Україна між грошима й дедлайнами: хто та як у Верховній Раді гальмує виконання міжнародних зобов’язань

На півшляху до реформ

Виконання вимог партнерів — справа колективна. Спочатку уряд домовляється про ”маяки” й дедлайни, тоді премʼєрка від імені Кабміну подає законопроєкти в Раду, а на нардепах лежить робота довести їх до пуття та знайти достатню кількість голосів для ухвалення. Проте, як свідчать результати голосувань, урядові ініціативи не завжди знаходять підтримку серед нардепів у сесійній залі. 

Так на початку березня міжнародні законопроєкти застрягли в Раді через брак голосів, навіть попри те, що від цього залежало отримання фінансування. Зокрема 10 березня в Раді з тріском провалився та був повернутий урядовий законопроєкт про оподаткування цифрових платформ (так званий податок на OLX), набравши лише 168 голосів за і аж 44 проти в першому читанні.   

Загалом від початку 2026 року Рада встигла ухвалити лише чотири законопроєкти-маяки від донорів у цілому і ще три — за основу. 

Найпродуктивнішим із виконання міжнародних зобовʼязань став пленарний тиждень 7–10 квітня, коли президентська фракція нарешті мобілізувала голоси на тлі березневої кризи монобільшості.  

Того тижня депутати змогли нарешті проголосувати повністю три законопроєкти з переліку Ukraine Facility (один з них одночасно й для Світового банку), а ще один із цієї програми провели через перше читання. Крім того, був ухвалений повністю один із чотирьох законопроєктів-зобовʼязаннях перед МВФ — про подовження дії військового збору 5%. 

Також нарешті просунулася й інша вимога МВФ — законопроєкт про оподаткування доходів із цифрових платформ. Відповідний законопроєкт, який подали депутати податкового комітету замість провального урядового, 8 квітня набрав 234 за в Раді в першому читанні. 

Водночас два “маяки” МВФ залишаються неухваленими, хоча ці законопроєкти вже лежать у Раді.  

Ще два законопроєкти з міжнародних зобовʼязань поки відправили на доопрацювання. Так 8 квітня лише одного голосу забракло для ухвалення в першому читанні урядового законопроєкту про вдосконалення дозволів для інвестицій у відновлювальні джерела енергії (зобовʼязання за Ukraine Facility). Рада також відхилила й інший законопроєкт Кабміну за  Ukraine Facility — про органи самоорганізації населення, який набрав лише 205 за в другому читанні й був відправлений на повторне друге читання. 

Решта законопроєктів-”маяків”, якщо і була зареєстрована, то наразі не  винесена на голосування до сесійної зали.  

Хто саботує виконання зобов'язань

ЧЕСНО детально проаналізував усі голосування в Раді, що відбулись у 2026 році та стосувалися програм міжнародного фінансування (від МВФ, Світового банку чи Євросоюзу), щоб відстежити, як фракції і групи підтримують реформи в обмін на гроші та хто з депутатів не голосує за це. Разом — 34 голосування, зокрема процедурні (про включення в порядок денний, процедуру розгляду тощо), а також 11 визначальних голосувань — тобто в першому або другому читаннях.

У середньому рішення в Раді ухвалювалися 235 голосами за. Та аналіз цих визначальних голосувань по фракціях показує, що монобільшість “Слуги народу” не могла самостійно забезпечити 226 голосів, хоча формально в складі фракції є 227 депутатів. 

Про те, що монобільшість потребує допомоги інших фракцій і груп, ЧЕСНО писав і раніше. Якщо говорити про голосування зі списку фінансових зобовʼязань, то тут “слуги” в середньому давали 167 голосів. Найбільше — 186 за— було під час голосування в цілому за законопроєкт про інтеграцію енергетичного ринку.

Як видно на графіку, переважно “докидали” голоси “слугам” депутатські групи “Відновлення України” та “Довіра” (чим більша площа зафарбована на графіку — тим більша підтримка від фракції чи групи). Крім того, протягом 2026 року депутати “Відновлення України” (групи, що була утворена залишками проросійської ОПЗЖ, а також вихідцями зі “Слуги народу”) не голосували проти на жодному голосуванні за законопроєкти з програм МВФ, Світового банку чи ЄС, навіть під час процедурних питань.

