Чому партії центральної влади не можуть втримати владу більше одного терміну

Фото: Чому партії центральної влади не можуть втримати владу більше одного терміну

З часів президента Леоніда Кучми не було жодного переобраного президента. Тобто крім нього жоден з президентів так і не зміг втримати владу два строки поспіль. Відповідь на питання “чому?” криється не в парламентських, не у президентських, а у місцевих виборах.

Чинний президент Володимир Зеленський у другому турі виборів продемонстрував найбільшу мобілізацію електорату. Відповідно з нього країна може тепер питати більше, аніж з будь-якого президента.

Отримавши такий кредит довіри можна було сміливо запускати реформи, зокрема і докорінно реформувати культуру і принципи партійного будівництва. У Зеленського і його команди було півтора роки, щоб розбудовувати партію і не повторювати старих помилок.

Але справжнє партбудівництво - це доволі кропітка робота з пошуку ідеології, системи цінностей, гідних кадрів, які готові цю ідеологію втілювати і не переходити червоні лінії. Окрім цього, це ще й талант залучати кошти громадян. А для цього вони мають розуміти навіщо їм інвестувати в партію.

Значно легше йти за старими схемами. Не зважати на партбудівництво, а для того, щоб Банкова могла показати “результат” на місцевих виборах просто піти до мерів із токсичною репутацією, які мають вже налагоджені сітки для формування кошику голосів, які бюджет використовували як гречку, аби укріплювати електоральне ядро. Саме це і зробили партійці “Слуги народу” на цих місцевих виборах. Як приклад, ситуація з підбором кандидатів у мери міст і селищ Київщини, яку детально вивчив Рух ЧЕСНО. Тут виграли вибори під брендом “Слуги народу” по суті колишні мери. Частина з ним мала мандати ще за часів “Партії регіонів”.

Боротьба за мерів малих міст

“Слуги народу” програли всі міста обласного значення. 

Зараз партія буде комунікувати результати місцевих виборів за кількістю мандатів. Це все, що їй залишається. За кількісним показником “Слуги народу” дійсно перші.

Для досягнення такого результату влітку партія центральної влади вирішила ініціювати в парламенті курс на партизацію країни. У результаті партійну систему балотування спустили до населених пунктів, де більше 10 000 виборців. Це автоматично стимулювало чинних мерів і депутатів шукати партійні бренди.

Для того, щоб подивитися, як працювала центральна влада до цього і чи надовго вистачало кількісних показників, про які звітувала Банкова, варто проаналізувати дані результатів виборів кандидатів у мери 2010, 2015 та 2020 року.

На графіці чітко видно, що найбільша частка переможців - це мери міст-самовисуванці. Тобто ті, до кого не змогли достукатися партії. Їхня кількість і частка значно більша в той час, коли партійна система не була спущена до міст, де більше 10 000 виборців і до початку реформи децентралізації була більша кількість міст.

Що стосується партійних висуванців, то тенденції без змін. А далі ситуація по суті без змін. Друге місце стабільно займає партія центральної влади. У 2010 це “Партія регіонів”, у 2015 це “Блок Петра Порошенка” (нині “Європейська солідарність”), а в 2020 році - “Слуги народу”.

У 2010 році чітко видно, що партія, з якою до влади прийшов Віктор Ющенко “Наша Україна” відкотилася на 7 місце і не дотягла до 1% за кількістю обраних мерів. “Партія регіонів” після втечі Януковича розкололася на кілька рукавів - “Опоблок”, “Наш край”, “Відродження” і ще кілька місцевих проєктів. Але вони сумарно не дотягнуть навіть до 5%. При тому, що “Партія регіонів” на попередніх виборах мала більше 31%.

На виборах 2020 року “Європейська солідарність” отримала менше 3% мерів. Показник регіонального лідерства в партії впав десь удвічі. Що стосується “Слуг народу”, то вони отримали удвічі менше, ніж “Партія регіонів” у 2010 році і втричі більше, ніж “Європейська солідарність” у 2015.

ОПЗЖ та Наш край як проєкти, які мають витоки з “Партії регіонів” на виборах 2020 року взяли сумарно близько 7% мерів.

Далі у списку партій можна побачити стабільні показники хіба в “Батьківщини”, які тримаються на рівні десь 4% і партія незмінно посідає 2-3 місце. Це ще не свідчить про якісне партбудівництво, але точно говорить про те, що виборці “Батьківщини” стабільні у своїх поглядах.

Відсоткові показники виросли у партії “Свобода”. Якщо у 2010 році партія взяла лише 0,5% від кількості мерів, то зараз цей показник зріс до 1,3%.

Далі ж, якщо подивитися на назви партій - то на кожним місцевих виборах у топ-20 більшість з них нові. Це ще один доказ того, що створюються нові політичні проєкти і відсутнє реальне партійне будівництво. І не дивно, що за таких обставин мери міст залишаються незмінними і просто змінюють партійні бренди, щоб отримати підтримку центральної влади, яка можу закрити очі на кримінальні провадження і посприяти тому, щоб на громаду дали побільше субвенцій, які можна розподілити з користю для себе, а не для людей.

Чому важко втримати владу на місцях

Якщо відійти від результатів тих, хто переміг на виборах на посаду мера і розглянути результати партійної боротьби на місцевих виборах, то вони по суті будуть схожими у своїх тенденціях.

“Наша Україна” на виборах 2010 року заледве перевалила за 1% при тому що “Партія регіонів” взяла 33,6%. І вже на виборах 2015 року відголоски регіоналів заледве перевищили 5%. Але 2020 року ОПЗЖ, Наш край, “Опозиційний блок” набрали сумарно дещо більше 14%.

Для “Батьківщини” ці місцеві вибори були досить вдалими. Партія, яка раніше мала менше 6% мандатів наразі отримала понад 10% і три виборчих цикли стабільно тримає 2 місце.

“Європейській солідарності” та “Свободі” вдалося перевершити свій результат і наростити відсоткове співвідношення в місцевих радах. Тепер їх відповідно майже 9% та трохи більше 2%.

Але при цьому слід зважати на те, що після виборчої реформи партійна система спустилася до малих громад, де виборців більше 10 000. Тому у партій були нові зони росту навіть при тому, що значна кількість громад укрупнилася, а кількість депутатів скоротилася утричі.

Застава на виборах не відсікла маргінальні партії чи проєкти, як це очікувалося, а лише здорожчила вхід в політику. Якщо на виборах 2015 року кандидатів у депутати висунули 90 партій, то на виборах 2020 року їх 111. А це означає, що технічний компонент виріс більше, ніж на 10%.

Низка партійних брендів знову таки кожного виборчого циклу - нові. Кожна друга партія в Україні змінює назву і це, зазвичай, трапляється саме перед виборами.

Над розвитком партбудівництва керівництво цих партій не працює. Відповідно виникає потреба перейменовувати партії перед виборами і знову і знову витрачати гроші на розкрутку нових брендів замість того, щоб вкладати гроші у якісне партійне будівництво і системно працювати з громадою, щоб чесно підготуватися до наступного виборчого циклу, коли країна формуватиме центральну владу - президента і парламент.

Рух ЧЕСНО спеціально для Kyiv Post


[[ action.title ]]

[[ action.description ]]

[[ action.button ]]