“Відкликанці” обласних рад: за що партії застосовують імперативний мандат до депутатів

Право позбавляти мандатів місцевих депутатів за народною ініціативою партій з’явилося в Україні перед останніми виборами. Причому закон “Про статус депутатів місцевих рад” дозволяє робити це і виборцям. Проте жодного випадку відкликання за поданням громадян за цей час не було. 

А от політсили оцінили нові можливості. Так “Слуга народу” відкликала 15 своїх представників з обласних рад, “За майбутнє” й ВО “Батьківщина” — по 7, “Європейська Солідарність” і “Блок Кернеса — Успішний Харків!” — по 3. 

Найчастіше партії просили на вихід депутатів із Київської (9), Запорізької (8) та Харківської (5) облрад. А загалом цей інструмент застосовували в 13 з 22 регіонів. 

Частина з вигнанців намагалася поновити депутатство через суд. 

Рух ЧЕСНО дізнався, кого з депутатів обласних рад за народною ініціативою відкликали партії. В основі аналізу — відповіді на запити до ОМС та відкриті дані. У дослідження не увійшли тимчасово окуповані Луганськ, Донецьк та АР Крим.

Кожен сьомий – без мандату

За чотири з половиною роки чинного скликання достроково склав повноваження 221 депутат обласних рад (13% від загальної кількості). Повністю укомплектовані вісім рад. А Черкаська — єдина, де за каденцію не змінилося жодного депутата.

З регламентованих законодавством 1660 обранців станом на перше травня 2025-го лише 95 місць залишалися вільними. Згідно з Виборчим кодексом, у разі дострокового припинення повноважень місцевого депутата, новим обранцем визнається наступний за черговістю кандидат у депутати у відповідному територіальному або єдиному виборчому списку від цієї організації партії. 

Тож легальні політсили завели в ради 126 своїх нових представників. А ті, що опинилися поза правовим полем, такого права позбавлені. Йдеться про два десятки політичних сил, діяльність яких в Україні заборонена судами, за поданнями Мін’юсту: ОПЗЖ, “Блок Володимира Сальдо”. Тому найменш заповнені облради, де вони мали представництво: Запорізька — на 57%, Одеська — 89% та на 90% — Миколаївська, Херсонська, Харківська й Київська. Наприклад, у Запорізькій облраді склали мандати 14 обранців від ОПЗЖ, а на Київщині — шестеро. Ці місця вже не будуть заповнені до наступних виборів. 

Як уникнути подібного надалі?

“Ми в Комітеті почали обговорювати напрацювання такого механізму ще у березні 2022 року. І є напрацювання. Щоправда, це законопроєкти на майбутнє, про заборону депутатам заборонених партій балотуватися на наступних виборах, це зокрема законопроєкти 9081 та 9081-1.

Окремо зауважу, що при ухваленні законопроєктів, які позбавляють мандатів автоматично або не допускають до виборів депутатів заборонених партій, дуже важливо знайти баланс: з однієї сторони забезпечити запит на справедливість, а з іншої — врахувати потенційні ризики. Ніхто не може гарантуватувати, що в будь-який час не буде заборонена за схожою процедурою якась опозиційна партія з певних політичних мотивів і в такому випадку будуть достроково припинені повноваження всіх депутатів від «незручної» партії або недопущені на наступні вибори”, — каже народна депутатка України, заступниця голови Комітету держвлади ВРУ Аліна Загоруйко. 

Бум складання мандатів припав на 2023–2024 роки, що пов’язано з постановою Кабміну № 69 від 27 січня 2023-го. Вона зробила обранців місцевих рад невиїзними в особистих справах. Відповідно частина з них позбулася зайвого тягаря. Так 2023-го мандат склали 93 обранці, а 2024-го — 74. Загалом 66% від загальної кількості достроково складених повноважень припадає саме на заяви депутатів. 

На другій позиції — відкликання за народною ініціативою (18%). Партії попросили на вихід 41 обранця. 

Розлучення по-партійному

Українське законодавство передбачає два способи відкликання місцевих депутатів за народною ініціативою: виборців і партії. Перший виявився абсолютно мертвим. Жодного такого випадку під час цієї каденції ані в міськрадах облцентрів, ані в облрадах не було. Нардепка Аліна Загоруйко окреслила низку причин:

“По-перше, відкликати депутата місцевої ради можна тільки через рік після набуття повноважень. Тобто фактично таке право жителі громад отримали в листопаді 2021 року. І вже через 4 місяці почалось повномасштабне вторгнення, і, очевидно, більшості було не до цього. По-друге, об’єктивно процедура відкликання депутатів саме виборцями є достатньо складною для пересічного громадянина. Це і необхідність створення ініціативної групи, і збір значної кількості виборців за відносно короткий проміжок часу. Але найголовніше, що кінцеве рішення приймає все одно політична партія. І тут можлива проблема — це недовіра українців до політичних партій. І ще, безперечно, впливає, на мою думку, те, що невеликий відсоток українців взагалі знають про такий інститут, як відкликання депутатів місцевих рад або голів громад”.

