Галина Третьякова: “Який народ, такі й ми — з тими ж вадами, хворобами і раковими пухлинами”

***

“Ніяких вказівок з ОП до нас не надходило”

— Про ІХ скликання Верховної Ради найбільше говорять, що воно втратило суб’єктність у політичній системі держави. Йому відводять виключно технічну роль: ухвалювати потрібні для Банкової рішення. Чому, на вашу думку, так склалось? Адже на початку скликання картина виглядала зовсім по-іншому: монобільшість, турборежим, владна вертикаль, найбільше партійне фінансування тощо — все було в руках однієї партії.

— Ми живемо в демократичному суспільстві, кожен може висловлювати свою точку зору щодо суб'єктності. Водночас досі зберігається ситуація, коли без “Слуг народу” ухвалити жоден закон неможливо. У нас наразі 229 депутатів (розмова відбулась до смертельної ДТП мажоритарника зі Львівщини від “Слуги народу” Ореста Саламахи, — прим. ред.), тому кількісно ми маємо більшість. Звісно, в залі не всі присутні і є десь на рівні 180–190 голосів, тому для ухвалення будь-якого закону необхідне приєднання наших партнерів по голосуваннях. Це передбачає і так званий плюралізм думок у середині “слуг”, адже у нас є різні думки з різних законопроєктів. Звісно, ми вихідці з однієї партії — політична платформа і обіцянки, які ми давали людям, однакові. Водночас часто є нюанси по законах, щодо яких колеги мають різні думки. 

Ми зберегли за цей час демократію в парламенті. Пам'ятаєте, як Руслан Стефанчук після оголошення про широкомасштабне вторгнення, запровадження військового стану і мобілізації, вийшов і сказав, що боявся скликання Ради, бо не знав, скільки людей прийде. Але парламент прийшов і був повністю на місці. 

Це не означає, що немає отрути в нашій колоді чи ракових пухлин, які ведуть себе не відповідно до посади й присяги, яку давали народу України. Водночас парламент працює, приймає закони, які потрібні для бюджету і формування політик. До речі, формує ті державницькі інститути, які не були сформовані до 2019 року або були сформовані неефективно. 

— Що це за інститути? 

— Наприклад, у нас дуже погано працювала система соцстрахування. Були відсутні такі речі, як соцпослуги. Ми зайшли в соціальну політику, коли фактично це були самі грошові виплати. Тобто держава не створила соціальних послуг, наприклад для паліативних хворих чи для осіб з інвалідністю, чи надання протезно-ортопедичних засобів. 

Ми подали законопроєкт щодо введення міжнародних стандартів фінансової звітності в Пенсійному фонді, в системі соціального страхування, але ми ще досі все обліковуємо за національними стандартами, а це означає, що не дуже прозоро слідкуємо за пенсійними грошима. Мінфін зараз верифікує соцпрограми по семи реєстрах — у нас зникли пенсіонери, які отримували гроші і були вже реально неживими, а за них хтось отримував гроші. 

— Зміна керівника Офісу президента, за словами нардепів, начебто змінила ситуацію в парламенті, дехто видихнув з полегшенням. За вашими внутрішніми відчуттями, це справді так? 

— Мене часто питають, чи були вказівки з Офісу президента. Я можу відповідально сказати, що ніяких вказівок з ОП до нас не надходило — ні щодо соціальної політики, ні щодо голосувань чи інших речей. Більше того, з якогось моменту у нас навіть зник заступник голови ОП, який займався соцполітикою (Юлія Соколовська — надзвичайний і повноважний посол України в Королівстві Іспанія (з 2025). Заступниця керівника Офісу президента (2020–2024 роки), ексміністерка соціальної політики (2019–2020), — прим. ред.).

Навпаки, члени нашого комітету зіткнулися з достатньо сильним опозиційним опором. Нагадаю, до складу нашого комітету входить Юлія Тимошенко, яка на початку каденції заявила, що вона є опозицією. Вона та її команда вважали, що соціальна політика — це власність її політичної сили. Іншою кандидатурою в комітеті була Наталія Королевська, яка використовувала комітет для того, щоб робити власний політичний проєкт чи піар.

