Друга десятка "За життя": Столар і Ко, друзі Медведчука, СБівець часів Кучми

Рух ЧЕСНО далі аналізує списки політичних партій на позачергових парламентських виборах. Ми вже розповідали про першу десятку – "вітрину" "Опозиційної платформи – За життя". Тепер настала черга другої десятки, яка має всі шанси потрапити до парламенту.

Колаж: Іван Лампека

На відміну від першої, у ній мало чинних народних депутатів – лише троє. Натомість у цій частині списку ОПЗЖ є скандально відомий бізнесмен Вадим Столар та афілійовані з ним особи, давні соратники Віктора Медведчука, бізнес-партнер екс-регіонала Віталія Хомутинніка та екс-посадовець СБУ часів Леоніда Кучми.

На одинадцятому місці у списку ОПЗЖ перебуває бізнесмен, екс-член Партії регіонів, фігурант антикорупційних розслідувань Вадим Столар. Він був нардепом від ПР у Верховній Раді VI скликання (2010-2012 роки). Роботі Столара в парламенті передувало депутатство в Київській облраді, куди його обрали 2006 року від "Нашої України". Згодом політик двічі (2012-го та 2014-го) намагався потрапити до ВРУ як самовисуванець у київському окрузі №217 (Оболонь), але обидва рази програв. На виборах-2012 громадські активісти заявляли про підкуп виборців Столаром.

Вадим Столар (фото з Facebook)

У лютому-березні 2014 року Столар очолював патронатну службу голови КМДА Володимира Макеєнка, призначеного Віктором Януковичем в останній місяць його президентства. У травні того ж року був обраний до Київради від оболонського округу №31 як безпартійний самовисуванець. Під час депутатства прогулював засідання бюджетної комісії, де був першим заступником голови. За даними "Української правди", на місцевих виборах у Києві 2015 року Столар керував штабом "Блоку Петра Порошенка "Солідарність".

До політики Столар прийшов з бізнесу. Зокрема, він був співзасновником ТОВ "Компанія "Еліта-Будінвест", що входило до скандально відомої будівельної групи "Еліта-Центр". Також Столар був причетний до незаконного спорудження торговельно-офісного центру біля станції метро "Театральна", будівлю якого під тиском столичної громади віддали під Музей історії Києва.

Читайте також: Орбіти Вадима Столара: кого веде до ВРУ колишній регіонал і "сірий кардинал" Києва

Журналісти "Схем" 2017 року помітили Столара на приватному літаку з Неаполя разом з мером Києва Віталієм Кличком та нардепом-забудовником Максимом Микитасем. А за рік до того, у липні 2016-го, ЗМІ вдалося зафіксувати, як Столар прилетів чартером з іншим відомим столичним забудовником – Ігорем Кушніром.

У грудні 2018 року журналісти повідомили, що тричі за три місяці Столар відвідував Адміністрацію Президента Петра Порошенка, причому щоразу його візит намагалися приховати. Згодом на Банковій запевняли: Порошенко не зустрічався з бізнесменом.

У списку ОПЗЖ Столар фігурує як тимчасово безробітний.

Дванадцяту позицію у списку партії посідає позафракційний нардеп-мажоритарник з Луганщини, кнопкодав Юлій Іоффе. Він давній соратник Юрія Бойка. Іоффе вийшов із фракції "Опозиційний блок" восени 2018 року після того, як депутати з групи Ріната Ахметова виключили з неї Бойка та Сергія Льовочкіна.

Юлій Іоффе (фото – opposition.org.ua)

Читайте також: "Опозиційний блок": чи тоне рятівне коло екс-регіоналів?

Іоффе був нардепом Верховної Ради майже всіх скликань із 1990 року, крім п'ятого та шостого (2006-2012). За цей час він устиг побувати членом КПРС, "Трудової України" Сергія Тігіпка, Республіканської партії України Юрія Бойка та Партії регіонів.