А от партії народну ініціативу оцінили. Наприклад, “Слуга народу” відкликала 15 своїх представників із місцевих рад, “За майбутнє” й ВО “Батьківщина” — по сім, “Європейська Солідарність” і “Блок Кернеса — Успішний Харків!” — по три.

У Київській обласній раді партії позбавили мандатів дев’ятьох депутатів. Усіх у 2023-му році. Володимира Тимофійчука, Марію Кисельову, Дениса Січевого, Станіслава Семергея й Дениса Дьоміна відкликала — “Слуга народу”. Їх називали “крилом Дубінського” в обласній раді, бо саме Олександр Дубінський курував регіон під час місцевих виборів. 

Рух ЧЕСНО писав, що ці обранці взяли участь у маркерному голосуванні за передання трьох тисяч гектарів столичної землі селищу Коцюбинському, де в 2008-му вже намагалися роздати ділянки в лісі депутатам і їхнім родичам. Наразі сам нардеп, якого президентська політсила вигнала з партії, сидить у СІЗО й має чотири підозри: в держзраді, в підробці службових документів й дві в організації схеми виїзду за кордон військовозобов'язаних. 

Ще з трьома представниками в раді попрощалося ВО “Батьківщина”. На початку 2023-го відкликали Ганну Старикову (під час попередньої каденції очолювала облраду) й Андрія Засуху. Чоловік очолював фракцію. Офіційна причина — особиста заява, а неофіційна — бажання виїздити за кордон. Наприкінці того ж року за народною ініціативою мандат втратила й Ірина Панченко. З політикою в неї не склалося вже вдруге: ще 2019-го “слуги” прибрали її з 73-го місця в списку до Верховної Ради, коли з’явилися подробиці особистого життя жінки. 

“Європейська Солідарність” відкликала Руслана Кузьменка. Чоловік не задекларував майна на 27 мільйонів гривень за 2020 рік. За кілька місяців до повномасштабного вторгнення він виїхав за кордон. За це його спершу витурили з фракції, а далі позбавили мандату. 5 червня 2023-го детективи НАБУ заочно повідомили Кузьменку про підозру, а 26-го — оголосили в розшук. Шукають досі…

В Запорізькій облраді достроково припинила повноваження майже половина депутатського складу — 37 обранців. Із них вісьмох позбавила мандатів партія. В лютому 2022-го політрада президентської партії попрощалася з Юрієм Капустянським, Сергієм Селевичем, Романом Тереховим й Віталієм Толочеком. Причини зазначені на сайті:

“Для відкликання цих депутатів за народною ініціативою є відповідні підстави, зокрема невходження депутатів до фракції місцевої організації партії, за виборчим списком якої вони були обрані”.

“ЄС” позбавила депутатства Дмитра Траіліна. А “За майбутнє” — Ірину Лєх й Олега Ніколенка. “Партія Володимира Буряка “Єднання” відібрала мандат у колаборантки Ніни Гурської. Після окупації зрадниця продовжила очолювати Кам'янсько-Дніпровську школу-інтернат і впроваджувала російські стандарти освіти. За це минулого року її заочно засуджено до трьох років позбавлення волі. 

Ще двох держзрадників позбавили мандатів за рішенням суду: Миколу Пастушенка та Євгена Балицького — гауляйтера Запорізької області, що організовував так званий референдум “про приєднання” до Росії. 

Із Харківської обласної ради відкликали п’ятьох. Першою стала представниця “Блоку Світличної “Разом!” Вікторія Белявцева. На початку каденції вона очолювала фракцію в раді, повноваження склала у вересні 2021-го. В листопаді ж обійняла посаду керівниці апарату тамтешньої облдержадміністрації. А вже в грудні її позбавили депутатства за “порушення принципів роботи політичної сили”. 

Наступного року ця ж політсила застосувала імперативний мандат до Олександра Турінського. Саме таку інформацію нам надали у відповіді на запит в облраді. Натомість Суспільне. Харків писало про складання мандату за його особистою заявою, бо Турінський служить у ЗСУ. Чоловік і справді військовий — наприклад, обіймав посаду начальника Харківського національного університету Повітряних Сил. Саме за його керівництва в 2020-му році трапилася авіакатастрофа АН-26 в Чугуєві, в якій загинуло 26 військовослужбовців і курсантів. Він потрапив до списку обвинувачених у цій справі, яку скерували до суду 14 січня 2022-го. Українська правда повідомляла, що судовий процес затягували — в серпні 2023-го до розгляду по суті не дійшли. При цьому всі обвинувачені заявили клопотання про зупинення розгляду справи, бо вони у війську. В 2024-му процес з мертвої точки не зрушив. 