Ми заходили на кожен комітет з 5–6 камерами. З самого початку комітет працював доволі відкрито, потім ми підсилили спілкування напряму. Я сама вийшла з громадянського суспільства і вважаю, що ми маємо максимально розвивати елементи прямої демократії в Україні. Українці схильні до прямої демократії — Помаранчева революція і Революція гідності показали, що кожен українець хоче напряму впливати на процеси, які є в державі. І навіть (картонкова — прим.ред.) революція про НАБУ / САП теж відноситься до проявів прямої демократії. 

— А які стосунки склалися з новопризначеним головою ОП Кирилом Будановим?

— Я ще з ним не зустрічалась. Хоча я була однією з тих людей у фракції, хто сказав, що якщо буде призначено нового голову ОП, то мусимо провести спільний брифінг. 

Ми спілкуємося з Офісом президента, адже, якщо розглядати будь-який законопроєкт у контексті повного циклу публічної політики, то після прийняття парламентом закону, його ще має підписати президент. Для того, щоб президент це зробив або наклав вето і надав свої пропозиції до таких законів, Офіс президента має відпрацювати, в тому числі разом з урядом, якщо в нього є зауваження до якихось текстів. І, відповідно, кожен голова комітету, чий законопроєкт пройшов, він дбає, аби таке вето не сталося. Або, якщо воно сталося, то потрібні організаційні речі, для того, щоб цей законопроєкт повернувся. 

Потрібно робити презентації серед інших фракцій і груп, щоб показати, на що направлені такі правки. І проговорити з колегами, знову ж таки, аби переконатися, що закон має 226 голосів. 

Нагадаю, парламент — від французького “parler”, говорити. І якщо щось не проговорено, хоча б в середовищі депутатів, це означає, що шанси на проходження такого законопроєкту можуть бути різні. Закон встановлює правила, права і відповідальність. Часто їхня інтерпретація сприймається народними депутатами по-різному. І знайти формулювання, яке однозначно буде сприйматися кожним українцем, будь-якою політичною силою і судовою системою, це, звісно, мистецтво, яке має демонструвати парламент.

“Наша нація готова приймати пряму демократію, ми вміємо скидати тих, ким ми не задоволені”

— Однією з ключових проблем цього скликання, яку називають більшість гостей нашого проєкту, зокрема народні депутати попередніх скликань, є низька якість нардепів, більшість яких потрапила в це скликання, не маючи досвіду й уявлення про функціонування державних інституцій. Ви згодні з таким твердженням чи є якісь інші фактори?

— Коли президент балотувався і формував політичну силу, то говорили про оновлення парламенту. Багато років в парламент заводили олігархічні сили, які намагалися провести те, що їм потрібно. Зараз ми називаємо це лобіюванням. До речі, ми нарешті прийняли закон про лобіювання, його не було до попереднього скликання. Може, він не такий, як я хотіла, але це результат компромісу. Водночас ми сьогодні розуміємо, що адвокація має бути. Люди, які прийшли в парламент, якщо навіть не брали участі в політичних процесах, вони були адвокаційниками якихось процесів.

Я працюю з парламентом давно, саме як адвокаційник, входила до Реанімаційного пакету реформ, перед тим працювала в Асоціації страхових компаній. До Української федерації убезпечення, яка представляла інтереси страховиків, я працювала безпосередньо в страховому бізнесі, починаючи з епохи, коли був прийнятий перший закон про страхування в Україні. 

Водночас адвокація означає, що люди, які обіймали посади GR (Government Relations — побудови відносин між бізнесом та держорганами для захисту інтересів компанії та впливу на регуляторні рішення, — прим. ред.), вони раніше спілкувалися, і в нашій фракції таких людей багато. У нас тільки 50 юристів, які мають щонайменше кандидатський ступінь, є такі корифеї цивільного законодавства, як Руслан Стефанчук, Іван Калаур та інші. Дуже сильний Комітет правової політики разом із Денисом Масловим, тому я не скажу, що у нас слабкі люди.

Наш парламент і фракція “Слуга народу” має дві складові: палату мажоритарників, які були в регіонах, і палату голів комітетів та заступників, які прийшли професійно підготовлені, щонайменше вони всі йшли з пропозиціями по своїй галузі. 

Водночас сказати, що фракція слабка, мені здається, що в умовах представницької демократії, чи не означає це, що люди, які обирають, вони теж слабкі? Я ніколи не закидаю українському народу слабкість, бо ми не слабкі. Ми дорослішаємо як нація, ми загартовуємось у випробуваннях, які дає нам доля, і ті революції, через які пройшла Україна, чітко показують, що наша нація готова приймати пряму демократію, ми вміємо скидати тих, ким ми не задоволені. В цьому теж демократія. 