У групі “За майбутнє” ситуація менш однорідна. Там лише близько третини групи, яка загалом налічує 18 депутатів, підтримували закони щодо міжнародних зобовʼязань. 

Серед депутатів “Голосу”, “Європейської солідарності”, а також ПЗЖМ рівень підтримки сильно залежить від змісту конкретного законопроєкту.

Наприклад, у фракції “ЄС” охоче підтримали урядові законопроєкти — про підвищення військового збору (5%) (19 з 26 депутатів “ЄС” — за), про підтримку сталого централізованого теплопостачання (теж 19 під час розгляду за основу), а також про розподіл повноважень між рівнями публічного врядування (21 із 26 за — під час голосування за основу). 

Водночас у “Євросолідарності” взагалі не дали голосів за “податок на OLX” у першому читанні й лише двоє були за під час голосування про інтеграцію енергетичного ринку. 

Примітно, що при цьому в “ЄС” охочіше голосують за під час процедурних голосувань — наприклад, щоб включити те чи інше питання у порядок денний. 

У “Голосі” теж підтримали ініціативу про централізоване теплопостачання (14 з 19). Також більшість фракціїі підтримала підвищення вже згаданого військового збору до 5% і закон про інтеграцію енергетичного ринку. Натомість лише четверо депутатів віддали свої голоси за закон про розподіл повноважень між рівнями публічного врядування. 

А от у проросійській групі ПЗЖМ навпаки — підвищення військового збору не підтримали (лише 4 з 21 — за). Так само група не дала жодного голосу за законопроєкт про дерегуляцію державного нагляду в окремих секторах. 

А найбільшою противницею законопроєктів, пов’язаних з міжнародною допомогою, впевнено можна назвати “Батьківщину”. Депутати з фракції Тимошенко системно не дають голоси за законопроєкти з програм МВФ, Світового банку та Ukraine Facility. Від початку цього року з усіх важливих голосувань депутати “Батьківщини” дали лише два голоси: Сергій Євтушок й Іван Крулько підтримали урядовий проєкт закону про органи самоорганізації населення (зобовʼязання за Ukraine Facility). 

Більше того, у “Батьківщині” не просто не підтримують, а й активно голосують проти реформ зі списку міжнародних донорів. Наприклад, найчастіше червону кнопку тисне лідерка фракції Юлія Тимошенко, яка регулярно поширює тезу про зовнішнє управління — в 5 з 11 важливих голосувань вона голосувала проти. По чотири проти вже на фінальному етапі голосувань також у її однопартійців Михайла Цимбалюка, Григорія Немирі, Валентина Наливайченка й Івана Кириленка.

Якщо ж подивитися, хто конкретно з депутатів не підтримує виконання зобов'язань перед МВФ, Світовим банком та Ukraine Facility, то це, як вже зазначалося, переважно обранці “Батьківщини”. Ми встановлювали цих депутатів, підраховуючи у скількох із 11 визначальних (в першому чи другому читаннях) голосувань щодо міжнародної підтримки депутат натиснув кнопки утриматися, проти або ж не голосував, хоча був присутній (тобто у списку немає депутатів-прогульників). 

Серед депутатів проросійської ПЗЖМ також чимало противників реформ в обмін на гроші — зокрема лідер групи Юрій Бойко.

У “Слузі народу” теж є ті, хто неохоче голосує за міжнародні зобовʼязання. Зокрема це ті “слуги”, які свого часу перейшли до групи Разумкова — Михайло Новіков, Євген Петруняк, Аліна Загоруйко. Переважно не підтримує закони з цього списку і сам Дмитро Разумков, який є позафракційним, а також колишні “слуги” Юлія Яцик і Дмитро Костюк. А ще — Георгій Мазурашу, який регулярно не підтримує продовження мобілізації і є рекордсменом за кількістю поданих ініціатив у Раді.  

Примітно, що серед тих депутатів, які не підтримують міжнародні зобовʼязання, частіше тиснуть іншу кнопку, аніж проти. Натомість, як уже зазначалося, депутати від “Батьківщини” часто голосують саме проти. Наприклад, аж 44 голоси проти набрала перша версія урядової ініціативи про оподаткування цифрових платформ: 15 — від “Батьківщини”, 12 — від “ЄС”, 6 — від “Голосу” і 5 — від “слуг”. 

