати від “Єдності” переважно неналежно відвідують засідання сесій та комісій. Більшість із них є фігурантами журналістських антикорупційних розслідувань.

На парламентських виборах 2019 року партія “Єдність” висунула лише трьох кандидатів у Києві. Жоден з них не переміг. Лідер політсили Олександр Омельченко у своєму окрузі посів 5-те місце, набравши дещо більш ніж 8%. Під час виборчої кампанії Рух ЧЕСНО фіксував щодо нього факти гречкосійства: кандидат катав виборців на кораблику Дніпром, улаштовував “Ярмарок консервації”. Однак передвиборча “гречка” йому не допомогла. Виборчий фонд Омельченка становив 650 тисяч гривень. Це були власні гроші кандидата.

Більшість представників “Єдності” в Київраді 8-го скликання відзначилася гречкосійством. Це були непоодинокі випадки першовересневих і новорічних подарунків від депутатів, безкоштовне катання на корабликах виборців, великодні частування тощо.

На минулорічних виборах до парламенту потрапив лише “ексєднівець” із Київради, гречкосій Ігор Кісільов, який був під номером 18 у списку партії “Опозиційна платформа – За життя” (ОПЗЖ). 

Замість Кісільова до міськради зайшов Юрій Курінний. Це ексдепутат Київради від “Блоку Литвина”, колишній голова Голосіївської РДА, котрий, за інформацією на сайті ЦВК, є членом партії “Єдність”, але після набуття депутатських повноважень уже 2020 року до фракції так і не пристав. Наразі Курінний є позафракційним депутатом Київради.

За два місяці до місцевих виборів, у серпні 2020 року, потенційні кандидати від “Єдності” розпочали дочасну агітацію. Рекламні щити зарясніли новими обличчями та вже відомим листом каштана, що є фірмовим знаком партії. Рух ЧЕСНО звернув увагу, що на білбордах відсутня назва “Українська партія “Єдність”, а зазначено лише “команда Олександра Омельченка”.

Й от 10 вересня 2020 року назву партії було змінено на “Єдність Олександра Омельченка”. Створення та перейменування політичних партій є для України традицією. Найчастіше це роблять перед виборами. Активність таких політсил у позавиборчий період або відсутня, або вкрай низька. Це свідчить про те, що більшість партій є просто політичними проєктами, які виконують суто технічну функцію й партбудівництво не здійснюють.

Станом на червень 7% українських партій були іменними – це означає, що в назві наявне ім’я партійного лідера. Перед місцевими виборами 2020 року цей відсоток зріс.

Імовірно, партія зробила ребрендинг, оновила брендбук та ще й команду. 

Омельченко за кілька місяців до виборів повідомив, що фракцію залишили п’ятеро депутатів Київради. Так, брати Бродські та родина Ялових планували висуватися від “Сили і честі” Смешка, а Алла Шлапак, за словами Омельченка, мала йти на прийдешні вибори з “Батьківщиною”. Наразі інформація щодо балотування Шлапак підтвердилася, Олександр Бродський також приєднався до команди “Батьківщини”, а Володимир Яловий кандидується від ОПЗЖ. 

Костянтина Ялового ставили в рейтингові опитування як кандидата на Київського міського голову від “Сили і честі”. Він навіть розмістив рекламні постери зі своїм зображенням, щоправда, без будь-якої партійної символіки. Але згодом сам Смешко зробив публічну заяву, що планує стати кандидатом на посаду мера від своєї партії.

Станом на 27 вересня 2020 року Костянтина Ялового та Вячеслава Бродського у списках кандидатів не помічено.

Наразі на білбордах команди Омельченка можна спостерігати не лише нові обличчя, а й чинних депутатів від різних політсил, які, ймовірно, вирішили змінити партійний бренд.

Чому кияни не фінансують “Єдність”?

Рух ЧЕСНО аналізував фінансові звіти осередків політичних сил, які входять до міськради.

Джерелом фінансування партії “Єдність” здебільшого були внески чинних депутатів Київради. У звіті була інформація, що загалом місцева парторганізація отримала 936 тисяч гривень за протягом 2015-2019 років, а з центрального офісу партії надійшло лише 13 тисяч. Також у звіті зафіксовано відсутність працівників. Це може означати, що партбудівництвом “Єдність” не опікувалася.

Найбільше коштів на рахунок партійної організації надійшло 2018 року. А от 2017-го осередок узагалі ніхто не фінансував. Загалом, донори робили пожертви доволі великими сумами, в один день і досить рідко. Мінімальний платіж становив 20 тисяч гривень, а максимальний – 144 тисячі.

Серед донорів-фізосіб є всі депутати Київради від “Єдності”, окрім Віталія Павлика, який очолює Київську міську організацію партії “Єдність”. Попри це, йому дісталося, імовірно, прохідне друге місце в загальному списку кандидатів до Київради на виборах-2020. Примітно те, що його неодноразово помічали за гречкосійством на користь виборців свого округу, а от на партбудівництво політик грошей пошкодував. Лідер партії Олександр Омельченко пожертвував найбільшу суму коштів.

Тут слід зауважити, що якщо виборці не фінансують кампанії політичних партій, а це роблять лише окремі особи, котрі жертвують значні кошти, то представники такої політсили, потрапивши до ради, можуть обстоювати там інтереси своїх донорів або власні, а не виборців.

Загалом було два випадки заведення грошей на рахунок. У першому від імені всіх депутатів Київради, окрім Павлика, було перераховано по 20 тисяч гривень. Як це простежується і в інших політсил, номери розрахункових документів різняться лише останніми цифрами, тобто йдуть майже один за одним. Зазвичай таке спостерігається, коли платежі робить одна особа від імені багатьох, що заборонено законом. У другому випадку також в один день з різницею в кілька операцій уже 2019 року дев’ятеро депутатів переказали від 30 до 80 тисяч гривень. 

Рух ЧЕСНО написав огляди також про інші політичні партії, як-от: УДАР, “Слуга народу”, “Голос”, “Опозиційна платформа – За життя”, “Європейська солідарність”, “Батьківщина”, Партія Шарія, “За майбутнє”, “Свобода”, “Народний контроль”, “Народний фронт”, “Наш край”, “Демократичний альянс”, “Національний корпус”, “Громадянська позиція”, “Основа”, “Самопоміч”, Радикальна партія Олега Ляшка, “Опозиційний блок”, Аграрна партія України.

Цей матеріал підготовано за підтримки Фонду з прав людини Посольства Королівства Нідерландів в Україні.