Я прихильник проведення максимально швидких виборів, хоча розумію, наскільки це важко або навіть неможливо проводити вибори під час війни, але український народ має розуміти, що він сьогодні в представницькій демократії має тих представників, кого він хоче бачити там. А далі це вже його відповідальність — кого обрали, того і маємо. 

Ми кістка від кістки українського народу. Який народ, такі й ми — з тими ж вадами, хворобами і раковими пухлинами.

Ми не толеруємо корупцію. Тих, хто має кримінальні провадження, ми максимально швидко випроваджуємо з фракції, хоча є непоодинокі випадки, коли вихід із фракції є тимчасовим і людина повертається у фракцію, тому що до підозри справа не доходить. І це теж не позитивно характеризує нашу правоохоронну й антикорупційну систему.

— Про виключення з фракції та превентивні кроки. Чому, на вашу думку, керівництво парламенту і фракції не реагує, наприклад, на Олександра Куницького, якого немає вже більш ніж рік у парламенті, але він досі є членом фракції? Або інший приклад — Олександр Дубінський, який у СІЗО, маючи підозру в державній зраді, залишається заступником голови Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики. Чому партія, парламент не робить превентивних кроків, щоб уникнути таких ситуацій? Відкликати депутата з керівної позиції в комітеті можна, просто проголосувавши постанову.

— Заступник голови комітету і фракція — це різні причини. Взагалі кадрові постанови Верховної Ради проходять дуже важко, це і в попередніх скликаннях було. Я думаю, ви бачили голів комітетів, які склали повноваження і були виконувачами обов'язків. 

Кожна кадрова постанова — це домовленість з опозицією. Ми, на жаль, не маємо закону про опозицію. Якщо б він був, то опозиція мала б обрати свого лідера. Я хотіла б подивитися, як фракції, які себе позиціонують як опозиційні, це зробили. У нас є “Євросолідарність” і Петро Порошенко, “Батьківщина” на чолі з Юлією Тимошенко. А якщо це опозиція, то вона має бути одна.

Є різні думки щодо того, як має реагувати фракція. Водночас ми підійшли до інституції іміджу політики. У нас десь до 2014 року професія політика була відсутня. І взагалі визначення, що таке політичні посади, українське законодавство не містить, лише щодо міністрів і заступників міністрів є в частині двох законів — про Кабмін і держслужбу.

Якщо подивимося на класичне визначення політичної посади, то це люди, які приходять до влади разом із політичною силою, тобто їх призначення має особливий, виборний характер. Я б не сказала, що у нас заступники міністрів взагалі є політичними посадами. Бо прикладів, коли разом із втратою позицій політичною силою заступники міністрів складають повноваження, майже немає. Я знаю один приклад, коли заступник міністра написав заяву, коли уряд змінювався. Якщо це політична посада, то вся політична команда має йти під час зміни.

Часто “Євросолідарність” каже, що ви “ноунейми” в політиці, а ми тут давно — Ірина Геращенко, Петро Порошенко. Люди, які зайшли в цю професію, були сприйняті старими політиками з елементами дідівщини. Це так і є, абсолютно, з таким психологічним тиском. Політик має бути готовий до такого. Але, як ми бачимо, один з елементів такого політичного тиску опозиції на монобільшість, це приниження людей, які зайшли. І вибиралися різні аргументи, щоб сказати, що ця політична сила, яка увійшла, не може керувати країною, не може витримати ковід, не може нормально сформувати військовий уряд, і таке інше. Це нормальна робота — опозиція каже, а коаліція має робити.

— Ви згадали про важливу річ — про репутацію. Чому все-таки, виходячи з репутаційних міркувань, народні депутати, які мають підозри в державній зраді, досі залишаються на керівних посадах у комітетах? Чому не відкликати їх для того, щоб уникнути репутаційних втрат? 

— Для цього потрібно, щоб фракція внесла відповідну постанову, яку мають всі проголосувати. Як тільки ви вносите якусь пропозицію зняти депутата X, який з підозрою в зраді, починається торпедування. Опозиція починає торпедувати свої позиції в комітетах. 

