Чи означає щось спільна законотворчість депутатів?

Дані свідчать: що більше законопроектів народні депутати подають разом –  тим більша ймовірність, що вони належать до тієї самої групи.

У своїй статті для VoxUkraine Тимофій Брик та Дмитро Остапчук демонструють, що немає кореляції між приналежністю депутатів Верховної Ради до фракцій або інших об’єднань та вибором цими депутатами партнерів по законотворчості. “На індивідуальному рівні більшість депутатів надає перевагу співавторству з іншими депутатами без огляду на їхню формальну приналежність до фракцій чи будь-які інші характеристики, – йдеться у статті. – Більшість зв’язків є епізодичними й не повторюються. <...> Це свідчить про те, що депутати різних фракцій співпрацюють поза формальними поділами. На нашу думку, це вказує на ситуативний та опортуністичний характер теперішнього українського парламенту”.

Проте такий висновок не тільки суперечить інтуїції — в те, що депутати подають законопроекти аби з ким, просто важко повірити, — але й не узгоджується із наявністю кількох виразних випадків міждепутатських зв’язків.

Такі зв’язки зокрема можна унаочнити за допомогою інтерактивного інструменту ЧЕСНО “Групи інтересів”. По-перше, чітко простежується згуртованість групи позафракційних депутатів, які висувалися партією ВО “Свобода”, по-друге, депутатів, що входять до міжфракційного об’єднання “Єврооптимісти”, – передусім депутатів Світлани Заліщук, Сергія Лещенка та Мустафи Найєма з Блоку Петра Порошенка, а також їхнього партнера з Самопомочі Єгора Соболєва. Окрім того, часто подають спільні законопроекти депутати, які мали спільні  бізнес-інтереси в минулому (позафракційний Олександр Герега та член БПП Андрій Шинькович, Микола Княжицький з Народного фронту та Вадим Денисенко з президентської фракції), а також депутати, об’єднані співпрацею в одному комітеті (Сергій Пашинський та Іван Вінник, Сергій Міщенко та Віктор Развадовський). Врешті, можна також прослідкувати і регіональні зв’язки (депутати Сергій Хлань, Андрій Гордєєв та Олександр Співаковський, що представляють Херсонщину, депутати Дмитро Святаш, Валерій Писаренко, Олександр Фельдман та Анатолій Денисенко з Харківщини та група депутатів з Дніпропетровської області, яких пов’язують із Ігорем Коломойським).

Спробуємо більш системно поставити питання про те, чи неодноразова законодавча співпраця депутатів щось означає. Для цього подивимося, чи зі збільшенням кількості законопроектів, які депутати подали разом, збільшується ймовірність, що вони належать до однієї з груп, яка може відображати спільні довготермінові інтереси.

Для цього ми братимемо до уваги перш за все 3 групи, до яких можуть входити депутати:

1) Фракція або офіційно зареєстрована депутатська група.

2) Парламентський комітет.

3) Умовна “регіональна група”, тобто обрання за мажоритарним округом в межах однієї області.

Вказувати на існування значущого зв’язку може також співпраця між депутатами, які входять до складу одного міжфракційного об’єднання. Цей критерій здається менш показовим, ніж належність до перелічених вище трьох типів груп, оскільки один депутат може входити відразу до декількох об’єднань. Тим не менше, доцільно включити його до розгляду як додатковий, оскільки, по-перше, об’єднання “Єврооптимісти” та ВО “Свобода” (яке було створено лише тому, що депутати, обрані від цієї політичної сили, не можуть створити фракцію або групу) демонструють досить високу законодавчу взаємодію. По-друге, міжфракційні об’єднання часто створюються за регіональним принципом, що дозволяє прив’язати до областей не тільки мажоритарників, але й списочників. Нарешті, входження до одного міжфракційного об’єднання може свідчити про спільне ідеологічне спрямування.

Отже, наша четверта можлива група:

4) Міжфракційне депутатське об’єднання.

Для початку спробуємо перевірити, наскільки  приналежністю депутата до цих чотирьох груп можна пояснити його чи її вибір головного партнера по законотворчості.

Дані

Використана модель в основному аналогічна моделі, використаній авторами VoxUkraine. В якості вузлів графу розглядаються депутати, ребрами вважаємо спільне ініціювання одного законопроекту. Кількість спільно ініційованих депутатами законопроектів ми називатимемо силою зв’язку. Звертаємо увагу, що ми розглядаємо лише проекти законів, а не проекти постанов чи інших актів Верховної Ради.