Що заборгували

Серед усіх законодавчих боргів України перед міжнародними партнерами пакет зобов'язань перед МВФ — найпроблемніший. Це не тому, що він найбільший за обсягом, а тому, що він найбільш дискусійний, адже підвищення податків — непопулярна ініціатива для будь-яких політиків. 

До 31 березня 2026 року МВФ очікував виконання кількох умов. Станом на сьогодні картина наступна. 

Формально можна вважати виконаним зобовʼязання щодо прийняття закону про дію військового збору. Але навіть тут голосування відбулося із запізненням — 7 квітня 2026 року парламент підтримав законопроєкт, а 14 квітня його підписав президент. 

Крім того, прийнятий за основу законопроєкт про оподаткування цифрових платформ. Тобто він пройшов перше читання, але до фінального голосування в строк не дійшов. 

А от проєкт закону про оподаткування посилок так і не потрапив до сесійної зали. Це класичний приклад того, коли рішення необхідне, але непопулярне, відтак працює стратегія — краще не ставити його на голосування взагалі, ніж поставити й провалити. 

Уряд так і не скерува до Верховної Ради законопроєкт про запровадження ПДВ для фізичних осіб-підприємців. Тобто не "не проголосували", не "відклали на друге читання", а просто не подали. Це принципова різниця: у першому випадку є парламентська дискусія, поіменне голосування, політична відповідальність, у другому — нічого з переліченого. 

Варто згадати про важливий “маяк” для отримання допомоги від МВФ — перезавантаження керівництва митної служби. Тут картина чи не найскладніша, але водночас найбільш показова, з огляду на те, як влада реагує на міжнародний тиск у кадрових питаннях. Законопроєкт про КРІ для голови Державної митної служби, зареєстрований ще в грудні 2024 року, наразі лише готується до другого читання, тобто рухається, але повільно й з очевидним запізненням, адже дедлайн минув ще наприкінці лютого 2026 року. Натомість саме призначення голови ДМС відбулося 10 квітня цього року, до речі, теж із затримкою. Формально це крок вперед і певний сигнал для МВФ, але без ухваленого закону про КРІ це призначення керівника органу без закріплених показників ефективності. 

Варто розуміти, що МВФ орієнтується не на наміри, а на виконані зобов’язання. Кожен прострочений дедлайн — це потенційний ризик для чергового траншу, а в умовах воєнної економіки транш — не абстрактна цифра у звіті, а конкретні виплати, бюджетний дефіцит, соціальні зобов'язання держави перед громадянами.

Проте, якщо пакет МВФ це точкові провали за кількома чутливими та непопулярними позиціями, то Ukraine Facility демонструє іншу проблему: ознаки системних труднощів із виконанням  або небажання дотримуватися календаря змін.

ЧЕСНО вже писав про низку прострочених євроінтеграційних зобов’язань у другому півріччі 2025 року, що стосувалися реформи правосуддя, виконавчої служби, децентралізації й управління людськими ресурсами.

Вісімнадцять законопроєктів із дедлайном у I кварталі 2026 року досі не закриті. Тож зупинимося детальніше на тому, що ж ми боргуємо.

По-перше, це важливі законопроєкти про визначення спеціального статусу НКРЕКП — регулятора, без незалежності якого ринкова реформа є декларацією, про дозвільні процедури для інвестицій у відновлювану енергетику, про централізоване теплопостачання, що стосується мільйонів містян. Усі три ініціативи — IV квартал 2025 року. Усі три — досі не розглянуті.

По-друге, не розглянуто законопроєкт про безпеку руху та інтероперабельність залізничного транспорту. Він водночас є індикатором і для Світового банку, і для Ukraine Facility. 

Отримав висновок профільного комітету, але все ще очікує на розгляд законопроєкт про державну службу, який стосується базової архітектури публічного управління — системи відбору, просування та звільнення чиновників. 

Не менш показова позиція про запровадження прозорого відбору прокурорів на керівні посади — вона взагалі не зареєстрована в парламенті станом на квітень 2026 року. Антикорупційний блок Ukraine Facility в цій частині існує лише на папері переговорних протоколів. До прикладу, зміни щодо перегляду декларацій доброчесності суддів мали дедлайн у II кварталі 2025 року — тобто прострочення вже майже річне.