За регламентом ВРУ, голова комітету — за більшістю, а перший заступник і секретар — обов'язково представники опозиції. Таким чином, опозиція і коаліція — чотири ока, які приглядають одне за одним, і це забезпечує відкритість, і те, що не буде зловживань.

Як тільки ви вносите кадрову пропозицію, відразу починаються розмови про те, що ми це окремо не голосуємо; голосуємо, тільки якщо ми зробимо якісь ротації. Крім того, є ще ротації і претензії в середині “Слуг народу”. Деякі народні депутати хочуть бути секретарями, хтось вважає, що він доріс до заступника голови комітету.

Можете подивитися по останніх призначеннях, навіть по нашому комітету, коли призначаються вихідці з інших комітетів. Комітети — це організаційна структура роботи парламенту. Без цієї організаційної структури забезпечити цикл проходження законопроєкту всередині Верховної Ради неможливо. І, як у будь-якому підприємстві, там є кар'єрний ріст, певні знижки, хоча це не дуже впливає на заробітну плату. Наприклад, різниця між народним депутатом і головою комітету не сягає більше ніж 2 тисячі гривень на місяць. 

“Ми поза межами Конституції з благими намірами створили структуру, яка не відповідає конституційним засадам”

— Чи є голосування, яке вам доводилося пояснювати виборцям? Приміром, за ініціативу, яка фактично знищувала незалежність САП та НАБУ, а потім переголосування за президентський законопроєкт. 

— Я часто не пояснюю, чому я так голосую, але якщо ви питаєте про НАБУ і САП, то так, я голосувала за і скажу чому. 

Під час Революція гідності мій старший син був сотником І сотні Майдану, позивний “Косатка”, в 2015 році він пішов воювати і воює зараз. Переведений наразі з-під Херсону під Каховку. Він повністю на першій лінії зіткнення на позиції солдата, зараз дали йому молодшого сержанта, і він фактично постійно воює.

Тобто наша родина увесь час була в цих процесах. Після Революції гідності був, якщо хочете, суспільний договір, коли генерація, яка пішла на Майдан, визначила корупцію як одну з основних проблем. І був договір, що нам потрібна антикорупційна структура, яка законодавчо почала працювати в 2017 році. Але вона виникла як елемент прокуратури, наприклад, САП призначається генпрокурором, водночас кандидатури подаються конкурсною комісією, і процесуально САП виведене з-під керівництва генерального прокурора.

Фактично ми поза межами Конституції з благими намірами створили структуру, яка не відповідає конституційним засадам. Блага мета полягала в тому, що нам потрібна структура, але ми не довіряємо генпрокурору. 

У нас немає в Конституції виборної посади генпрокурора, його кандидатуру подає президент і приймає Верховна Рада. І тому, якщо у нас немає такої конструкції, як в Америці, де є виборна посада генпрокурора і Мін’юст з сильним функціоналом, то в цьому випадку нам потрібна структура, яка буде самостійно винищувати корупцію у вищих ешелонах влади.

Була надія, що вони так зроблять. Але я не передбачала, що ця інституція буде працювати публічно з витоками інформації, недоведенням підозр. 

— Публікацію антикорупційними органами відео? 

— Так, в тому числі. Я не передбачала, наприклад, що будуть відбуватися ті речі, які сьогодні відбуваються. 

— Ви маєте на увазі вручення підозри Юлії Тимошенко? 

— Я б зараз не хотіла зупинятись конкретно на якійсь людині, тому що я не знаю конкретної справи, і якщо я читала достатньо поверхнево підозри, то це не означає, що я знаю справу. Є таємниця слідства, тому в мене немає повної інформації. Я можу базуватися тільки на тому, як вона виступала з трибуни. Водночас, з точки зору законодавства, у нас є речі, які, на мій погляд, порушуються. 

Справа в тому, що я сама була під обшуком. Це був березень 2022 року. Я цього не розголошувала. До мене зайшла група людей у масках, і мого чоловіка вивели з кайданками за спину. Ми живемо на Академмістечку, і я не знала, чи це росіяни, чи українці. Ми з чоловіком залишилися, нікуди не поїхали, ми не знали, хто це заходить і куди нас повезуть. У мене вдома все перевернули. Виявилося, що це контррозвідка. 