Дані про законотворчість завантажені з сайту Верховної Ради 7 грудня, і звідти ж отримано інформацію про приналежність до фракцій, комітетів та область обрання депутатів. Дані про приналежність до міжфракційних депутатських об’єднань станом на лютий 2015 року взято з сайту Громадської мережі ОПОРА – на жаль, актуальніші дані на разі недоступні.

Усі використані у дослідженні дані із докладним описом можна знайти за посиланням.

Головні партнери

Для кожного депутата ми виокремимо головного партнера — тобто депутата, з яким чи з якою було подано найбільше законопроектів. Якщо таких головних партнерів кілька, то ми виокремимо їх усіх, не враховуючи випадків, коли в такому партнерстві було подано лише один законопроект. Подивимося, наскільки зв’язки з цієї множини можна пояснити приналежністю до вищезазначених 4-х груп.

Отже, 60% зв’язків між головними партнерами мали місце в межах однієї фракції, а приналежними хоча б до однієї з 4-х груп були 84% зв’язків.

Таким чином, депутати схильні обирати головних законодавчих партнерів не ситуативно, а серед депутатів, які входять до груп, що можуть відображати спільні довготермінові інтереси.

Приналежність до груп та кількість спільних законопроектів

Спробуємо тепер простежити, наскільки частка народних депутатів, приналежних до хоча б однієї з цих груп, зростатиме в залежності від кількості спільних законопроектів у зв’язках.

Як бачимо, відсоток приналежності до груп, не дуже значний при малоінтенсивній співпраці між нардепами, зростає зі збільшенням сили зв’язків.   “Падіння”, які трапляються для зв’язків із силою більше 10, легко пояснити, – зв’язків із великою силою набагато менше, тому випадковості мають більше значення. Спробуємо для наочності подивитися, як виглядатиме графік, якщо зв’язки із 15-ма та більше спільними законопроектами об’єднати в єдину групу.

Відчуття хаотичності взаємодій може виникати лише якщо надавати однакове значення сильним та слабким зв’язкам: слабкі зв’язки, які частіше поєднують депутатів з різних груп, набагато чисельніші.

Через таку асиметрію може здатися, що впорядковані зв’язки є радше винятком з усієї сукупності зв’язків, таким собі острівцем порядку серед океану хаосу. Але це не зовсім так.

Варто згадати, що один законопроект, який спільно подали N депутатів, може потенційно створити N(N–1)/2 слабких зв’язків. Три законопроекти – №1788, №3357 та №3251, – які спільно подали відповідно 150, 117 та 91 депутат, реально створюють 6531, 3964 та 1709 зв’язків із силою 1. Всього таких зв’язків в парламенті 16740. Тобто 73% найслабших та 46% усіх законотворчих зв’язків не існувало б, якби ці три законопроекти не були подані.

Загалом кількість законопроектів, які забезпечують слабкі зв’язки, та кількість законопроектів, які забезпечують сильні, різняться суттєво, проте вже не на декілька порядків, як кількість зв’язків.

Додаткове враження хаосу створює похибка, притаманна самій нашій моделі. Ми уявляємо, що кожний законопроект створює повний граф, тобто що кожен депутат, який записався до ініціаторів законопроекту, особисто пов’язаний з усіма іншими ініціаторами. Проте за великої кількості ініціаторів видається малореальним, щоб кожен новий співавтор вів переговори із усіма попередніми співавторами. Але даних, які б дозволили створити більш точну модель, ми не маємо.

Висновки

Законотворчі зв’язки між депутатами Верховної Ради хаотичні лише в тому сенсі, що одноразовий спільний підпис депутатів під законопроектом зазвичай нічого не означає. У той же час повторювані взаємодії свідчать, що депутатів щось поєднує. Вичерпно класифікувати, що саме об’єднує депутатів, складно, оскільки тип зв’язку може бути унікальним. Наприклад, законотворчу співпрацю між Андрієм Білецьким та його головним партнером Олегом Петренком можна пояснити їхньою спільною службою у батальйоні “Азов”, а співпрацю Олега Березюка із Олегом Ляшком та Юлією Тимошенко можна пояснити прагненням відносно малих фракцій укладати союзи. Тим не менше, ці зв’язки аж ніяк не є випадковими, тому кожну інтенсивну законодавчу взаємодію журналістам, активістам та політологам слід сприймати як “червоний прапорець”, що свідчить про імовірну пов’язаність депутатів.

Автор: Павло Миронов, аналітик Руху ЧЕСНО