До початку 1990-х років Іоффе працював на різних посадах на шахтах Луганщини. У 1992-1993 рр. був віце-прем'єром з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Леоніда Кучми, у 1993-1994 рр. – керівником торговельно-економічної місії у складі посольства України в США. На роботу в Кабміні політик повернувся 2006-го – тоді на деякий час він став в.о. заступника міністра палива та енергетики Бойка в уряді Януковича.

Іоффе голосував за "диктаторські закони" 16 січня 2014 року. Також він фігурує в низці журналістських антикорупційних розслідувань. Одне з них стосується закупівлі харківською ТЕЦ вугілля в ТОВ "ДВ нафтогазовидобувна компанія", директором і співзасновником котрої був Іоффе. За даними "Економічної правди", він володів цим підприємством спільно з Бойком. Згодом це ТОВ придбав мільярдер Павло Фукс.

Нардеп від "Опоблоку" Михайло Папієв отримав у списку ОПЗЖ 13-те місце. ЗМІ зараховують політика до групи Фірташа-Льовочкіна-Бойка.

Михайло Папієв (фото – platform.org.ua)

Політична кар'єра Папієва стартувала 1997 року, коли його, гендиректора чернівецького підприємства "Полімермаш", призначили заступником голови Чернівецької ОДА. Тоді ж посадовець вступив до лав СДПУ(о). Саме за списком цієї партії Папієва вперше обрали до Верховної Ради 2002 року. Але нардепом він був недовго: того самого року Кучма призначив його міністром праці та соцполітики в першому уряді Януковича (2002-2005). Цю посаду політик обіймав й у другому уряді Януковича (2006-2007).

Балотування до парламенту від "Опозиційного блоку "Не так!" (2006 рік), одним із лідерів якого був Віктор Медведчук, для Папієва було невдалим. Удруге він став нардепом 2007-го – за списком Партії регіонів. 2010 року Папієв повернувся працювати на Буковину: новообраний Президент Янукович призначив його головою Чернівецької ОДА. На цій посаді він перебував до зміни влади 2014-го, водночас маючи мандат депутата Чернівецької облради від ПР. Того ж року Папієв потрапив до Верховної Ради за списком "Опоблоку".

Під час передвиборчої кампанії 2012-го Громадянська мережа "ОПОРА" запідозрила Папієва у використанні службової поїздки для агітації за кандидатів у нардепи від Партії регіонів.

Обмаль інформації можна знайти в інтернеті про 14-й номер у списку ОПЗЖ – Ігоря Абрамовича. З короткої довідки на сайті ЦВК відомо, що кандидату 34 роки, він ніде не працює, є членом партії ОПЗЖ, проживає в Києві.

Повний тезко Абрамовича був помічником харківського нардепа Олександра Фельдмана у Верховній Раді VI скликання. Також, за даними системи YouControl, людина з такими ПІБ є співвласником ТОВ "Укргаз Інвест". Інший співвласник цієї газовидобувної компанії – нардеп-мажоритарник від Харкова, співголова групи "Відродження" Віталій Хомутиннік. Видання LIGA.net стверджує, що саме цей Абрамович зараз балотується до парламенту.

П'ятнадцяте місце у списку ОПЗЖ одержав Дмитро Ісаєнко, який майже вісім років був заступником міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ. Його вважають людиною з орбіти Вадима Столара, згаданого вище.

Дмитро Ісаєнко (фото з Facebook)

Перш ніж обійняти посаду в Мінрегіоні, Ісаєнко працював у Міністерстві оборони. В оборонному відомстві він був заступником начальника, а згодом начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління (1999-2006), а також директором Департаменту будівництва та відчуження фондів (2006-2007).

Ісаєнко 2006-го був обраний до Київради від блоку "Громадський актив Києва" Олександра Пабата. А вже наступного року його призначили заступником міністра регіонального розвитку та будівництва в уряді Януковича. На цій посаді він перебував аж до січня 2015 року.