Мій чоловік робив телефонні дзвінки росіянам, типу у них там щось заміновано. Пам'ятаєте на початку повномасштабного вторгнення була група, яка розбалансовувала Росію? Він розсилав фото мертвих росіян, щоб показати, “що ви робите”. І контррозвідка СБУ так обґрунтувала, що був трафік з вашої квартири, і ми прийшли його перевірити. Тому я розумію, що таке позасудовий обшук, я розумію, що таке, коли в тебе забирають все, а я нічого не закреслюю в своєму телефоні.

За фактом кримінальної справи до мене можуть зайти, і в позасудовому обшуку забрати мій гаджет, в якому все моє особисте листування, яке, до речі, захищено Конституцією. І про це казала, до речі, Юлія Володимирівна з трибуни, але я не в її контексті, а гіпотетично ставлю свою ситуацію. 

Я не беру хабарі, не брала і не збираюся брати. Але якщо зайдуть і будуть читати, а в нас в КПК така норма, якщо у межах кримінальної справи тебе обшукали і забрали всі документи, то вони шукають, що може бути ще підставою для інших статей і застосування. Вони можуть у позасудовому обшуку тобі пред'явити щось ще з твого особистого листування. Таким чином людина тут не захищена.

Ми створили систему, яка переслідує людину за її особистим листуванням. За словами колег з правоохоронного блоку, в судових справах до 90% доказів — це гаджети. Тобто людина сама за собою слідкує, а потім цю інформацію витягують правоохоронні структури.

Мені кажуть, що є інформаційна безпека, можна встановити автовидалення повідомлень. Я кажу, що не хочу. Може, сьогодні це вважається злочином, як це вважали при Януковичі, а через 10 років це буде наша боротьба, яку я хочу показати. В мене немає нічого, що суперечить моїй присязі українському народу або суперечить моїм моральним переконанням. Тому я роблю те, що я вважаю за потрібне. Я вважаю, що так має чинити будь-яка людина. 

Але я завжди пам'ятаю, що я є представником народу. Якщо люди кажуть, що ти прийняла невірне рішення, якщо вони зустрілися з президентом, обговорили, і вважають структуру, яка сьогодні є, недостатньо приглядною і контрольованою, з боку суспільства в тому числі, де людину приймають у САП на 4 роки, де іноземні експерти в конкурсній комісії не завжди знають тих людей, яких досліджують. І чому не український народ приймає рішення щодо цього? 

— СБУ робить аналогічно і публікує відео своєї роботи, але ми не бачимо конкретних кроків від нардепів для реформування служби. 

— Це теж погано. Законопроєкт про реформу СБУ багато років дискутується. Я є прихильником того, щоб така реформа відбулась. 

— Однак руки нардепів дійшли до НАБУ і САП, але не до інших правоохоронних органів, наприклад, СБУ чи ДБР. 

— У мене така ситуація по пенсіях. Є у нас спецпенсії, коли людина, яка виходить на пенсію в 36–42 роки, то це, за європейськими мірками, дискримінація інших українців, адже за пенсійним віком дискримінації бути не може. Пенсійний вік має бути для всіх українців однаковий. Це не радянська система, де балерина виходила в 30 років на пенсію, а військовий — в 42. 

І мені кажуть: ти, Третьякова, написала закон про прокурорів. Тому що ЗМІ написали про кричущі випадки саме в прокуратурі. Там найкращі умови щодо виходу на пенсію, там було масово модно в 2012 році, наприклад, оформлювати інвалідність з дитинства по проблемах із зором. І останній випадок — 36 років прокурор, 12 років стажу, вийшов на пенсію і відсудив собі ще сто з чимось тисяч гривень пенсії. 

Так само по НАБУ і САП, в мене немає конкретно претензій до антикорупційних органів, що вони мене переслідують. Я не робила на своїй посаді помсту СБУ за те, що вони обшук мені провели. Я сказала: якщо прийдете, буде додатковий привід для того, щоб прибирати в квартирі. 

Я категорично проти, що той законопроєкт був про знищення незалежності, бо процесуальне керівництво було передано генеральному прокурору. 

— Але ж генеральний прокурор у нас політична фігура? 

— Так. Але я б сказала, що це фігура, яка перебуває під політичним тиском. Тому що він був би політичною фігурою, якби в Америці його обирали, конкретно окружного прокурора чи генерального прокурора, якби були прямі вибори. Коли вибираємо президента і одночасно генпрокурора. Ну, давайте тоді змінимо Конституцію. Я не проти зробити сильний Мін’юст і обраного генпрокурора. Це вимагає зміни до Конституції і суспільного балансу інтересів. 