Ще трьох обранців цієї облради попросив на вихід “Блок Кернеса — Успішний Харків!”. В 2022-му Павла Столбового й Володимира Святаша, а в 2024-му — Альберта Кононенка. Що цікаво, із фракції їх виключили усіх разом, проте останній ще два роки був депутатом. А все тому, що чоловік судився з партією й подавав заяву про забезпечення позову. 

По чотири обранці відкликали з Полтавської та Рівненської облрад. У першій ВО “Батьківщина” планувала достроково позбавити повноважень одразу трьох депутатів: Віталія Бабака, Івана Сидоренка та Дмитра Кравченка. На місце перших двох прийшли Михайло Міщенко і Ірина Калюга. А от останній, схоже, мандат зберіг, адже досі є на сайті ради. 

Цьогоріч “Довіра” позбавила мандату Миколу Бондаря за пропуск більш ніж половини пленарних засідань (був присутнім на 4 із 9), порушення програми партії. А “СН” — Людмилу Мірошніченко, хоча жінка й сама хотіла піти з ради, бо “мандат не є робочим інструментом”.

“За майбутнє” за порушення партійної дисципліни відкликала аж чотирьох своїх представників з Рівненської облради (одразу після мораторію): Руслана Потапчука, Віктора Щербачука, Івана Калюту й Руслану Потапчук-Чернєнкову. Рівне вечірнє припускало, що “вигнані відмовлялися голосувати за відставку голови Рівненської облради від “ЄС” Сергія Кондрачука. Адже він був кумом доньки Руслана Потапчука, а сам Потапчук мав родинні зв’язки з Віктором Шербачуком”. 

У Чернігівській облраді позбавили повноважень трьох обранців. ВО “Батьківщина” — Сергія Пащенка й Галину Синявську, а “Наш край” — Григорія Данька. Чоловік сам писав заяву про складання повноважень, але голосів на її підтримку забракло. Схоже, так його політична сила допомогла обійти відсутність кворуму в раді. 

З Херсонської облради ще 2023-го “СН” відкликала двох колаборантів Юрія Ковальова та Данила Репілевського. За інформацією ЗМІ, Данило Репілевський був малопублічним і перебував у тіні свого впливового батька — колаборанта Едуарда Репілевського, аграрного магната, гендиректора ТОВ “Агробізнес”, депутата Херсонської облради від ОПЗЖ. Юрій Ковальов — рідний брат уже ліквідованого нардепа від “СН” Олексія Ковальова, який перейшов на бік росіян. 

Ця ж політсила скористалася імперативним мандатом у Хмельницькому. З обласної ради відкликала колишню очільницю МСЕК Тетяну Крупу. На початку жовтня минулого року її та сина Олександра (тоді очолював Пенсійний фонд області) ДБР викрило на незаконному збагаченні. Під час перших обшуків у них знайшли лише готівкою майже 6 мільйонів доларів США в різних валютах. Нині жінка перебуває в СІЗО. Досудове розслідування триває. 

По одному депутату вигнали з Вінницької, Закарпатської, Одеської, Сумської та Тернопільської обласних рад. 

Квиток в один кінець

Далеко не всі “вигнанці” змирилися з долею. Частина з них хотіла повернути мандат через суд. Наприклад, Вікторія Белявцева (Харківщина), Микола Бондар (Полтавщина), Олег Каптур (Одещина), Ігор Жмінка (Тернопільщина). Так останнього “Слуга народу” 16 жовтня 2023-го спершу виключила з лав фракції, а вже 28 грудня на зборах позбавила його депутатських повноважень. Причини, які вказала політсила, знаходимо в рішенні суду:

“Не підтримував зв’язок з Тернопільською обласною організацією партії, від якої був обраний; не визначив та не оприлюднив дні, години та місце прийому виборців, інших громадян; його практична діяльність не відповідала основним принципам і положенням передвиборної програми Тернопільської обласної організації партії; не проводив зустрічі з виборцями, у 2022 році не виконав зобов’язання звітувати перед виборцями; припинення членства у фракції Тернопільської обласної організації партії”.

Сам Ігор Жмінка “гріхів” перед фракцією й партією не бачив. Розглядав кілька варіантів свого усунення, зокрема за критику високих премій керівництва обласної ради. А після фактичного відкликання пішов до суду. Перша інстанція була на його боці, апеляція — проти, а в касації він справу виграв. Проте перемога в цій ситуації — Піррова, бо не передбачає повернення в раду. Фактично суд розглядає тільки те, чи була дотримана процедура відкликання. 