Дерегуляція в окремих секторах, розв’язання проблем підключення до інженерних мереж (не зареєстровано), законодавство про спрощені процедури неплатоспроможності для малого та середнього бізнесу — ці проєкти законів утворюють блок, який найбільше стосується приватних інвесторів і міжнародних партнерів, що розглядають Україну як потенційний майданчик для повоєнного відновлення. 

Серед заборгованості за Ukraine Facility є особлива група — ті, що взагалі не мають реєстраційного номера у Верховній Раді. Призначення номінованого оператора ринку електроенергії, запуск інформаційної системи управління людськими ресурсами, стратегія циркулярної економіки, впровадження підтримки через ДАР — усі вони є зобов'язаннями України перед ЄС, але практичних кроків станом на зараз не зафіксовано. Це формує значний законодавчий борг у класичному розумінні.

Програма Ukraine Facility створювалася як інструмент, що пов'язує фінансування відновлення з конкретними реформними кроками. Логіка проста: гроші йдуть слідом за змінами, а не замість них. Те, що бачимо сьогодні, це ситуація, коли Україна продовжує отримувати фінансування, тоді як реформений календар виконується вибірково та часто із запізненням, а в окремих випадках — лише частково. Виникає питання до парламенту та уряду: окрім воєнних обставин, які ще фактори пояснюють такі затримки? І чому ми досі не отримали чесної відповіді на нього ні в залі засідань, ні поза нею.

Читайте також Ukraine Facility — коли закон вартує сотень мільйонів.

Блок Світового банку дещо компактніший. Чотири законодавчі позиції, три стратегічні сектори — залізниця, енергетика, платіжна інфраструктура.

Це прийнятий, але ще не підписаний президентом, законопроєкт про об'єднання українського ринку електроенергії з європейським. Закон має зробити ринок електроенергії прозорішим, справедливішим й ефективнішим. До речі, цей проєкт закону також є зобовʼязанням з плану Ukraine Facility. 

Очікує на розгляд пакет законопроєктів про Єдиний європейський платіжний простір (SEPA), загалом це відносно однозначні ініціативи в парламентському порядку денному. Він не викликає значного публічного конфлікту, не має вираженої популістської чутливості. Водночас ця реформа показує, що навіть низькоконфліктні законопроєкти можуть супроводжуватися менш помітними інституційними або ринковими інтересами, наприклад з боку фінансового сектору чи регуляторів, а також залежати від технічної готовності до імплементації. Саме тому затримка розгляду цього пакету є показовою, хоча й не може бути пояснена одним фактором. Вона може відображати як об’єктивне перевантаження парламенту, так і обмежену спроможність системно просувати навіть пріоритетні, але нетермінові реформи. 

Що вже зробили

Наприкінці літа 2025 року процес нарешті зрушив з місця. Вже на початку вересня президент підписав ухвалений напередодні законопреєкт, який відкриває Україні доступ до понад 350 млн євро європейської підтримки. Закон запроваджує фінансову та кадрову автономію професійно-технічних закладів, створення наглядових рад, орієнтацію освітніх програм на потреби ринку праці та спрощує процедури ліцензування. 

Документ планували прийняти ще в другому кварталі, проте навіть із затримкою він став важливим кроком уперед. Зміни відповідають європейським нормам і є частиною виконання Україною зобов'язань у сфері освіти та професійної підготовки.

У жовтні 2025 року парламент підтримав, а президент підписав, важливий закон в аграрній сфері, який дозволив Україні отримати розширений доступ до інструментів фінансування ЄС, включаючи Європейський сільськогосподарський гарантійний фонд та Європейський фонд розвитку сільських територій. 

Варто згадати про реформування органів територіальної влади. Попри невдалі спроби та декілька попередньо зареєстрованих, але згодом відкликаних законопроєктів, парламент усе ж ухвалив закон, що передбачає переформатування місцевих держадміністрацій в органи префектурного типу — для забезпечення законності в діяльності органів місцевого самоврядування та координації територіальних органів центральних органів виконавчої влади на місцях. Його норми набудуть практичної дії через 12 місяців після припинення або скасування воєнного стану.

Як бачимо, законодавча заборгованість стає системною. До старих невиконаних зобов’язань додаються нові. Міжнародні кредитори поки що продовжують фінансування. Але кожен невиконаний дедлайн накопичується як репутаційний борг, який рано чи пізно впливатиме на умови наступних програм, особливо в контексті повоєнного відновлення, де довіра партнерів буде критичним ресурсом.