Звільнили Ісаєнка через скандал із сумнівним набуттям ним статусу учасника АТО. Сам посадовець запевняв, що протягом трьох місяців, ризикуючи життям, керував будівництвом військових укріплень на Донбасі. Ісаєнко також є фігурантом інших журналістських розслідувань, зокрема щодо будівельних афер. А 2013 року урядовець задекларував понад 20 млн грн доходу, хоча офіційно ніколи бізнесу не мав. Зараз він є віце-президентом Конфедерації будівельників України.

У нардепа від "Опоблоку", фігуранта антикорупційних розслідувань Миколи Скорика – 16-те місце у списку ОПЗЖ. За даними ЗМІ, він належить до групи Бойка-Льовочкіна.

Микола Скорик (фото – platform.org.ua)

Політична кар'єра одесита Скорика розпочалася 2002 року, коли він став помічником обраного на Одещині нардепа-регіонала Леоніда Клімова. На той час майбутній депутат працював головою правління "Імексбанку", власником якого був Клімов.

Читайте також: "Атака клонів": Гончаренки проти Клімових на Північній Одещині

У Верховній Раді VI скликання Скорик допомагав іншому нардепу від ПР – Віталію Борту, який зараз теж балотується до парламенту в лавах ОПЗЖ (під номером 28).

Скорика двічі обирали до Одеської обласної ради за списком Партії регіонів – у 2006 та 2010 роках. У 2006-2010 рр. політик очолював цю облраду (був наймолодшою особою на такій посаді за всю історію незалежної України). 2010 року Скорик став міністром фінансів Автономної Республіки Крим, а в листопаді 2013-го Янукович призначив його головою Одеської ОДА.

Одещину Скорик очолював до березня 2014 року, водночас керуючи обласною організацією ПР. Після зміни влади у квітні того ж року політик вийшов з партії, відмовившись підтримати на виборах Президента кандидатуру Михайла Добкіна.

З листопада 2014-го – нардеп від "Опоблоку". Восени 2016 року генпрокурор Юрій Луценко обіцяв внести подання про позбавлення Скорика депутатської недоторканності за підозрою у причетності екс-голови ОДА до побиття майданівців в Одесі 19 лютого 2014-го. Проте далі слів справа не пішла.

Після більш ніж 10-річної перерви в політику повертається ще один соратник та бізнес-партнер МедведчукаГригорій Суркіс, який балотується до Верховної Ради від ОПЗЖ під номером 17. У минулому він був членом СДПУ(о), двічі був обраний від цієї партії до парламенту: 1998-го – в окрузі №71 на Закарпатті, 2002-го – за партійним списком. 2006 року Суркіс балотувався до ВРУ від "Опозиційного блоку "Не так!", одним з облич якого був Медведчук, але політсила не подолала прохідний бар'єр.

Григорій Суркіс (фото – LIGA.net)

Суркіс більш відомий як футбольний функціонер. У 1993-1998 рр. він був президентом київського футбольного клубу "Динамо" (зараз ним керує його брат Ігор Суркіс), а у 2000-2012 рр. очолював Федерацію футболу України. У 2013-2019 рр. Григорій Суркіс обіймав посаду віце-президента Спілки європейських футбольних асоціацій (УЄФА).

Григорій Суркіс – фігурант журналістських антикорупційних розслідувань. Як твердять журналісти "Схем", нардеп від БПП та соратник Порошенка Ігор Кононенко, ймовірно, сприяв братам Суркісам і бізнесмену Дмитрові Крючкову у виведенні сотень мільйонів з напівдержавних обленерго.

Під 18-м номером у списку ОПЗЖ балотується депутат Київради від партії "Єдність", перший заступник голови комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Ігор Кісільов – ще одна людина з орбіти Вадима Столара. До речі, у Київраді "Єдність" перебуває в негласній коаліції з БПП "Солідарність".

Ігор Кісільов (фото з Facebook)

У Верховній Раді VI скликання Кісільов устиг попрацювати помічником двох нардепів-регіоналів – Сергія Момота та Юрія Морока. 2011 року влаштувався до Адміністрації Президента Януковича головним консультантом відділу інформаційно-аналітичного забезпечення. А 2012-го очолив управління забезпечення діяльності голови, контролю та міжнародної діяльності Держсільгоспінспекції України. У списку ОПЗЖ зазначений як безробітний.