“Оцінка змісту рішення про відкликання депутатів місцевих рад за народною ініціативою, включаючи його обґрунтованість із точки зору політичної доцільності чи відповідності діяльності депутата внутрішнім вимогам політичної партії, є виключною компетенцією вищого керівного органу політичної партії”, — йдеться в рішенні суду. 

Ба більше, в законі “Про статус депутатів місцевих рад” немає опції повернення відібраного депутатства. У ч. 3 ст. 5 лише зазначено, що спори щодо дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вирішуються судом. Тож типова позиція Верховного Суду відображена у справі колишнього депутата Виноградівської міської ради Андрія Кузьми проти партії “Команда Андрія Балоги”:

“Чинне законодавство України не передбачає правового механізму відновлення за особою статусу депутата у випадку, якщо рішення вищого керівного органу політичної партії про відкликання депутата буде визнано протиправним і скасовано судом, як і підстав для подальшої втрати статусу іншим депутатом, наступним за черговістю кандидатом у депутати від місцевої організації політичної партії, який буде визнаний обраним депутатом”.

Фактично єдине, чого можуть досягти вигнанці в судах — паузи. За умови, що паралельно подають заяву про забезпечення позову. Тоді дію рішення партії можуть призупинити, але депутатства вже не повернути. ЦВК неодноразово зауважувала:

“Законодавством України не передбачено ефективного механізму поновлення порушених виборчих прав у разі скасування Центральною виборчою комісією під час виконання контрольних функцій за діяльністю територіальних виборчих комісій їх протиправних рішень або скасування судом таких рішень”.

Партійний диктат

Місцеві депутати нині повністю залежать від волі своєї партії. З одного боку — цілком логічно, адже на попередніх виборах обранці могли потрапити в місцеві ради тільки за списками політсил. Кожна з них теоретично повинна мати свої принципи, ідеологію, передвиборчу програму та дбати про репутацію. Тож коли в отарі з’являється паршива вівця — її треба позбутися. 

Зазвичай депутата, що втрапив у скандал, переконують самостійно скласти повноваження. Якщо ж він іти не хоче, чи політсилі принципово дистанціюватися від “зашквару”, то не складно застосувати імперативний мандат, пославшись на “невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним принципам і положенням передвиборної програми місцевої організації політичної партії, від якої його обрано депутатом”. Із п’яти, зазначених в законі підстав, лише цю трактують вільно. Решту, як-от відвідуваність чи звітування, можна перевірити. 

З іншого боку, це породжує проблему — робить депутата залежним від партії на 100%. Тому й мусить чинити й голосувати так, як треба політсилі. А партійні інтереси не завжди дорівнюють благу виборця. 

Самі виборці теоретично теж можуть відкликати такого обранця. Законодавець передбачив механізм, але ускладнив його настільки, що за час чинної каденції його не було ані в міськрадах облцентрів, ані в облрадах. Можна припустити, що й не буде. 

Адже тільки для того, щоб подати пропозицію про позбавлення мандата обласного обранця, потрібно зібрати щонайменше 400 виборців. Із них сформувати ініціативну групу в сотню осіб. Уважно слідувати процедурі щодо організації, протоколювання, збирання конфіденційних даних. А за 30 днів треба назбирати більше підписів, ніж кандидат отримав під час виборів на окрузі. Та це буде просто папірчик, якщо дві третини місцевого осередку партії не підтримають рішення виборців. Підписи, до слова, перевірятиме ТВК у Державному реєстрі виборців і вибірково поліція. Якщо все ок, то ТВК звернеться до вищого органу партії щодо відкликання депутата. І саме вона вирішить, чи прощатися з депутатом. Останнє слово — за партією. 

Звісно, можна звертатися до суду, але це справа безперспективна. Суд лише перевірить, чи дотрималися процедури, а от визнати рішення політсили протиправним, скасувати його й повернути місце в раді депутату-вигнанцю не може. Подаючи заяву про забезпечення позову, ексобранець може отримати хіба призупинення рішення політпартії щодо себе.

Ще гірша ситуація з позафракційними депутатами, партії яких заборонені в Україні. Щодо них застосувати імперативний мандат неможливо. Колишні представники ОПЗЖ чи “Нашого краю” за бажання сидітимуть в радах аж до наступних виборів. А коли вони будуть, конкретно сказати не може ніхто. 

Очевидно, законодавство щодо відкликання місцевих депутатів потребує змін. Про потенційні загрози, які можуть виникнути з механізмом імперативного мандату, громадянське суспільство й ЦВК попереджали одразу. Зараз ці проблеми лише посилилися фактажем.