Якщо ми цим замінимо САП, щоб це був орган, обраний народом, тоді нам не потрібно робити комісію з іноземцями, які обирають прокурора САП на чотири роки. Цей функціонал прямої демократії ми віддали на обрання іншій структурі і ще сказали: процесуальне керівництво не під гілкою генерального прокурора. 

“Громадські організації України потерпають, бо вимушені бути тільки слугами неукраїнських грошей і неукраїнців”

— Нещодавно низка ГО та ЗМІ оприлюднили звернення щодо ТСК з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних із корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади, яку очолили народні депутати Сергій Власенко та Максим Бужанський. Ви також входите до цієї комісії. Про вихід за межі повноважень і використання ТСК як інструменту тиску на антикорупційні органи та втручання в незалежність судової влади вже заявили: НАБУ, САП, ВАКС, ВРП, ВККС та ГРД. 

 Навіть Єврокомісія у звіті щодо України за 2025 рік вказала, що ТСК “не повинна підривати суспільну довіру до антикорупційних інституцій невиправданими публічними заявами та виходом за межі, що визначені принципом поділу влади”. Комісія, яка мала би займатись корупцією в правоохоронних органах, судах та органах судової влади, стала інструментом тиску та, наприклад, допитів членів ГРД.

— У мене колеги теж вважають, що на них тиснуть.

— Хто на них тисне? 

— Тиснуть через ЗМІ. У нас політика дуже часто перекочуває в соціальні мережі. Давайте будемо визнавати ці факти. Я економіст за освітою, тому мене більше цікавлять економічні речі. Наприклад, чи надходила на казначейський рахунок сума, яка заявлена правоохоронним органами. Ми допитували ДБР і інші органи, які заявляють як ефект для суспільства. ДБР нам показали, що ця сума поступила на єдиний казначейський рахунок, і скільки грошей, які були конфісковані, вони принесли країні за рахунок судових процесів. 

— Маєте на увазі антикорупційні органи, зокрема ВАКС?

— Так. Кожен із них має бути ефективним. І оцю ефективність потрібно дослідити. А якщо це обмежений аудит, один раз на 10 років, то не розуміємо, що в результаті маємо. Якщо, наприклад, маємо систему оплати праці, згідно з якою премії виплачуються працівникам як відсоток за підозру, а не доведення цієї підозри до суду, то що це? І суспільство теж розчароване в цьому.

Спочатку обшукуєте людей, виносите їх на загал, а потім кажете: “А підозри нема”. А навіщо тоді ви це зробили? Людині зламали, скажімо, кар'єру. Це, до речі, навіть впливає на те, коли ми перезавантажували уряд — дуже важко набирати людей на міністерські посади. Люди відмовляються йти у Верховну Раду в народні депутати, не тільки по нашій фракції. Один із прикладів — Тетяна Чорновол, яка мала зайти у фракцію “ЄС”. 

— Зараз і список “Слуги народу” під питанням — хто зайде наступний.

— 100%, тому що відмовляються ті, хто перебуває за кордоном.

— Наприклад, Роман Кравець.

— Не хочуть повертатися, хай залишаються там. 

Але люди не хочуть йти, коли вони під таким тиском. Йдучи на ці політичні посади, ти маєш розуміти, що будеш перебувати під тиском. Десятки років в Україні створювалася ситуація, коли народні обранці були каналізацією ненависті людей до парламенту. Вона була створена якимись президентами чи діями, але так було. І це не зламаєш отак відразу. Для того, щоб показати, що ти щось робиш, просто потрібно працювати.

Коли ви кажете про високий відсоток проходження наших законопроєктів, це тому, що з одного боку, є напір з комітету. Всі народні депутати в комітеті вимагають, щоб ці закони були прийняті, і щоб ми питання захисту людей не забували. З іншого боку — підтримка колег. На наші закони потрібно зібрати мінімально необхідні 226 голосів, і ми це робимо. Збираємо і по 300, і більше голосів. Це означає, що комітет працює з іншими фракціями. 

На останній “годині запитань до уряду” я просила Кабінет міністрів прийти до практики проведення брифінгів для нардепів по законах, де автором є уряд. Бо сьогодні ситуація така, що уряд вкидає законопроєкт, а комітету потрібно це комунікувати всередині парламенту. Автор має спілкуватися і відповідати на питання, що він закладав у ту чи іншу норму, де аналітика та інші.