Кісільова двічі обрали до Київради – 2014-го (від УДАРу) та 2015-го (за списком "Єдності"). 2016 року карткою відсутнього в сесійній залі депутата проголосував помічник його колеги з фракції "Єдність" Костянтина Ялового. У Київраді, де впроваджено сенсорну кнопку, це спричинило великий скандал та змусило депутатів переголосовувати більшість питань.

Дев'ятнадцяте місце у списку ОПЗЖ посідає екс-заступник Медведчука в АП Кучми, екс-голова СДПУ(о) Юрій Загородній. Згідно з даними на сайті ЦВК, ще в червні цього року він працював проректором з міжнародних питань приватного ВНЗ "Львівський медичний інститут", проте в розділі "Керівництво" на сайті вишу прізвища Загороднього немає.

Юрій Загородній (скриншот відео)

Політичній кар'єрі Загороднього передувала робота на держслужбі. 1995 року він став головним консультантом-інспектором в Адміністрації Президента Кучми, а до цього працював директором селищної школи на Київщині. У 1997-1998 роках був завідувачем відділу Держкомітету у справах захисту прав споживачів, потім повернувся на попередню посаду в АП.

З 1998 року Загородній був членом СДПУ(о), згодом став заступником голови цієї партії Медведчука. Коли ж той у 2002-2005 роках очолював адміністрацію Кучми, Загородній був його першим заступником. До цього політик попрацював у Верховній Раді IV скликання депутатським помічником Медведчука та голови фракції СДПУ(о) Леоніда Кравчука.

Загородній змінив Медведчука на посаді голови СДПУ(о) 2007 року та очолював збанкрутілу партію до червня 2019 року, аж доки не став членом ОПЗЖ. За даними системи YouControl, він входить до керівництва ГО "Український вибір – Право народу" Медведчука. Також Загородній є президентом хокейного клубу "Рось" (м. Біла Церква) та гендиректором асоціації "Професіональна хокейна ліга".

Замикає першу двадцятку ОПЗЖ Анатолій Бурміч. На сайті ЦВК зазначено, що йому 56 років, він керує відділом в "асоціації ветеранів "Альфа" СБУ "Слов'яни", проживає в Києві. Як випливає з повідомлень у ЗМІ, за часів Кучми Бурміч був першим заступником начальника головного управління "К" СБУ, що опікується боротьбою з корупцією та організованою злочинністю. Також працював заступником керівника управління СБУ на Кіровоградщині.

Зараз Бурміч, вочевидь, веде бізнес – принаймні про це свідчать дані YouControl. Так, повний тезко кандидата є директором і співзасновником низки фірм, котрі спеціалізуються на торгівлі та будівництві.

Нагадаємо, минулого року Вадим Рабінович і Нестор Шуфрич (№2 та №7 у списку ОПЗЖ відповідно) вели на телеканалі "112 Україна" реаліті-шоу "Кандидат", переможцю якого обіцяли місце у прохідній частині списку "За життя" та рік навчання у Стенфордському університеті.

Учасники проекту виконували дивні як для потенційних кандидатів у нардепи завдання, наприклад, їли комах. У шоу перемогла екс-заступниця міського голови Василькова (Київщина) Ірина Майстер. Але обіцяного місця у прохідній частині списку їй не дісталося – лише 63-те.

Раніше Рух ЧЕСНО проаналізував перші десятки партій "Сила і честь", "Слуга народу", "Українська стратегія Гройсмана", "Голос", "Батьківщина" та "Європейська солідарність". Також ми аналізуємо кандидатів у мажоритарних округах.

Нагадаємо, 21 липня 2019 року відбудуться позачергові вибори до Верховної Ради України. Громадський рух ЧЕСНО збирає інформацію про політичні партії та кандидатів у нардепи у спецпроекті Polithub, де кожен виборець має змогу не лише знайти біографію кандидата чи кандидатки, а й перевірити його/її на доброчесність.