— Така реакція на роботу ТСК виникла, зокрема, після допиту членів ГРД.

— Обидві сторони вважають, що на них тиснуть. До нас дійсно Михайло Жернаков (співзасновник та виконавчий директор Фундації DEJURE , — прим. ред.) приходив, я йому також задавала питання. Ми знайомі з часів РПР. Я кажу: чого ви так сприймаєте? 

— Можливо, через слова голови ТСК і як це виглядало? 

— А от викликає Ярослав Железняк на свою ТСК посадовців…

— Посадовців, а не голів громадських організацій.

— Так вони ж самі написали ці статті. Я одна зі співавторів законопроєкту № 7500, я щиро вважаю, що наші громадські організації мають утримуватися за рахунок частини ПДФО українців. В будь-якій країні — Польщі, Чехії, Данії, американські платники податків збирають на USAID. Чому ми не можемо 3–4% ПДФО перераховувати на громадські організації? 

Наприклад, написати, що мої відсотки в наступному році перерахувати Руху ЧЕСНО, бо я хочу, щоб ви фінансувалися й аналізували, бо у вас є достатньо експертизи. Ще частину хочу направити, наприклад, на ветеранське підприємство і родинам, які потерпають від домашнього насилля. А в наступному році хочу ці 3–4% направити в інший спосіб. 

Чому я не можу такий лист направити в казначейство? Це елемент прямої демократії. Я хочу свої податки направляли ось сюди. Так відбувається фінансування, і ці ГО звітують по-іншому. 

Такої системи у нас немає, тому громадські організації України потерпають, бо вимушені бути тільки слугами неукраїнських грошей і неукраїнців. Вони вимушені шукати гранти європейського фінансування, і вони залежні від того, що вони отримують. В ГРД відбувається та сама ситуація. 

Я чітко розумію, що проблематика фінансування громадянського суспільства колосальна. І ті гранти, які вибивають з-за кордону, а це дуже важко, вони мусять економно розподілити між собою, використовуючи в тому числі механізм ФОПів.

Що відбувається в ГРД? Робота в ГРД має бути оплачувана? Має. Я хочу, щоб ГРД фінансувалися, а не були просто на якихось засадах. Ми хочемо залучити громадськість до цього. Донори не можуть всім громадським організаціям, які входять до ГРД, надати транші. Надають одному. Цей один починає розподіляти між цими. 

Причому зрозуміло, що якщо вони “сидять на голці” фінансування від однієї організації, то вони будуть казати так, як ця громадська організація каже. Не тому, що вони погані — модель фінансування провокує. Люди, які не отримують доходу, вони всі з родинами, їм всім потрібно існувати. І цю модель потрібно змінювати. 

 На що це випливає? Колективне несвідоме, за Юнгом. Коли ці люди отак якось живуть, а потім пишуть статті — одну, другу, третю. В цих статтях вони кажуть, що от ми там не задоволені, як середовище громадських організацій це розподіляється, хтось там на щось впливає. Це ж не ми примушували їх це писати.

І далі ТСК береться. Я не задоволена була, я питала на одному із засідань. Кажу, навіщо ми таку увагу приділяємо саме цьому органу? 

— Так, ТСК присвячена розслідуванню можливих фактів корупції саме в правоохоронних органах... 

— Багато емоцій. Мені здається, що робота зі сфери пошуку проблематики і її вирішення перейшла у психологічну боротьбу між громадськими організаціями. І цим я не задоволена. Я вважаю, що це неправильно. Більше того, звіт ТСК не затверджений, і якщо звіт не затверджений, то ця комісія не є продовженою.

Але дуже дивний збіг, коли ми написали, що хочемо дослідити НАБУ, САП і ВАКС, в цей момент виходить постанова, її реєструє Ірина Геращенко, про те, що комісію потрібно розпустити. Ок, розпускаємо, так розпускаємо. В цьому сенсі я для себе висновки зробила. Тобто цей дивний збіг, це теж не просто так.

У другій частині розмови з Галиною Третьяковою читайте про роботу комітету, про соціальну політику і де межа між популізмом та гарантіями держави, про забезпечення прав ветеранів, реабілітацію та проблеми адаптації.